Субота, 22.07.2017, 16:52
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Жовтень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Жовтень » 28 » Василь Бойчук: ЕКЗИСТЕНЦІЯ УКРАЇНИВІД УВАРОВА ДО ТАБАЧНИКА
10:34
Василь Бойчук: ЕКЗИСТЕНЦІЯ УКРАЇНИВІД УВАРОВА ДО ТАБАЧНИКА

                   IX. Неоуваровські "псарі" ХХ століття - "Иваны, родства не помнящие"

Серед цього легіону антиукраїнських глашатаїв сучасності можна виділити дві колоритні фігури. Це з російського боку Володимир Вольфович Жириновський, а з українського боку Дмитро Володимирович Табачник. Ось кілька цитат з висловлювань Жириновського В.В. про Україну і українців: " Україна - це ті ж мешканці Росії і Польщі, які жили "з краю". Україна - це край імперії. Країнці. Через те, що вони жили поряд з Польщею, у них виник свій діалект." "Схід - це Росія. Донбас - Сталін подарував, Крим - Хрущов - все це входило до складу Росії, там,  в основному, російське населення. І одна з причин перемоги Януковича - він знає укркаїнську, але в основі - він російська людина. На перспективу так і станеться. Тому що Захід не віддасть нам Україну, і нам не вигідно, щоб вона відійшла вся і перетворилася на другу Польщу. Тому ідеальний варіант - це Львів - столиця України, все решта назад, в Росію, - 8-ий, 9-ий федеральний округ."

              " Необхідно пояснити їм: ви живете на тих землях, які входили до складу Російської імперії і СРСР. Це не Україна. Будь ласка, створюйте українську державу в західному регіоні - Львів, Івано - Франківськ, Тернопіль, Закарпатська область. Чернівці - це не їхнє, це ми взяли у румунів. З якої причини Чернівецька область повинна бути у складі України? Колись-то вони у Російської імперії забрали. З якої причини ми всім повинні дарувати мільйони квадратних кілометрів?"

          " Мільйони росіян повинні там сьогодні мовчати і російською не розмовляти. Давайте все робити по закону і добровільно. Чому через 5 років? - За 5 років вони зрозуміють, що у них немає економіки - потрібно повертатися в рідну домівку. Я це так називаю: погуляли, назад, хлопці, додому - досить, пожартували, 20 років був рентген: просвітили, хто чого вартий. Тепер назад, додому, в російський дім повернутися, під російський прапор - тільки цього я і хочу. Я не говорю про Львів чи Тернопіль."

             " Крим - це татарське слово "порізаний", а ще краще грецьке "Таврида". При чому тут Україна? А що, Миколаїв - це Україна; Донбас? Одеса взагалі ніколи не вважала себе Україною." І так далі, і тому подібне..        

               А ось декілька цитат Д.Табачника про Україну, українців і галичан: "Сучасна Українська держава по своїй вазі в міжнародних справах і перспективах виживання подібна до Польщі   1939 року."

          "Якщо гіпотетично Москва піде назустріч побажанням своїх критиків і офіційно денонсує радянсько-німецький договір про ненапад ( до речі, він однак втратив свою силу 22 червня 1941 року) і таємний протокол до нього, а також всі наступні двосторонні договори і міжнародні угоди, що фіксують і закріплюють територіальні зміни, виходячи з даного протоколу, то Росія не понесе, фактично, жодних територіальних втрат. Зате Українській державі ( якщо, звісно, бути послідовним) доведеться відмовитись від усіх своїх територій за Збручем (які повинні повернутися до Польщі), від Північної Буковини і Південної Бесарабії ( їх необхідно повернути Румунії), від Закарпаття ( до 1939 року воно входило до складу  Чехословаччини, в 1939 - 1945 роках належало Угорщині)".

            " Сьогоднішніх проблем можна було б уникнути, якщо би Галичина в 1939 році була б включена в СРСР на правах самостійного суб'єкта. Не кажучи вже про те, що в 1945 р., її можна було безболісно повернути Польщі."

              "Необхідно також сказати, що деякі рішення, які видавалися правильними в той час, в історичній перспективі виявилися міною сповільненої дії, яка вибухнула після розпаду СРСР, і яка отруює по сьогоднішній день нам життя. Я маю на увазі рішення про включення східно-польських та західно-українських земель до складу УРСР."

            "Роль Галичини, що увійшла до складу Української РСР тільки в 1939 році, а до цього з кінця ХІV століття відірваної від етногенеза, історичного та культурного розвитку українського народу, в сучасній Україні є просто абсурдною. З одного боку - це найдепресивніший регіон, який не міг би вижити без постійних дотоцій з держбюджету, що складається, в основному, з відрахувань промислово розвинутих південно-східних областей. Більшість населення Галичини успішно працює за кордоном, не платить податків, але в повній мірі користується бюджетним соціальним захистом."

            " Багатовіковий людиноненависницький дослід, який проводили Польща, Австро-Угорщина, Третій рейх по перетворенню Галичини в антиросійський, антиправославний і, в кінцевому результаті, антиукраїнський плацдарм, вдався. Антиросійськість і антиукраїнськість ідеології, нав'язаної Галичині ззовні, за допомогою вирощеної "п'ятої колони", становить основу для подальшого наступу і її перенесення на Велику Україну, населення якої ніколи не відмовлялося від історичної україно-російської єдності."

            "Нічого спільного з ідеологією  укркаїноненависницької частини Галичини в Україні і її народу не має і бути не може."

             "Останні двадцять років існування українців і галичан показали, що держава, яка будується на насильницьки нав'язаних галицьких ідеологемах і чужих українцям цінностях, які не поділяє більшість населення стає нежиттєздатною. Останні п'ять років галицького засилля так близько підвели державу до межі, за якою крах, розпад, громадянський конфлікт, що галичани повинні бути самі зацікавлені залишити якщо не Україну, то, в крайньому випадку, її владні інститути."

         "У нас з галичанами різні вороги і різні союзники."

  "Галичани не мають ,практично, нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному плані."

  "Галичани поставляли велику частину кадрів у гітлерівську допоміжну поліцію, формування  абверу і СС, вони ж становили рушійну силу майданного заколоту, що тільки дивом, завдяки витримці тодішньої влади, не вилився у громадянську війну."

      "Приєднання Галичини до УРСР об'єднало в одне адміністративне, а потім і державне формування два різні народи - цивілізаційні опоненти." І так далі, і тому подібне...

               Лякає пана Табачника, що галичани, або як він нас називає "галицькі хрестоносці,"  "п'ята колона", "галицькі карателі", "зомбована Галичина", "галицькі антиукраїнці", "триіудині патріоти" , "ладскнехти", "упирі" і таке інше; замахнулися на "історичну україно-російську єдність", "одновірну єдинокровну слов'янську Росію", "загальноправославну слов'янську Ойкумену", "двуєдину культуру України", "православний Єрусалим Східної Європи", "російську мову, культуру, канонічне православ'я" тощо. Цікаво те, що як у свій час російський цар Микола І віддячив за вірну службу засновнику теорії офіційної народності Сергію Уварову почестями і титулами, так і новітні "глашатаї" цієї теорії, В.Жириновський і Д.Табачник, не можуть поскаржитись на відсутність уваги влади до своїх персон. В.Жириновський, заступник голови Державної Думи Російської Федерації ( з 2000 року до нашого часу), доктор філософських наук, заслужений юрист Російської Федерації, полковник у відставці, нагороджений двома російськими орденами та чотирма медалями, Придністровським орденом та Абхазьким орденом. Напевно, більш титулованим, у порівнянні з Жириновським, є Дмитро Табачник, доктор історичних наук, професор, академік Академії Правових наук України, колишній голова Адміністрації Президента України Л.Кучми, обирався неодноразово народним депутатом України, віце прем'єр-міністр в Урядах В.Януковича, в березні 2010 року став Міністром освіти і науки України, нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, 19 орденами іноземних держав, 6 медалями України, лауреат Державної Премії України в галузі науки і техніки, лауреат  премії НАН України імені М.Костомарова, заслужений діяч науки і техніки України і тому подібне. Як і В.Жириновському, так і Д.Табачнику подобається звання полковника. Але, якщо Володимир Вольфович таки служив в лавах Радянської Армії, був капітаном, потім підполковником і, зрештою, отримав звання полковника у відставці, то Дмитро Володимирович, який і дня не служив у війську, у 1996 році "пробив" собі звання полковника, будучи тільки  старшим лейтенантом запасу. Такі дії Табачника розізлили і образили дійсного  генерала  Л.Кучму, тому за поданням Генпрокуратури України документи на присвоєння звання полковника запасу були відмінені. І В.Жириновський, і Д.Табачник працюють на межі фолу. Цю межу встановили сильні світу цього і в Україні, і в Росії. І коли ця межа порушується, їх ставлять на місце. Таким яскравим прикладом є події, пов'язані із виключенням із сьогодні провладної партії (Партії регіонів) секретаря РНБО України Р.Богатирьової. Тоді один із впливових регіоналів назвав пана Табачника "дешевим блазнем" і, в пориві емоцій, дав вбивчу характеристику Дмитру Табачнику: " Чесному бізнесу на потрібні домовленості, а прозора влада і чесні закони! Домовленості важливі для бюджетних злодіїв на зразок Табачника. Це їм тиша потрібна, щоб безкарно красти державне майно. Мені смішно читати, коли пишуть про,  нібито, "радикалізацію" Табачника. "Радикалами" можуть бути тільки незалежні люди, але ж ніяк не казнокради! Дмитро Табачник і радикалізм - поняття несумісні. Дмитро Табачник і корупція, крадіжки з музеїв - це так, сумісне." Впливовість і незалежність людини, яка це висловила, не дозволили на сьогодні публічно ні спростувати, ні оскаржити ці висловлювання.

              І як тут не згадати про казнокрадство ще одного міністра освіти, але вже царської Росії С. Уварова, який був основоположникам теорії офіційної народності, апологетами якої в модифікованому новітньому варіанті є Табачник, Жириновський та інші. Спільного у Табачника і Жириновського є не тільки такий липовий дозволений радикалізм по відношенню до Української держави, всього українського, до Галичини і галичан. Їх єднає відсутність розуміння своєї власної етносутності. По тих скупих відомостях, що час від часу з'являються у ЗМІ, відомо, що Володимир Вольфович є сином юриста і росіянки. Дід Жириновського, Іцек Айзік Ейдельштейн - єврей, був відомим в околицях Костополя (Рівненська обл. України) промисловцем.  Він мав свою деревообробну фабрику. Не дивно, що В.В.Жириновський постійно публічно ставить вимоги Україні щодо повернення дідової фабрики. Як стає відомо зі ЗМІ до 1964 року Володимир Вольфович носив прізвище батька Ейдельштейн. Деяку інформацію про Д.В.Табачника можна отримати із книжки "Дмитро Табачник", автора Григорія Зубченка, видавництва "Фоліо" із серії "Знаменитые украинцы", де зазначається, що дід Табачника - Ісер Табачник, народився в сім'ї бідного ремісника-єврея. Влітку 1920 року добровільно пішов у загін "ЧОН" ( частини особливого призначення, військово-партійні загони, що створювалися на виконання Постанови ЦК РКП(б) від 17.04.1919 р., для боротьби з "контрреволюцією"), що діяв на Вінничині проти селянського повстанського руху. Довідуємося також, що ще одним пращуром Табачника був, нібито, Київський губернатор, барон фон Штакельберг. Можливо, що ці етнічні розриви в умовах історичних катаклізмів і не дають можливості зосередитись на власному розумінні свого роду і племені, а виливаються у такий "радикалізм" по відношенню до інших, зокрема галичан?! 

              Колись, у період закріпачення селян у Московській державі виник вислів-поняття: " Иван, родства не помнящий", який пізніше став загальним. Коли царські чиновники ловили селян, які втікали, то ставили питання: "Хто ти? Чий ти?" Відповідь була одна: " Не знаю." Тоді у документах так і записували: " Иван, родства не помнящий". Адже не міг ні "знаменитий українець" Табачник і не менш знаменитий росіянин Жириновський при таких регаліях та титулах не читати, або хоча б не чути слова дійсно Великого Українця Олександра Петровича Довженка, доля якого така ж трагічна, як і доля українського народу. А  видатний Довженко, який побував на Західній Україні і Буковині після реалізації Пакту Ріббентропа-Молотова, писав пізніше у своєму щоденнику 30.06.1945 року: " Москва. Дощ. Болить серце і дзвенить високим безупинним дзвоном в голові. Сиджу біля вікна один, самотній і хочеться мені зібрать останні сили і полинуть на Вкраїну. Сьогодні об'єднались українські землі. Ніхто мене за цілий день не поздоровив, не привітатв, неначе зовсім і не сталося нічого, неначе це була звичайна ілюстрація газетна, і я нікого не вітав, бо нікого мені було вітати.

       Я один за межами України моєї, землі, за любов до якої мені мало не одрізали голову, піддавши остракізму, великі вожді і малі їх слуги - українські недобитки убогі в великих і менших чинах....

          Об'єднались усі українські землі. Буде єдине стадо і єдин пастир. Усі тепер будемо однакі. Не будемо вже польським бидлом, ні румунським, ні чесько-угорським. Не будемо зневажати галичан за те, що вони добріші і культурніші од нас. Галичани не будуть боятися нас за те, що ми великі і жорстокосердні "несамостоятельні" люде, не європейські і не азіатські, "отдельнії", як казав той дядько." Так мріяв О.Довженко після закінчення тієї страшної війни, в якій Україна зазнала важких непоправних втрат. Але ж ні, історія повторюється для поганих учнів. З'явились новітні "дядьки" і пояснюють, що галичани - не українці, бо справжні українці не уявляють себе без "одновірної єдинокровної слов'янської Росії".


(Продовження у наступному номері)

 

Переглядів: 736 | Додав: bond | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]