П`ятниця, 20.10.2017, 01:45
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Вересень » 16 » Василь Бойчук: ЕКЗИСТЕНЦІЯ УКРАЇНИ ВІД УВАРОВА ДО ТАБАЧНИКА
13:30
Василь Бойчук: ЕКЗИСТЕНЦІЯ УКРАЇНИ ВІД УВАРОВА ДО ТАБАЧНИКА

IV. Розділяй і владарюй 

        Австрія, яка панувала в Галичині, не перешкоджала польським впливам на русинів-українців, проте ближче до середини ХІХ століття змінила свою політику. Ще у 1809 році, коли поляки підняли повстання у Львові, сподіваючись на Наполеона, галицькі русини-українці вороже поставилися до цього виступу. Після поразки польського повстання в Росії (1830 -1831 р. р.) Галичина була нафарширована польськими емігрантами-революціонерами, які почали створювати мережу підпільних організацій на зразок італійських карбонаріїв. Наближення європейської «весни народів» відчувалося і тут, на західних українських землях. У 1846 році польські революціонери підготували і в лютому розпочали повстання в Галичині. Але сталося непередбачуване. Це явище як і тодішні, так і теперішні польські історики коментують дуже скупо. І.Я.Франко присвятив цим подіям свою працю «Польське повстання в Галичині 1846 року (історична розвідка)», а Т.Г.Шевченко – віршовану байку «Сичі». Польські пани-революціонери сподівалися на підтримку селян, але сталося зовсім не так. Тільки в Кракові, де було проголошено про скасування феодальних повинностей селяни підтримали повстанців. В інших місцях Галичини селяни не тільки не взяли участь у повстанні, але і виступили проти нього. Польські селяни (мазури) виловлювали своїх же « єдинокровних» шляхтичів-повстанців, і або віддавали австрійській владі, або ж знищували їх самостійно. У деяких регіонах було розорено та спалено до 90% шляхетських маєтків. Всього за різними даними селяни спалили від 200 до 400 панських маєтків. В історичній науці ці події називають ще «мазурська різня». У байці Тараса Шевченка польська шляхта в образі сичів готувалася:

                            бідне птаство заступить,

                            Орлине царство затопить,

                             І геть спалить

                             Орла ж повісить на тичині

                             І при такій годині

                             Республіку зробить!

Зрозуміло, що у Шевченка в образі « Орлиного царства» говориться про Австрійську імперію. Та не так сталося , як гадалося. Цих панів-сичів вполював «голісінький мужик»:

                             Щоб не нести додому

                             Таке добро, то повбивав,

                             А інших гратися оддав.

                             Приборканих ,воронам

                              І не сказав нікому.»

«Ворони» - це ,звичайно, австрійська влада. Використавши «мазурів» проти польської революційної шляхти у 1846 році, через два роки під час «весни народів» австрійська влада вирішила на противагу черговій хвилі польської політичної активності  продемонструвати українно-русинську.  Ще в квітні 1848 року в Галичині на пять місяців раніше, ніж по всій Австрійській імперії, було скасовано панщину. Австрійський намісник у Галичині граф Франц Штадіон перехопив ініціативу і випередив польську шляхту, яка боялась повторення «мазурської різні» і була готова дарувати селянам волю. З проголошених цісарем політичних свобод навесні 1848 року, першими скористалися поляки. Вони створили у Львові «Центральну Раду народову» та приступили до формування національної гвардії. Невдовзі, другого травня у Львові утворюється «Головна Руська Рада» - перша українська політична організація. Через тиждень Рада звернулася до  галицьких українців зі зверненням: « Ми, русини галицькі, належимо до великого руського (українського) народу, котрий говорить одним язиком і 15 міліонів складає, з якого третина землю Галицьку заселяє. Той нарід був самодільний, рівнявся у славі з наймогутнішими народами Європи, мав свій письмовий язик, свої власні устави, своїх власних князів – одним словом – був в добрім биттю, заможним і сильним. Через неприязні судьби і різні політичні нещастя розпався поволі той великий нарід, стратив свою самодільність, своїх князів і прийшов під чуже панування.» З цього чітко видно, що мова йде про українців, які опинилися в неволі двох імперій – Австрійської та Російської. 15 травня ця відозва була опублікована в першій українській щотижневій газеті «Зоря Галицька» (виходила з 15.05.1848 по 09.04.1857). Дана газета була друкованим органом Головної Руської Ради, яка складалася з 30 представників ( по 15 від духовенства та інтелігенції). Головою було обрано єпископа Григорія Якимовича, пізніше священика, отця Михайла Куземського. Рада поділялася на відділи політичних прав, шкільництва, селянських прав, фінансовий та інші. Головній Руській Раді підпорядковувалися «менші» ради. До місцевих рад, а їх було близько 50, входило по троє представників від селян, міщан, шляхти, дяків і 18 представників від інтелігенції, в тому числі 10 священиків. На зразок поляків Головна Руська Рада створила національну гвардію, а на Підкарпатті – народну самооборону і батальйони гірських стрільців. Зусиллями Головної Руської Ради було створено культурно-освітнє товариство « Галицько-руська матиця», відкрито Народний дім у Львові. 19 жовтня було скликано Собор руських учених, відновлено використання герба Руського королівства (Галицько – Волинської держави) ХІІІ – ХІV століття з зображенням золотого лева, що спинається на скелю у синьому полі. Як національний прапор широко вживався синьо-жовтий. Представники Головної Руської Ради брали участь у Словянському конгресі в Празі з 02.06.1848 по 12.06.1848. Із  363 делегатів 61 працював у комісії з польсько-українських відносин, яка 07.06.1848 підготувала угоду під назвою «Переговори русинів з поляками в Галичині», у ній йшлося про політичну, культурно-національну і мовну рівноправність галицьких українців і поляків. Під безпосереднім впливом Головної Руської Ради австрійський імператор Франц Йосиф видав розпорядження від 13 вересня 1848 року про заснування у Львівському університеті кафедри руської словесності ( поляки мали кафедру польської мови і літератури ще з 1825 року). А згідно з розпорядженням міністра віросповідань і освіти від 19 грудня професором цієї кафедри став відомий діяч українського національного відродження Яків Головацький. Та найголовнішим у політичному сенсі для українців Галичини стало те, що Головна Руська Рада визначила політичну програму-мінімум для галицьких українців – це поділ Галичини на дві частини: польську і українську, а також утворення окремої української провінції. Саме з цього часу ця вимога стає тим політичним мінімумом галицьких українців аж до 1918 року (дати розпаду Австро-Угорської імперії). Це стало поворотним моментом для формування українського національного руху в Галичині. Такого результату не вдалося досягнути кирило-мефодіївцям на Наддніпрянській Україні, або як офіційно його іменували у документах ІІІ відділу імператорської канцелярії Миколи І «украино-славянского общества». В умовах імперської Росії того часу це і неможливо було зробити, але тим більшим є героїчний чин братчиків.

               Зрозуміло, що австрійська влада  вирішила використати галицьких українців на противагу польському національному рухові, як у 1846 році використала «мазурів», але поляки вирішили  діяти так само. На противагу головній Руській Раді при сприянні і підтримці польського руху в червні 1848 року створюється «Руський Собор», який посилає своїх представників у Прагу на Словянський конгрес, а також починає видавати свій друкований орган «Дневник руський». Головним редактором цього друкованого видання став Іван Вагилевич. він був одним з трьох членів «Руської трійці». У співпраці з Маркіяном Шашкевичем та Яковом Головацьким він видав у Будапешті 1837 року перший західноукраїнський альманах «Русалка Дністровая». Тираж згодом було майже повністю конфісковано. Розійшлися тільки близько 200 примірників. Автори були піддані переслідуванню з боку влади. Найбільше дісталося Маркіянові Шашкевичу (1811 – 1843), який у 32 роки помер у злиднях від туберкульозу. Альманах «Русалка Дністровая» вирішальним чином вплинув на національне відродження та розвиток української літератури в Галичині. Як зазначалося у передмові альманаху: « Держатимемось правила: « Пиши як чуєш, а читай як видиш». Проте зла доля розвела в різні боки учасників «Руської трійці»: Головацький редагував «Зорю Галицьку», Вагилевич – «Дневник руський», а Шашкевич помер.

               Головну ідею, яку сповідував «Руський Собор» і його друкований орган «Дневник руський» - єдність поляків і русинів у боротьбі проти Російської імперії та недопущення поділу Галичини на «польську» і «українську». «Польща отримає, віддаючи справедливість русинам, для себе народ, який з нею як дві сестри рідні будуть сіяти на полі політики європейської. Не думаю хвалити, не визнаю лукавих сервілістичних тенденцій святоюрської ради (Головна Руська Рада – В.Б.), що діє по заклику Штадіона  (австрійського намісника в Галичині), але чую голос народа, що бореться у путах деспотизму, чую заклик мучеників народної справи – Шевченка, Костомарова, Куліша і інших... Справа ця буде справжнім поступом вперед, тому що під один прапор скличе 22 мільйони людей ( українців і поляків), які в більшій частині є тепер ідифферентистами... Справа ця буде носити зародок загибелі для царату.» Так писпв Іван Вагилевич у  «Дневнику руським».

              З серпня по жовтень 1848 року вийшло 9 номерів газети, і вона припинила своє існування. Із конкретної ситуації чітко простежується увесь трагізм українського народу. Із заходу рідна сестра Польща, а зі сходу старший брат Росія так люблять того русина і малороса, що готові його від тої любові задушити, але перед цим використати у своїх інтересах . Не гребує цим і Австрія, але, оскільки вона представлена етнічною меншістю, особливо це стосується як Галичини в цілому, так і її східної частини зокрема ,то її дії щодо русинів і поляків опираються на принципи Римської імперії : « Розділяй і володарюй». Саме у такий спосіб будуть ще не раз чинити з нами. Так з нами поводяться і сьогодні.


(Продовження у наступному номері)

Переглядів: 961 | Додав: bond | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]