КУЛЬТУРА - 9 Жовтня 2014 - Західний курєр
Неділя, 04.12.2016, 16:14
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Жовтень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Жовтень » 9 » КУЛЬТУРА
10:38
КУЛЬТУРА

Роман МАЛИНОВСЬКИЙ:
«Читати книжку має бути приємно»

В Івано-Франківську відбувається серія презентацій перекладацького громадського проекту «Вавилонська бібліотека» та першої книжки проекту – українського видання роману «Бойня номер п’ять» Курта Воннегута.
Ця книга вийшла друком у «Видавництві Старого Лева» та вже встигла отримати відзнаку Форуму видавців у Львові. Видання було відібране для списку «Топ-20 найкращих книжок Форуму-2014». Більше про проект та його першу ластівку розповідає один із кураторів проекту «Вавилонська бібліотека» Роман Малиновський.
– Романе, як визрівала ідея створення проекту і перекладу першої ластівки?
– Вона виникла якось раптово. Ідея насправді полягає в тому, щоби збільшити на українському книжковому ринку кількість перекладної літератури. Але тої серйозної, вагомої, до якої цілком заслужено можна тулити штампи «класика». Поки що усі книжки, над якими ми збираємось працювати, були написані у 20-му столітті. Але це століття дало безліч жанрів, які зараз вважаються класичними в літературі. Проблема полягає в тому, що насправді дуже мало такої літератури представлено на українському ринку. Це пов’язано із багатьма чинниками, зазвичай фінансовими. Видати перекладну книжку набагато дорожче, бо залучається праця перекладача. Так, є ризики, бо не завжди український читач може знати автора. Дуже добрий хід, коли сам автор представляє книжку. У нашому випадку все важко, бо Воннегут давно помер.
Якось я зрозумів, що значна частина класики вже перекладена українською, але переклади осіли в різних журнальних виданнях типу «Всесвіт», «Київ», «Жовтень». Багато політичних текстів різалися під час перекладів. Це сталося і з «Бойнею номер п’ять» Курта Воннегута. Цей твір виходив в Україні у 1076 році. Радянська кон’юнктура викидала абзаци з цього твору. Перше видання мало 176 сторінок кишенькового формату. Наше видання має 320 сторінок великого формату.
– За яким принципом ви вибираєте твори для перекладу?
– Нема системи авторів, їх усіх варто видавати – і Голдінга, і Беккета, і Гомбровича, і Бьойля. Об’єктивні чинники, які вказують на статусність літератури, – Нобелівська чи Букерівська премії. А Курт Воннегут за все життя не мав жодної премії. Декілька років тому журнал «Ньюсвік» уклав топ-100 найважливіших книжок в історії людства. «Бойня» там на 60-ій позиції.
– То можна впевнено говорити, що проект матиме продовження?
– Однозначно, ми вже навіть чітко декларуємо, які книжки будемо видавати далі. Наступним буде роман «Уотт» Семюеля Беккета, потім «Порнографія» Гомбровича.
– Часто тексти втрачають свою вагу через несприйняття перекладу читачем. Як ви боролися із цим?
– Це вирішувати читачу, а в самому перекладі є багато інших небезпек. Завжди втрачається частина тексту, ба навіть змісту. Є мовні особливості та мовні конструкції, які не можливо передати іншою мовою. Про це говорять навіть найкращі перекладачі. Нашу першу книгу перекладали Володимир та Лідія Діброви, котрі живуть у США і досконало володіють англійською.
– Ви ставили перед собою завдання популяризувати Івано-Франківськ через втілення «Вавилонської бібліотеки»?
– Це всеукраїнський проект. Звичайно, можна би було не наголошувати на походженні проекту, але ми про це говоримо, бо вважаємо, що кожне місто має свої речі, якими може пишатися. Скажімо, Львів має Форум видавців, в інших містах відбуваються свої знакові мистецькі події. Думаю, Івано-Франківськ тепер може пишатися, що ідея «Вавилонської бібліотеки» виникла саме тут.
– Чому така назва проекту?
– У Борхеса є оповідання з такою ж назвою. Автор описує світ як безкінечну бібліотеку, де всі кімнати лабіринту заставлені книжковими стелажами. Там культивується ідея, що книжки нікуди не зникають. Борхеса часто видавали. Ми ж акцентуємо увагу на тих творах, яких побоюються українські видавці або намагаються обходити.
– Важливу роль у творенні книжки відіграють видавництво та фінансування. Хто вам допомагав?
– Це громадський проект. «Видавництво Старого Лева» допомагало нам втілити проект у конкретний продукт. Частину фінансової підтримки надав відділ преси, освіти та культури Посольства Сполучених Штатів. Другою стороною виступила Івано-Франківська міська рада. Щороку в місті проводиться конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування. Ми подали свій проект і отримали 15 тисяч гривень. Мені приємно, що міська влада допомагає проектам, які започатковуються в Івано-Франківську, рухатись далі.
Тепер ми проводимо низку презентацій. Перші примірники книжки ми отримали перед Форумом видавців, де і відбулася перша презентація проекту і «Бойні номер п’ять». Наша книжка потрапила у топ-20 книжок Форуму.
– Зараз популярними стали електронні книги, а ви пропонуєте друковані видання. Чи варто?
– Ми поставили перед собою завдання – книжка має бути досконалою з точки зору дизайну. Ми говоримо про книжку як про аксесуар, атрибут, фетиш. Тому апелюємо не лише до бажання людини прочитати книжку, але до її естетичних вподобань, до тактильної сенсорики. Читати книжку має бути приємно від самого доторку до неї. У проекті ми виступаємо за правдиву книжку. Ми не заперечуємо електронну, але показуємо, що читати друковане видання цікавіше.
– На обкладинці «Бойні номер п’ять»  присутній мілітаристичний об’єкт. Це якось пов’язано із подіями в Україні?
– Роман розказує про останні дні Другої світової війни, зокрема, про бомбардування Дрездена навесні 1945 року. Бомбардування було непотрібним, це був прояв сили, каральна операція. Тоді загинуло майже 135 тисяч цивільних людей, бо військових там уже не було. Воннегут був одним із небагатьох, хто вижив.
Ми починали роботу над книжкою у серпні минулого року. Тоді ніхто уявити собі не міг, що через рік ця книга в Україні буде не тільки цікавою, але потрібною і актуальною.
Розмовляв Володимир БОДАК


До теми
Михайло СЕНЬКІВ,
депутат Івано-Франківської міської ради:

Дуже хотілося б, щоб міська рада асоціювалася не тільки з вирішенням проблем з латанням труб, дахів, доріг і тротуарів, але й з підтримкою культурологічних проектів. Воннегутівська «бійня» – це саме та ідея, яка дуже влучно каталізує донбаське сьогодення з його фашизмом, псевдофашизмом, брехнею, страхами, комплексами та трагедією цілих сіл, селищ, містечок, міст. Парадокс, але проект був запланований задовго до подій україно-російської війни. Проте якимось пророчим баченням його організаторів саме ця книга про жахіття Дрездена (Донецька?) стала першою у започаткованій серії. Зрештою, безумовний плюс у виданні книги навіть зі звичайного споживацького інтересу –збільшувати україномовну бібліотеку найкращих зразків світової літератури. Подібні почини, безумовно, варті уваги.

 

Переглядів: 282 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]