А шиншила шубу шила
Царських тварин вирощують у домашніх умовах
Романа Паламарчука у Тлумачі знають як любителя чогось незвичного, подеколи навіть більш екзотичного. Його хобі – вирощування унікальних тварин. Ще декілька років тому пан Роман займався розведенням екзотичних корейських свинок. Нині у нього нове захоплення – і знову екзотика. Чоловік у звичайному гаражі вирощує шиншил.
Ці, схожі на кроленят, гризуни, ті самі, шуби з хутра яких коштують від 10 до 100 тисяч доларів, живуть у тлумацького подружжя аматорів-шиншиловодів. А от придбати вироби із хутра шиншил може дозволити собі не кожен.
Пухнате захоплення родини Паламарчуків стало популярним після оголошення в Інтернеті про продаж шиншил. Останній тиждень для сім’ї Паламарчуків був насичений дзвінками та відвідинами багатьох охочих придбати звірятко чи навіть пару. Для цього була дуже слушна нагода – кожен намагався зробити оригінальний подарунок від Святого Миколая.
Шиншили сірого забарвлення можна придбати за 150 гривень, а от бежеву самочку – за 250 гривень. У природі існують ще й фіолетового забарвлення, але ті значно дорожчі. Та й у Паламарчуків їх немає. Господарі не просто продадуть вам звірятко, вони ще й порекомендують корм та розкажуть про умови правильного догляду за пухнастиками. Кажуть, що зацікавлення шиншилами, очевидно, найперше викликано тим, що ті майже не мають запаху та не викликають алергії.
Для квартири, якщо ви не зацікавлені у подальшому розведенні потомства шиншил, рекомендують брати двох самців або двох самочок. Можна купити одразу і корм. Не їдять нічого сирого та мокрого.
До речі, шиншили – маленькі гірські кролики родом із Анд. Вони мають унікальну структуру хутра. Якщо у звичайних звірів з однієї цибулини виростає одна волосина, то у шиншил – по 60-80 тоненьких «павутин». Надзвичайно ніжне та гарне, хутро шиншили стало причиною високої ціни на вироби з нього. Сьогодні на хутровому ринку шуби із шиншил коштують від десяти до ста тисяч американських «зелених».
Пересічна людина небагато знає про цих тваринок, схожих на суміш зайця та білки. Шиншилове господарство Паламарчуків постійно поповнюється. Господарі розповідають, що шиншили прокидаються під вечір, бо вони активні вночі, а вдень – відпочивають. У гаражі пана Романа пахне дерев’яною стружкою та сіном. Ці звірята не мають ані потових, ані жирових залоз, що продукують специфічні «аромати», тому жодні запахи їх не видають. У клітках, котрі розміщені як стелажі, є і сіренькі, і бежеві звірята. Утримують їх у спеціальних металевих клітках – один самець і чотири самки. Окремо – мами з дитятками. За ними потрібен особливий догляд, адже розмножуються шиншили повільно: одна може народити в рік четверо маляток. До речі, маленькі шиншили народжуються зрячі і пристосовані до життя. Поруч – ванночки з піском, де тварини «купаються», зі скляних баночок тече чиста вода. Сухість, чистота, вентиляція, відсутність протягів, помірне освітлення, дерев’яна стружка для підстилки, пісок для «купання», чиста вода – ось і все, що треба для нормального розвитку цінних гризунів.
«Їсти даємо раз на добу, – розповідає Роман Паламарчук, – годуємо їх спеціальним кормом. Їдять шиншили набагато менше, ніж кролики. Люблять родзинки, яблука, горішки, шипшину, даємо сушену кропиву, гілочки верби. Вони ніби відчувають, що ми приготували їм якісь ласощі, бо тоді всі «висять» на клітках».
Свою давню мрію пан Роман починав втілювати три роки тому. Спочатку купив 4 сім’ї шиншил. На таке «задоволення» витратив ні мало ні багато – 29 тисяч гривень. Перші знання щодо правильного утримання й вирощування звірят отримали від підприємців зі Львова, придбали їх книжку. Господар зізнається, що найгірше у розведенні цих тварин – довго чекати прибутків. Щоб була хоч мінімальна «віддача», у шиншиловому хазяйстві має бути не менше ста самок.
«У нас офіційно зареєстроване господарство, де кожне звірятко має паспорт із присвоєним йому номером та відомостями про родичів шиншили до сьомого коліна, – продовжує пан Паламарчук. – Парувати шість поколінь рідних між собою тваринок не можна, тому цей процес – суцільна математика».
Звичайно, шиншил розводять заради цінного хутра. Ентузіазм, з яким взялася за справу родина Паламарчуків, мусить принести свої результати. «Найгірше, коли шиншили помирають (не здихають!), це ж мої друзі, – каже Роман Паламарчук і додає: «Головне у розведенні цих дуже мудрих та охайних тваринок – любов до них та до справи, якою займаєшся».
Мар’ян ПАСТУЩИН
|
