Мандрівка у дитинство
Всі ми родом з дитинства. І незважаючи на те, ким ми стали в дорослому житті, ми часто згадуємо той час, коли можна було жити весело і безтурботно. Зрештою, все те, що відбувалося з нами колись, творило нас теперішніх.
1 червня світ традиційно відзначає Міжнародний день захисту дітей. І цього дня журналісти газети „Західний кур’єр” запропонували відомим людям Івано-Франківська здійснити мандрівку у минуле і згадати спогади свого дитинства.
Ярослав БОРУТА,
заслужений артист України
Моє дитинство минуло в селі Гринівці Тлумацького району. Під час літніх канікул всі діти зазвичай працювали на колгоспному току: допомагали вантажити зерно, сушити його. Більшість дітей прагнули на зароблені гроші купити новий одяг чи велосипед. А я дуже мріяв про нову гармошку. В мене був інструмент, складений з частин двох старих гармошок: половина – червона, а половина – зелена. Досі пам’ятаю, що нова гармонія „Ромашка” коштувала 33 карбованці. І, відпрацювавши ціле літо на току, я зміг купити собі цей інструмент, щоб займатися на ньому музикою.
Богдан КУЧЕР,
заслужений журналіст України,
автор і виконавець власних пісень
Минулого року мама розповіла мені, що батько колись працював водієм на Надвірнянському нафтопереробному заводі. І коли він заробив якусь копійчину, то купив радіоприймач. Кожного разу, коли по радіо передавали гарну музику, тато ставив мене маленького біля радіо, щоб я слухав. Мама сварилася: «Йой, вар’яте, та вглухне дитина». Але я дуже любив слухати музику і, мабуть, любов до гарних пісень, до народного співу в мене звідти. І, мабуть, не випадково, я пропрацював ось уже 25 років саме на радіо.
Ростислав ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ,
директор облмуздрамтеатру, заслужений артист України
Я народився в Косові. Мої батьки переїхали працювати до Чернівців, а мене залишили з дідусем і бабусею. І я час від часу їздив до батьків в гості. Якось, пригадую, побачив, як моя мама стояла далеко, така молода і красива. А я біжу до неї і кричу: „Ма-а-а-мо!”.
Це найідеальніший мій спогад. Вже декілька років, як мами немає зі мною, а я і досі згадую її ось такою.
Руслан МАРЦІНКІВ,
секретар міськради
Коли я був зовсім малим, то жив на Чернігівщині, виховувався в родині старших людей, які не мали своїх дітей. Батьки постійно були на роботі, а я жив в тій сім’ї. Любив підходити до різних домашніх тварин і якось підійшов до великого собаки, який був там на подвір’ї. Коли я його погладив, він терпів, коли міцно його обіймав – теж. Але коли я спробував засунути руку йому до пащі, пес не витримав і добряче мене вкусив. Я сильно плакав і все життя згадував таку несправедливість. Адже я так любив того собаку, з такою любов’ю до нього підійшов, а він натомість ось так мені віддячив.
Ольга БАБІЙ,
директор ОТБ „Галичина”
На цьому фото я, на рік старший Юрко Денисов, мій брат Зеник і моя сестричка Оксанка. Це була дуже дружна компанія цікавих і допитливих дітей. Батьки працювали і я, як старша сестра, була відповідальна за малих. Біля хати була яма із згашеним вапном і нам, дітям, було заборонено туди потикатися. Але ми побачили, що в одному закутку оси звили гніздо, і вирішили їх звідти вивести. Ми думали над двома варіантами, як це зробити. Оскільки вогнище, щоб викурити димом, розводити ми побоялися, то взяли чайник з окропом. Юра почав заливати воду в цю дірку, а я мала напоготові трилітрову банку, якою одразу ж накрила отвір. На щастя, рій вилетів до банки і ми тримали цю банку доти, поки не прийшов мій батько і якось дав собі раду з тим роєм. Історія закінчилася щасливо і оси нас не покусали. А тато суворо наказав нам не чіпати жодних комах і не підходити більше до ями з вапном.
Юрій СОЛОВЕЙ,
депутат міської ради,
лідер «Громадського форуму»
В дитинстві разом із моїм другом Володею Гуличем ми першими почали продавати газети на вулицях. Під час літніх канікул виходили на вулиці міста і пропонували їх людям за кілька копійок. Це якраз була газета «Західний кур’єр». І так заробляли. Завдяки цьому я назбирав кошти і купив велосипед «Турист».
|
