Вівторок, 12.12.2017, 06:39
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Березень » 29 » ТРИБУНА ДЕПУТАТА
10:51
ТРИБУНА ДЕПУТАТА
ЯрославТКАЧІВСЬКИЙ,

депутат обласної ради, фракція ВО «Свобода»


Бо такі ми є...
Навіть не відаю, чому нині порушую тему словоблудства чи лихослів’я. Але ж, як знаємо, нічого випадкового не буває. Здається, саме в час Великого посту таки доречно буде поговорити про це й нагадати читачам слова Істини: «Не те, що входить в уста, осквернює людину, але те, що виходить з уст…» (МТ. 15:11). Боронь Боже, комусь подумати, що ще один праведник знайшовся й моралізувати захотів. Я лише декілька прикладів наведу з нашого грішного життя, а ви собі що хочете думайте.
…У свій час троє відомих побратимів домовилися не казати на людях чогось поганого один про одного, а тільки хороше мовити. Один з тих чоловіків, зі власної волі про свого колегу навіть у звіті добре слово мовив, а вже назавтра привселюдно ледь не відрікся від сказаного, боячись невідь чого возвеличення доброї справи собрата. Чому він так учинив, спитаєте, – бо такі ми є…
Було й таке. Ніколи не думав, що з вигляду суворий на роботі начальник у ближчому товаристві й на велелюдді може так тепло й безкорисливо мовити про свого колегу, котрий аніскілечки не зможе віддячити йому за це. З несподіванки той співробітник непомітно зронив сльозу від почутого про себе. А той чиновник на додачу міцно стиснув його правицю й іншою рукою по-приятельськи поплескав по плечу. Це треба було бачити – всі подивовані тоді були.
…Торік, 13 грудня, перед катедральним собором Воскресіння Христового з-поміж незліченої людської юрби напівголосно линули вислови, подібні до цієї поголоски:
– О, ади-ади… Нарешті, йдут. А як їх багато… І всі так файно вбрані. Тай виглядают гладенько, круглесенькі такі.
І цього разу мені вперше за час депутатських повноважень стало стидно… Не за себе, не за владу – за тих одиничних людей, які мерзли на морозяному повітрі без жодної думки про молитву на Господній літургії. Вони просто з цікавості стояли, бо патріарх Святослав приїхав до Станіслава… А чого він прибув? – це вже їх менше інтересувало. Серед місцевих парафіян опинилися такі ж християни, котрі цього дня, не стільки зі свого обов’язку, як за поваги до Блаженнішого Патріарха УГКЦ, представляли тутешню владу, котру не так давно мешканці міста й області самі ж обирали.
В чолі колони йшли Олександр Сич – голова обласної ради, Михайло Вишиванюк – голова ОДА, Віктор Анушкевичус – мер Івано-Франківська, Василь Гладій – перший заступник голови облради, Роман Іваницький – заступник голови ОДА з гуманітарних питань, депутати міської й обласної рад. Також прийшов з ними до собору і я, єдиний із письменників Прикарпаття, котрого від ВО «Свобода» галичани в мажоритарному окрузі обрали депутатом обласної ради. То чого було нас обмовляти лишень через те, що прийшли Богу помолитися й стати свідками створення Івано-Франківської митрополії УГКЦ?
Волею долі, сам опинився в обоймі представників влади. Такий собі своєрідний житейський коловорот: на, Ярославе, маєш те, що хотів. Обрався бути грибом – лізь у борщ. За галицьким висловом, аби-с знав!.. Це, значить, й мене стосувалися слова «Ади, які вони всі круглесенькі та як файно виглядают…». Шкода, що тільки одиниці знають, від чого круглішаємо. Повірте, що не від владних повноважень… Бо то лишень клопотів додалося й заздрості: «Ти ж тепер – влада…»
…Одна бабка в центрі Івано-Франківська цибулю «зі свого городу» продавала, плачучи… Пошкодував і я її, не цибулю в неї викупив, а просто дав десятку на дорогу, бо скиглила старенька, що не має за що додому доїхати. Та коли дав їй гроші – тієї рожевої банкноти не захотіла брати… Сказала, двадцятку їй дати. Я був здивований… І пішов, розлучившись із грішми. Перед вечором я повертався додому. Бабуся ще стояла з цибулею на тротуарі й приставала до перехожих з одним: «Купіть цибулю в мене, бо вже темніє, а мені ще до села добиратися треба… Що я буду робити, коли не продам?..» Отакі ми є...
Наостанок переповім ще таку історію:
Скромна бабуся коло пекарні, де «колійовий хліб продають», осторонь яблучками мовчки торгувала, заробляючи гроші на хліб. Якась щедра галичанка останні гривні віддала тій бабусі.
Виходить, можемо не лишень прикрість, а й добро вчиняти. І робімо його повсякчас, і особливо в пору Великого посту, аби не ми, а хтось про нас, галичан, сказав: «Вони такі добрі та щирі…»
Переглядів: 383 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]