Що Україна не Росія, то про це ще Кучма цілу книжку написав.
А от як послухати агента Кремля патріарха Кирила, то може скластися враження, що він і є російське божество.
Але таке відчуття може виникнути тільки в того невігласа, котрий не знає, що Росія хрещення не мала, а просто перетягла силою окупанта з Києва до Росії не тільки християнські атрибути, але й християнських очільників.
Ось один приклад із великої множини. Феофан Прокопович (1681-1736) церковний і громадський діяч, письменник, вчений-енциклопедист; 1698 р. закінчив Києво-Могилянську академію; викладав піїтику, риторику й філософію в Київській академії, з 1711 р. її ректор. 1716 р. він в Петербурзі, радник царя Петра І в питаннях церковної реформи і державної політики; єпископ Псковський, пізніше Новгородський.
Тож не маючи факту вихрещення, але маючи імперський диктат, Москва звеліла відзначити 1000-ліття хрещення Київської Русі не в Києві, а у себе, в метрополії російської імперії, в Москві.
Однак розпад російської імперії, створеної силою зброї, розпочався після Другої світової війни. Розпалися «Соцлагєрь» і сам його творець, Радянський Союз. У хазяїв Кремля голова болить, як продовжити бодай віртуальну велич своєї імперії, яку знов і знов потрясають акти визвольної боротьби народів Кавказу.
Як станом на тепер (2010 р.), то Москва з Берліном знову намагаються ділити європейські інтереси.
А тим часом наші владні демократи-перевертні продовжують панувати, отримавши з рук «донецьких хазяїн» своє…
Духовність наша застигла на рівні будівництва церков і ні слова про духовне наближення до Європи. Але ж приїзд до нас Папи Римського Івана Павла ІІ-го засвідчив, що всі ми щиро любимо Папу. І любов ця була обопільною, це викликало у Папи такі глибокі почуття, що він у Львові навіть згадав і заспівав пісні свого юнацтва.
Нам мило сприймати величні святкування у Римі і Великодних, і Різдвяних свят, і вже традиційно очікуємо папського благословення українською мовою. І якщо це так, то чому ми святкуємо християнські свята не водночас з Папою, не разом з європейськими народами?
Чому ми так тупо і затято тримаємося допотопного, недолугого календаря, запровадженого ще до Різдва Христового царем Юлієм Цезарем, коли знань про світобудову не було ніяких.
Але кожен з нас знає, що час – це прогрес.
І саме так думали святий синод і тодішній Папа Римський Григорій ХІІІ і визнали за доцільне через 1600 років (1582 р.) залишити в минулому календар Юлія Цезаря і перейти на новий, науково-обгрунтований і знаний до тепер у світі як Григоріанський.
Прогресивність Григоріанського календаря зрозуміли навіть затяті більшовики і запровадили його в Росії уже в 1918 році.
Є в цьому переході на Григоріанський календар і суто релігійний інтерес, бо, зустрічаючи Новий рік, ми робимо з цього приводу гощення, їмо і п’ємо по повній, незважаючи на те, що у нас піст, який належить заховувати до 7-го січня.
Тож ми всі – і православні, і греко-католики – дуже сильно і повально грішимо і в новорічну ніч, і на самий Новий рік. Тому ми перед християнським світом виглядаємо досить недолугими, слабовірними, а як сказати прямо, то дикуватими.
І знову ж питання: чому? Це ж грошей не потребує. Сказали і зробили. І давайте перейдемо на Григоріанський календар, будемо як європейці. Я розумію, що догматичний Кирило буде зі своєї Москви слати нам анафему. Але хто для нас Кирило? Очевидно, що агент Кремля і не більше.
Тепер нам належить, здолавши штучні перепони, поєднати потребу народу і зрілість церковних ієрархів української православної і греко-католицької церков та найближчим часом усунути цю календарну розбіжність між нами і цивілізованою Європою та дорівнятися до неї спочатку цим кроком.
Степан Воляр,
завідувач кафедри менеджменту
і документознавства Галицької академії, кандидат економічних наук, професор, академік Української нафтогазової академії
|
