Вівторок, 25.07.2017, 16:55
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Серпень » 9 » СУСПІЛЬСТВО
12:54
СУСПІЛЬСТВО
Небо у клітинку
Як живеться в’язням в Івано-Франківському СІЗО?




Протягом 2012 року  пенітенціарна система  України залишалася на піку суспільної зацікавленості. Причому не тільки у журналістів, політиків та міжнародних місій, але й у звичайних громадян. Небувалу популярність і увагу тюремному відомству принесли не реформи і нові методи роботи, а життя й умови утримання лідерів опозиції. Відтоді українські СІЗО та ІТТ у фокусі інтересу громадськості. Усім цікаво, що ж відбувається за їхніми високими мурами, та яке воно – життя по той бік «колючки».
«Західний кур’єр» вирішив на власні очі побачити, як виглядає СІЗО зсередини. А принагідно детальніше розповісти читачам, що ж це за структура, яке її призначення і як там живеться затриманим.


Недовга процедура пред’явлення документів, обмінюємо мобільні телефони на спеціальний номерок та перепустку – і ось ми вже крокуємо свіжовимитою підлогою франківського СІЗО. Скрізь, куди не кинеш погляд, чистота мало не ідеальна. Сподіваємось, так є завжди,  а не лише до приходу журналістів.  Отак відразу і не скажеш, що потрапив у тюрму. Проте, якщо хтось все ж забув, де знаходиться, йому про це швидко нагадають заґратовані вікна та масивні металеві двері з величезною кількістю замків. Тюремного «колориту» додає глухе перегукування вартових у коридорах, наглядач, що чигає переходами з великим сторожовим псом, та постійне грюкання залізних засувів. Вони, до слова, тут геть-усюди. Немає жодних дверей, які б не замикалися на механічний або електричний замок. Металевий лязкіт став своєрідним звуковим тлом усієї нашої екскурсії слідчим ізолятором. 

У черзі за вироком
СІЗО – це місце, де утримуються люди, вина яких не доведена, тобто ті, хто знаходиться під слідством, або уже очікують на вирок суду чи розгляд апеляції. Серед ув’язнених і чоловіки, і жінки, і неповнолітні. Також у слідчому ізоляторі перебуває певна частина засуджених, що відбувають покарання у відділенні господарського обслуговування. Всього у стінах франківського СІЗО майже чотири сотні «постояльців».
«Заповненість слідчого ізолятора зменшилась десь на 100 осіб з прийняттям нового КПК, хоча особливих проблем із переповненістю в нас не було ніколи, – запевняє заступник начальника СІЗО із соціально-виховної та психологічної роботи Іван Гурик. – Найбільше людей було десь два роки тому. Тоді ми могли утримувати 560 осіб замість 550».
Сьогодні в одній камері «сидить» від 2 до 12 осіб. Усі «апартаменти» однакові, «віп-камер» у франківському СІЗО немає.
Перебування у слідчому ізоляторі залежить від багатьох чинників. Все вирішує суд. Тож термін «відсидки» може складати від кількох днів до кількох років. Утім, незважаючи на це, інтенсивність зміни ув'язнених в ізоляторі досить велика, за день тут може «перевернутися» до 15 людей. Це разом із тими, кого відправляють на слідчу дію в райони. Загалом «новачків» до СІЗО прибуває від 10 до 15 людей у місяць. Охорону в’язнів забезпечують 50-60 осіб щодня.  

Життя за режимом

Режим дня у бранців СІЗО розписаний «від і до». Підйом о шостій ранку. Вранішній туалет, заправка нар. Сніданок. Далі – виїзд на суд чи робота зі слідчим. Година на обід. Знову спілкування зі слідчими, адвокатами тощо. Годинна прогулянка на свіжому повітрі. Вечеря.
Під час візиту ми втрапили на кухню ізолятора. Там саме готували обід. Того дня в меню був перловий суп і ячмінна каша. Тамтешній шеф-кухар Галина Михайлівна демонструє нам дива тюремної кулінарії: відкриває казан та черпаком помішує густий супчик.
«На їжу, буває, що і скаржаться, – бідкається Галина Михайлівна. – Хочуть більші порції, більше м’яса. Але норми є норми».
Згідно із тими самими нормами, на які посилається кухарка, на харчування одного арештанта виділяють по 8,5 гривні на день. Тож особливо у меню «не розженешся».  
В’язні Івано-Франківського СІЗО випікають власний фірмовий хліб.
«На свободі такого хліба нема», – хвалиться начальник господарського відділу Роман Кухарчук, вказуючи на акуратно складені буханці. Пригощаємось. І справді смачно.
Крім того, заарештовані і засуджені можуть отримувати передачі, їх кількість не обмежена. Якщо є щедрі родичі, то отримуй торбу з дому хоч щодня. Проте є певні табу. Передачі у пакетах можуть бути тільки магазинного виробництва. Нічого домашнього не приймають. З напоїв в’язням не можна передавати навіть слабоалкогольні напої. А щоб часом за грати не потрапило чогось забороненого, усі товари розпаковують: сипучі продукти пересипають, тверді – перерізають. Навіть кожну цукерку окремо розгортають із фантика.

Місце, куди краще  не потрапляти
І хоча більшість із тих, хто сидить в ізоляторі, потрапляє в нього не вперше, багато хто проходить тут таку собі школу — вивчає писані та неписані правила виживання у світі за гратами. В першу чергу, це неповнолітні. Підлітку, щоб потрапити у слідчий ізолятор, треба «постаратися». Як правило, для цієї категорії суд обирає запобіжний захід у вигляді арешту, лише коли «дітки» скоюють тяжкі та особливо тяжкі злочини.
Живуть неповнолітні бранці за тим самим розпорядком, що й дорослі. Але користуються певними привілеями – мають вечірню школу, кімнату для занять спортом, кімнату психологічного розвантаження, де штатний психолог регулярно проводить тренінги. 
За згоди адміністрації проводимо оглядини однієї з камер. Нар там немає, підлітки сплять на звичайних ліжках.
В яких умовах перебувають «дорослі» в’язні, адміністрація СІЗО нам подивитися не дозволила.  «Такі правила», – коротко пояснило начальство.
Поспілкуватися дали можливість тільки з одним із засуджених, що відбуває покарання у господарському відділенні.
23-річний засуджений М. за грати потрапив уперше за розбій із пограбуванням. У стінах СІЗО він перебуває уже більше року. Залишилось ще стільки ж. На умови в’язень не скаржиться: «Може бути, годують, поять. Але краще сюди не потрапляти», – каже хлопець.
Внутрішні тюремні закони М. розголошувати не захотів. Проте ключове правило тутешніх «канонів» все ж розкрив: «Як себе відразу поставиш, так до тебе і будуть ставитися. До кінця строку і навіть на свободі».
«Тут у кожного своя історія, – пояснює в’язень. – Хтось злочин вчинив і сидить, хтось не вчинив і теж сидить… Тут багато таких».

Без «понятій»

«В’язні стараються дотримуватись якихось «понятій», але сьогодні це уже відмирає. Час біжить вперед, самі розумієте, – запевняє заступник начальника Іван Гурик, коли ми запитуємо в нього, чи діють у них неписані закони злочинного світу. – Єдине, що в ув’язнених могло лишитись з «тих часів», це перестукування по камерах. Тому що вони між собою не мають ніякого зв’язку».
Проте у взаємостосунках із «клієнтами» СІЗО все ж є своя специфіка. Контингент, з яким доводиться працювати, далеко не святий.
«Тут є свої нюанси, свої закони. Треба знати, що говорити, коли говорити», – ділиться досвідом лікар медчастини СІЗО Богдан Качур. – Наприклад, ніколи не можна питати у в’язня, чи має він гребінь. Тільки: чи має він розчіску. Простенька річ, а за неї можна поплатитися».
Після останніх подій в Україні настрої серед франківських арештантів не змінилися, переконують в адміністрації.

Релігійніші, ніж на волі

Не секрет, що ті, хто потрапляють за грати, нехай і не надовго, звідти виходять іншими.  Хтось ще більш озлобленим та затятим злочинцем, а хтось і справді «перевиховується». Багато хто, перебуваючи навіть не тривалий час по той бік свободи, задумується про життя на волі, про те, що зробив не так. Часу на роздуми вистачає.
«Всі вони потребують доброго слова, підтримки, тому що в більшості з них злочинний шлях починався із дрібниці, – вважає митрополит Української православної церкви Київського патріархату Іоасаф. – У часи, коли я був капеланом і відвідував колонії суворого і особливого режиму, мені, із сльозами на очах, відкривали своє серце осуджені за вбивства і інші важкі злочини. Більшість із них визнавали, що до важких злочинів вони прийшли не відразу».
Під небом у клітинку, як не дивно, люди більше цікавляться духовним життям. Самі просять про прихід священиків, власними силами обладнують молитовні кімнати. Власне, одним з найважливіших привілеїв у франківському СІЗО, який мають «господарники» та засуджені до арешту, є можливість зустрічатися з сестрами-монахинями і відвідувати Служби Божі.
«Тюрма є тюрма, там свої порядки і свої закони. Але є не один і не два відсотки людей, які там сидіти не повинні», – переконаний священнослужитель.

Хоч ти й ходиш, все одно сидиш

Ось такий алогізм з відомого анекдоту. І все тут не так весело, як оспівують «блатні пісеньки». Якесь напруження у СІЗОшних стінах висить просто у повітрі. Чи то й справді особливий смак неволі, що оспівується шансоністами – і сонце якось не так світить, і трава не така зелена… Тож коли за нами клацнув замок і ми опинилися на людній вулиці, неможливо було стримати полегшення. Все. На волі.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ

Переглядів: 444 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]