Обіцянки й обов’язок
Не люблю обіцянок. Може й через те, що їх доводиться чекати роками, бо, як добре знаємо, обіцянки-цяцянки… Не терплю й обіцяльників, які, мов гриби після дощу, особливо плодяться на передвиборчому ґрунті. Отоді їх, різномастих та багатоколірних, – хоч гать гати. А коли минає політмарафон і вибори вже позаду, то дехто забуває про обіцяне. Як правило, виборців зраджують оті, білі й пухнасті, котрі не втиснулися в депутатську обойму. Але ж їм частина електорату повірила. Прикро стає й першим, і другим. І мені за таких…
Люблю володарів Слова та Діла не лише тому, що волею долі належу до письменницької когорти. Просто замолоду звик за маминою наукою ставитися до Слова, як до чогось святого. Певно тому й намагаюся підкріплювати комусь мовлені слова ділом.
У тезах своєї виборчої програми ще як кандидат у депутати облради в Галицькому одномандатному мажоритарному виборчому окрузі №7 я нічого й нікому не обіцяв, а дав слово галичанам «Втілювати в життя Програму захисту українців, зокрема засади духовності, культури, рідної мови та літератури…». І мені повірили люди, і, в першу чергу, тій політичній силі, котру я репрезентував.
Дотримуюся слова, але за браком газетної площі тільки коротко поінформую про початок співпраці з Національним заповідником «Давній Галич», обласними та районною бібліотеками, ЗМІ, вивчення проблем музею «Опілля», Залуквянської ЗОШ та будівництва Галицької районної лікарні, Крилосівської школи, Будинку культури в Комарові… Започатковано й творчі зустрічі. Тішить і те, що за півроку до мене звернулося більше півтори сотні осіб, навіть з інших округів району. Здебільшого вдалося допомогти виборцям, хоча й деякі їх проблеми ще на стадії вирішення. Та відрадним є те, що звернення до депутатів від ВО «Свобода» є фактом відновлення довіри людей до представницької гілки влади Прикарпаття, котру нині в краї загалом, у окремих районах та в обласному центрі зокрема, за переважною більшістю депутатів репрезентують «свободівці» – не обіцяльники, а представники монолітної команди професіоналів, які мають обов’язок перед своїми виборцями.
В Івано-Франківську, де постійно мешкаю, ще ранньою весною Високий Чин (депутат, за якого я не раз голосував) пообіцяв мені подумати, як допомогти в моїй справі. Щоправда, він ще досі думає, а я все ще йому вірю. Поки що. Але стою вже на межі розчарування.
Галичани теж вручили мені мандат своєї довіри, який намагаюся оправдати, а не сіяти зерна зневіри. Бо певен, що серед моїх виборців є не один такий як я, котрий теж ще з надією чекає на допомогу. Тому щомісячно, кожного третього четверга, йду до своїх виборців у населені пункти: вже проведено прийоми громадян у Галичі, Медині, Комарові, Вікторові… На черзі – решта сіл округу. Доречно тут зауважити, що робота в райцентрі зі сприяння громадянам в зустрічі з депутатами облради може служити взірцем для інших, чого аж ніяк не можу сказати про сільського голову Комарова, де в день прийому приміщення сільської ради до обіду 19 травня ц.р. було …закритим. От і приймав депутат обласної ради своїх виборців на вулиці, в саду, коло криниць і крамниць. Бо хіба через чиюсь безвідповідальність мають страждати ті, котрі довірили чиновникам представляти громаду села?
Отож, зроблю все можливе, бо дав слово галичанам. І це є моїм святим обов’язком.
Ярослав Ткачівський, депутат обласної ради, фракція ВО «Свобода»
|
