Вівторок, 23.05.2017, 12:52
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Липень » 18 » СУСПІЛЬСТВО
10:30
СУСПІЛЬСТВО
Волосся у спадок

«Густе і міцне волосся передалось мені в спадок», – так почала свою розповідь Олександра Павлюк, жителька приміського села Драгомирчани. – В моєї мами раніше, ще замолоду, теж була коса. Вона в день весілля обрізала її.  Але в мами волосся темне, а в мене світліше».
Пані Леся працює завідувачем відділу товарного обліку, робота забирає і час, і сили. Вдома на неї постійно чекає господарство, а ще – чоловік Михайло та дочка Андріана, які також вимагають «маминої уваги». Але щоденні клопоти не перетворюють її на рабиню, для якої догляд за собою – остання справа. Жінка уже 18 років не стриже волосся, густа коса, що сьогодні минає поділку 1 метр, стала її візитівкою.


«Догляд за волоссям дійсно вимагає багато часу. Воно густе. Коли я збираю його, то зв’язую трьома великими резинками, щоб добре тримало, а тоді намотую зверху своє волосся. Мию голову один раз на тиждень, тому що більше… самі розумієте… Сушка займає десь біля півтори години часу», – ділиться Олександра.
Жінка може похвастатися найдовшим, найгустішим та й, зрештою, найкрасивішим волоссям серед своїх односельчан у Драгомирчанах. Проте на питання, чи насправді це так, відповідає скромною усмішкою. Мріяла передати  гени з покоління в покоління, проте стверджує: «Дочка моя волоссям вдалася в свого тата. Воно і за кольором світліше, і не таке густе. Хотілося б, щоб було таке, як в мене, але… Коли вона була маленькою, доводилось навіть трохи його підсилювати народними методами».
Про те, як одного разу наважилась обрізати довгу косу, пані Леся згадує з гумором: «Мені було 13 років. То було літо, і ми з подружками часто ходили  на річку. Кожного разу, коли я приходила з річки, мусила мити волосся, бо тоді я мала таку ж саму косу, як зараз, і треба було за нею доглядати. Це мені трохи набридало. І я, довго не думаючи, прийшла якось до своєї тітки і кажу: «Обстрижіть, бо вже не маю сили» (Сміється). Вона спочатку не погодилась, говорила, що шкода таке волосся обрізати. Але потім послухала мене і постригла дуже коротко. Зараз я б, напевно, так різко не змогла підстригтись. Може, поступово… Але тоді малою була ще».
Та обрізана коса спочатку стала полегшенням для юної Лесі, а згодом – навчила здобувати досвід із власних помилок. Навчання в академії потребувало грошей. Тоді ще 22-річна Олександра натрапила на оголошення про купівлю волосся і повелась на нього…
«Взяла свою обрізану косу, – розповідає, – і понесла за вказаною адресою з надією, що отримаю за це чималу суму (а там все було так гарно описано!).  Коли я принесла косу, вони її спеціальним гребенем вичесали, зробили ідеально рівні кінці, і те, що залишилось, поклали на метр і вирахували суму згідно зі своїми тарифами. В результаті мені дали за ту косу 30 гривень. Я була шокована. Перш за все від того, що вони з тієї коси зробили, там навіть уже не було, що забирати. Нікому б не радила продавати своє волосся. Це не вартує».
Ірина ГОЛОВЕНКО, студентка ЛНУ ім. Івана Франка
Переглядів: 298 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]