П`ятниця, 26.05.2017, 13:01
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Вересень » 12 » СУСПІЛЬСТВО
10:09
СУСПІЛЬСТВО
Ціна життя
Попри величезні статки, мільярдери та мільйонери  не мають коштів на допомогу важкохворим українцям


Ледь не щодня з екранів телевізорів, а тепер ще й на вулицях міст лунають заклики про грошову допомогу тим, кому конче потрібні складні операції чи лікування у дорогих вітчизняних та закордонних клініках. Як правило, на лікування важкохворих наших краян йде чимала сума коштів. Подеколи розміри її вимірюються сотнями тисяч доларів чи євро. Родичі тих, кому конче необхідна така допомога, звертаються у найрізноманітніші заклади, просять грошей у звичайних пересічних громадян. Але чи завжди це приносить бажані результати? «ЗК» вирішив з’ясувати, наскільки співчутливі наші громадяни, хто насправді готовий подати руку допомоги, і чи реально зібрати «непідйомні суми».

За пожертву –  повітряні кульки

Схиливши голову до землі, біля входу на міський ринок стоїть жіночка із затертими сторінками «діагнозу»: «Допоможіть, хто скільки може. Бог допоможе вам і вашим діточкам». Слізні прохання жінки щодня приносять їй невелику суму фінансової допомоги. Хтось милосердно кладе їй у долоню гривню-другу, а хтось завбачливо оминає і скоса поглядає, мовляв, багато вас тут таких. І тільки Всевишньому єдиному відомо, чи правду каже та жінка-прохачка. Втім, усі її слова на її ж совісті, бо накликати на себе біду навряд чи хтось погодиться добровільно.
На жаль, перехожим дуже важко відрізнити тих, кому насправді конче потрібні кошти на лікування чи операцію. Можливо, саме тому й не завжди охоче кидають пожертви у скриньки, котрі відтепер навіть тримають у руках волонтери на вулицях нашого міста. За найменшу пожертву вони роздають повітряні кульки. А ті, кому допомога вкрай потрібна, переконують, що навіть одна гривня їм не завадить.

Їх рятує любов

Хочеш жити – вмій крутитись. Цієї приказки у повсякденному житті вже понад рік дотримується іванофранківець Олександр Корбіч. Щодня він ходить містом із простягнутою рукою і просить допомоги для своєї дружини Марії. На жаль, не завжди йому вдається достукатися до зачерствілих сердець українців. Чоловік переконаний, що тільки прості люди, котрі зіткнулися із схожими проблемами, насправді готові допомогти.
«На початку цього року я звертався навіть у фонд Рената Ахметова, але там мені відмовили. Назвали просту причину – немає коштів на такі речі», – бідкається чоловік, але переконаний, що милосердних людей все-таки не бракує. Систематично йому допомагають у місцевому «Карітасі», за що чоловік щиро вдячний. Але чи не найбільш посильну фінансову допомогу йому вдалося зібрати завдяки милосердю простих людей. До речі, не завжди благодійники хочуть, щоби їхні імена афішувалися, кажуть, що це зайве.
Скриньки для благодійних пожертв зовсім нічого не дають. У неефективності такого способу збору коштів пан Олександр переконався на власному досвіді. За місяць із скриньки йому вдавалося зібрати всього 100-150 гривень. Тим часом щодня на лікування дружини витрачаються значно більші суми. Найбільш дієвим способом для чоловіка виявилося самотужки ходити по організаціях і просити про допомогу. Чоловік каже, що люди відгукуються на проблему і допомагають. Пригадує, що були такі організації, де йому вдавалося зібрати навіть до тисячі гривень. Найбільш співчутливими до горя хворих та їхніх родичів є ті, кому довелося зіткнутися із такою проблемою, хто насправді знає, скільки коштує людське життя.
Про неефективність збору коштів через скриньки нам розповіли і в одній із благодійних організацій міста. Тут переконують, що дієвішим методом є безпосереднє звернення до людей або листівка із закликом про допомогу. Пан Олександр переконаний, що його знайомі також допоможуть чоловікові та при нагоді розповсюдять інформацію про хвору жінку у Львові та Києві. Збирати кошти за допомогою пожертв через церкви, крамниці чи скриньки у людних місцях – річ не надто вдячна, оскільки така допомога буде надто мізерною.

Допомога чи бізнес?
Як тільки Ольга довідалася про важку хворобу, в її житті все одразу ж змінилося. Щасливі і безтурботні дні стали для жінки тягарем. Почути страшний діагноз «рак» не був готовий ніхто, але з цим довелося змиритися. З дому довелося продати все те, що могло забезпечити хоч якесь лікування. Так зі стайні одне за одним виводилися поросята, котрі могли стати смачною окрасою великоднього столу. Зрештою, й Великодня, як і Різдва, Ольга не святкувала – не до свят було жінці. Проходячи курси хіміотерапії після операції, жінка з вдячністю згадує родичів, котрі змогли «скинутися» їй на допомогу. Але, погодьтеся, є такі родини, котрі не спроможні власними силами витягнути людину із пазурів хвороби.
Часто люди через безпомічність стараються віднайти бодай якусь рятівну соломинку. Здавалось би, такими рятівниками для потребуючих мали би стати благодійні організації. Останніх, до речі, в нашому місті є чимало. Але люди з обережністю ставляться до таких організацій. Доволі часто на адресу благодійних фондів лунають закиди про те, що на чужому нещасті вони ще й заробляють кошти.
Щоби нівелювати такі думки, наш співрозмовник пан Ярослав, котрий і працює у благодійному фонді, переконує, що їхня благодійна організація може залишати для себе тільки 20 відсотків від перерахованих коштів. І то тільки у тому випадку, якщо грошова допомога надходить на рахунок організації. Як запевнив нас пан Ярослав, вони намагаються допомагати людям здебільшого інформаційно, а рахунки ті відкривають особисто. Про суми, котрими оперують збирачі допомоги, у благодійному фонді сказати не можуть. Проте стверджують, що, як правило, допомагають прості громадяни.
За словами працівників благодійних організацій, до них виникає чимало запитань і нарікань зі сторони суспільства. «На нас часто дивляться з недовірою, мовляв, ми заробляємо кошти на нещасті простих мешканців. Саме тому ми й надаємо переважно допомогу у вигляді інформаційної підтримки і звертаємося до підприємств та організацій про допомогу людям», – запевнив нас член правління благодійного фонду Ярослав Дзундза. Чоловік на власному прикладі переконався, що таке потреба коштів на лікування. Тому, перенісши операцію на серці, вирішив будь-що допомагати тим, хто цього дійсно потребує.
Але усім розраховувати на допомогу благодійних організацій також не варто. Вони, здебільшого, націлені допомагати збором коштів для хворих дітей, а не дорослих. Принаймні так говорять ті, для кого життя хворих родичів поставлене на шальки терезів. І якщо навіть доля людини вирішується вже і зараз, то ніхто не дає ніякої гарантії у тому, що вже сьогодні для неї зберуть необхідну суму коштів.
Володимир БОДАК
Переглядів: 340 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]