Вівторок, 27.06.2017, 15:59
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Вересень » 2 » Василь Бойчук: ЕКЗИСТЕНЦІЯ УКРАЇНИ ВІД УВАРОВА ДО ТАБАЧНИКА
12:06
Василь Бойчук: ЕКЗИСТЕНЦІЯ УКРАЇНИ ВІД УВАРОВА ДО ТАБАЧНИКА

II.  Із над Дніпра: "Лежить в могилі Україна,але не вмерла."

             

 С.Уваров був міністром 16 років. У 1846 році цар оцінив його працю і за службу надав йому графський титул. На своєму дворянському гербі Уваров розмістив девіз: «Православие, Самодержавие, Народность». Та не все було так просто, як здавалося імперським ідеологам. У свій час навіть О.М.Пипін, який ввів в політичний лексикон поняття «офіційна народність», відзначав:  "Національність як стихія історична здатна до видозміни і удосконалення, і в цьому саме можливість і надія національного успіху.» Пророчі слова. Під час обшуку М.І.Гулака в Олександрівському  равеліні 2 квітня 1847 року було вилучено список  «Книги буття українського народу», яка і за версією імперського слідства, і за версією багатьох дослідників була написана Миколою Івановичем Костомаровим ( 1817 – 1885). У 29 років Костомаров згідно з рішенням вченої ради Київського університету  був обраний адюнт-професором історії. Саме М.Костомаров разом з В.Білозерським, М.Гулаком, П.Кулішем, О.Марковичем у грудні 1845 – січні 1846 року створили слов’янофільське українське Кирило-Мефодіївське братство, до якого згодом приєднався і Тарас Шевченко. «Закон Божий» (Книга буття українського народу) писалась за зразком твору польського автора А.Міцкевича «Книга народу польського і польського пілігрімства» (1832).   «Лежить в могилі Україна, але не вмерла.» Настане час, коли Україна стане незалежною. Завершується цей програмний документ братчиків так: « Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місце, де на карті буде намальована Україна: « От камень его же не берегоша зиждущий, той бисть во главу.» 27 травня 1847 року граф Орлов написав Миколі І доповідну записку про діяльність словянофілів, де зазначив: « В Киеве и Малоросии словянофильство превращается в украинофильство. Там молодые  с идеею соединения славян соединяют мысли о восстановлении языка, литературы и нравов Малороссии ; доходя даже до мечтаний о возвращении времён прежней вольницы и гетьманщины Наскільки цей національний рух, ця «стихія історична» уже на той час була для імперії небезпечна свідчить і фраза з цієї записки : « Наблюдение со стороны ІІІ отделения в деле столь важном не может быть достаточным І далі він пропонує долучити до цього Міністерство народного «просвещения», яке повинно чітко контролювати, щоб викладачі,науковці, письменники « ... рассуждали сколь возможно осторожнее там, где дело идёт о народности или языке Малороссии и других подвластных России земель, не давая любви к родине перевеса над любовью к отечеству, империи; изгоняя всё что может вредить последней любви, особенно о мнимых настоящих бедствиях и о прежнем будто бы необыкновенно счастливом положении подвластных племён, чтобы все выводы учёных и писателей клонились к возвышению не Малороссии и Польши или прочих стран отдельно, а Российской империи.» Ось так. Прямо і відверто. На оригіналі цієї доповідної записки цар особисто написав олівцем «Справедливо, 28 мая 1847 г.» Братчиків жорстоко покарали. Було зламано людські долі, знищено здоровя, скалічено особисте життя.  Після казематів і заслання багато з них так і не змогли повернутися в Україну. Найжорстокіше вчинили з Тарасом Григоровичем Шевченком. Зрозуміло, що від Миколи І та графа Орлова , який і титул свій отримав фактично за придушення повстання декабристів, і 12 років був шефом жандармів та начальником ІІІ відділення імператорської канцелярії, сподіватись на милість і розуміння сенсу не було. Чи могли вони зрозуміти «Книгу буття українського народу (Закон Божий)», чи таке звернення товариства до братів великоросів і поляків: « Сие глаголит к вам Украина, которую вы распяли и растерзали...» та до братів –українців: « Ми приймаємо, що усі словяни повинні між собою поєднатися, але так, щоб кожен народ законував свою Реч Посполиту і управлявся незмішно з другим, так щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну.

(Продовження теми у наступному номері)

Переглядів: 646 | Додав: bond | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]