Вівторок, 19.09.2017, 19:09
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Листопад 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Листопад » 8 » СУСПІЛЬСТВО
12:33
СУСПІЛЬСТВО
Врятувати сестру

 «Я хочу жити у сестри Світлани», – ледь чутно і боязко промовила десятирічна Оля у залі суду (з етичних міркувань імена героїв змінено. – Авт.). Такою однозначною мрією дівчинка живе більше року. Увесь цей час вона намагається віднайти хоча б промінчик радості у житті після смерті матері. Поневіряння дитини в інтернаті, а тепер у батькової сестри аж ніяк не задовольняють дитину – вона мріє жити нормально – як живуть її ровесники.

Загублене дитинство

Минулого четверга Тлумацький районний суд так і не поставив крапку в історії маленької дівчинки, хоча на це сподівалися і позивач, і відповідач. Після низки судових засідань суддя ще призначила судові дебати, котрі відбудуться 12 листопада. А вже тоді, очевидно, буде винесено рішення щодо подальшої долі дитини. Власне, до суду із позовом на сестриного батька звернулася старша сестра Олі Світлана, котра хоче оформити опікунство над малолітньою сестрою. Жінка переконана, що її молодша сестра заслуговує жити у значно кращих умовах. Проте батько дитини впирається і не хоче іти на поступки.
На життєвому шляху Олі було чимало перепон ще від самого народження. Батько з мамою не жив разом, та й дівчинка боролася за своє життя ще у пологовому будинку, бо народилася з вагою 800 грам. Не зовсім сприятливі умови проживання привели дитину до Тлумацької школи-інтернату, де дівчинка навчалася протягом трьох років. Як тільки Оля опинилася в будинку сестри, її довго відучували від звички пересуватися по хаті на чотирьох. Крім того, дівчинка потребує постійного навчання, бо їй важко даються математичні дії та письмо.

Аби не дежавю

Історія із інтернатським життям свого часу спіткала і Світлану. Та прекрасно знає, як нестерпно важко вдається зібрати в кулак силу волі і вирватися у світ з інтернатського минулого. Свою матір жінка, котра сім місяців тому сама стала матір’ю, не звинувачує ані у своїй долі, ані в долі молодшої сестри Олі. Світлані вдалося самотужки закінчити університет і влаштуватися на роботу сільським бібліотекарем. Тепер вона не хоче повторення своєї долі у житті сестри. Тому й готова опікуватися нею, допомагати у навчанні. Тим більше, що теперішні її матеріальні можливості дозволяють це зробити. Заручившись підтримкою чоловіка та його матері, Світлана вже навіть домовилася із директором Тлумацької загальноосвітньої школи, щоби влаштувати сестру туди на навчання. Готова Світлана і оплачувати додаткове навчання дівчинки із вчителями, аби підтягнути її у навчанні. Але їй на перешкоді стоїть батько малолітньої Олі. Той ще наприкінці минулого навчального року забрав доньку до обласного центру і поселив у своєї сестри. А відтак віддав дитину у Католицьку школу святого Василія, де Оля зараз навчається у третьому класі. Хоча, з іншого боку, батько стверджує, що саме Світлана перешкоджає йому спілкуватися із дочкою.
Згодом дитина замкнулася в собі і тепер навіть психологи не можуть зрозуміти, яким чином можна допомогти дитині. А їй, як виявляється, всього лише потрібна увага дорослих родичів, якої вона не може дочекатися від рідного батька. Хоча й його судити не варто. Хіба ж він винен, що потрапив скоріше під вплив алкоголю, а згодом – мормонів. Саме у Церкву Ісуса Христа святих останніх днів (у народі більш відома назва «мормони») батько і намагається втягнути доньку. Дівчинка старається навіть не згадувати про відвідування церкви, спогади про яку залишили у її пам’яті не зовсім приємні враження. У суді Оля зовсім нічого не хотіла говорити про відвідування церкви разом із батьком.
Розголосу справа набула тоді, коли батько звернувся із заявою до служби у справах дітей Тлумацької районної держадміністрації. Тоді, посилаючись на важке матеріальне становище, чоловік просив влаштувати дитину в центр опіки дитини «Рідна оселя». Світлана була однозначно проти такого рішення пана Миколи, адже вона має можливість влаштувати дитині необхідні умови освіти, розвитку та допомогти у практичному пристосуванні до життя.

Птах із чорним крилом
Не останню роль у цій доволі заплутаній справі вирішують оцінки психолога. Хоча, насправді, психологи стверджують, що судити про дитячу психіку із однієї розмови чи малюнка не варто. Оля, як і більшість дітей її віку, любить малювати. Втім, фарби на її малюнках змушують психологів насторожено оцінювати її емоційний стан. Дівчинка малює птаха із чорним крилом, а також всіх, кого вона знає. Серед «портретів» немає тільки одного – рідного батька. Чомусь він для дівчинки зовсім нічого не означає.
Після одного із судових засідань, на котрому була присутня і десятилітня Оля, дівчина одразу розгубилася, бо так і не почула бажаної для себе відповіді від судді. А тому вона вирішила сама, що їй краще буде із сестрою, і пішла до неї, але тільки на вихідні.
«Я буду дбати про свою дитину до кінця своїх днів», - сказав батько на вулиці, коли сторони думали, як правильно вчинити і з ким повинна жити дитина. Яким буде остаточний вердикт суду, чекати залишилося недовго. Остаточну крапку у справі мали поставити представник органу опіки і піклування райдержадміністрації та шкільний психолог із Католицької школи.
Представник позивача переконаний, що дитина має право вибору місця проживання. Саме тому всі й чекали на її появу у залі суду. Втім, Оля аж ніяк не схильна проживати із батьком, на що той обурений.
«Це доволі складна справа, - відзначає правозахисник і представник позивача Сергій Кириченко. – За 17 років моєї юридичної практики я вперше зустрічаю такий випадок, коли не знаю, як його можна розплутати. Були схожі випадки, коли батьки не могли вирішити, з ким повинна жити дитина, чи дідусі і бабусі після загибелі батьків також не могли визначитися, куди прилаштувати дитину. Але я не пам’ятаю жодного такого випадку, щоби старша сестра хотіла опікуватися молодшою, забравши це право у батька».

Мар’ян ПАСТУЩИН

Переглядів: 477 | Додав: bond | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 1
1  
Наш суд не зовсім таки "гуманний",що впродовж 8 місяців не може розв"язати цю справу.Кожень місяць затягування-для дитини сильний психологічний тиск. cry

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]