Неділя, 28.05.2017, 18:31
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Липень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Липень » 13 » СУСПІЛЬСТВО
10:43
СУСПІЛЬСТВО
Жебрацтво – безвихідь чи професія?

З настанням літа у місті побільшало жебраків. Їх можна побачити на вулицях,  в автобусах та потягах, біля церков і магазинів і навіть на проїжджій частині дороги. Просять старенькі бабусі, молоді жінки, чоловіки в інвалідних візках.
Хтось пройде мимо, вдаючи, що не помітив жебрака, хтось змилосердиться та кине гривню, а хтось подумки обуриться: куди дивиться держава?
Але насправді рідко можна зустріти людину, яка справді потребує допомоги. Жебрацтво із соціального явища переросло у справжню професію, для якої не потрібно жодних знань та особливих навичок.
Та не у всіх випадках люди жебракують з власної волі. Когось на вулицю з простягнутою рукою змусила вийти складна життєва ситуація, а хтось боїться покинути "бізнес” через можливі проблеми з "начальством”.

Підприємці  без податків

«Пані, дайте копійочку», – кричить на вулиці Незалежності навпроти стоматкорпусу худорлявий чоловік.
«Пані, допоможіть чим можете», – слізно просить неподалік ринку ще зовсім молода жінка, тримаючи в руках пожовклий аркуш паперу із затертим фото. «Яка хвороба у дитини? Дайте подивитися», – хочу взяти папір із її рук. Але жінка швидко ховає його в сумку, щось сердито бурчить і швидко йде.
А біля однієї з церков часто доводиться бачити з коштуриком ще нестарого чолов’ягу, який просить гроші на своє лікування. Якось зустріла його на  вулиці Миколайчука ходячим і здоровим.
– До нас майже щодня приходить  чоловік, який просить милостиню неподалік, міняє копійки та дрібні гривні на крупніші, – розповідає бармен одного із кафе у центрі міста. – Заробляє за день 50, а то й більше гривень. Я порахувала, що це більше, ніж моя місячна зарплата. Раніше я давала жебракам гроші. А нині навіть не знаю, що робити. Почала сумніватися, чи справді вони такі бідні й просять на хліб.
Каже, якось пожаліла жебрака на Галицькій, але грошей не мала, тому запропонувала рогалик. Мовляв, хліб наш насущний. Так чоловік її облаяв й довго шлякував на чім світ стоїть. Мовляв, нехай сама свої рогалики їсть, а він гроші просить.
Випадки бувають різні, з ними, мабуть, довелося зустрітися кожному. Здебільшого наші жебраки просять на алкоголь або для власника жебрацької мережі. Вони прикидаються ким завгодно: хворими, інвалідами, ветеранами, афганцями, нещасними батьками. Звісно, є серед них і справді нещасні й допомагати їм треба. Але людина, яка дійсно цього потребує, не буде бігти за вами по вулиці чи голосно плакати штучними сльозами. Люди, зазвичай, стидаються своєї біди.
– Професійне жебрацтво – справа досить прибуткова. Жебрак – це той самий підприємець, тільки не платить податків, – каже мій знайомий таксист Іван Ципердюк. – Я знаю деяких із них. У багатьох  є сім’ї, квартири, а то й будинки. Мало тих, хто справді просить гроші на шматок хліба.
 Професійний жебрак може заробити за день 200 і більше гривень. За місяць – до шести тисяч. Мало хто отримує таку зарплату.
Усіх міських жебраків можна умовно поділити на групи. Найбільше грошей заробляють жінки з маленькими дітьми, які чомусь постійно сплять. Виявляється, їх напоюють снодійним чи алкоголем. Непогано заробляють і так звані «ветерани» та «учасники бойових дій». Їх можна часто побачити на інвалідних візочках посеред проїжджої частини людних трас. «Біженці» ходять квартирами, скаржаться на затоплення й втрату житла. «Мандрівники» здебільшого просять у потягах і автобусах. Слізно розповідають, що в них вкрали всі документи та гроші, їм немає за що дістатися додому. «Церквушники» вдають побожних і стоять біля храмів.

Не заборонено – значить можна
– Наше законодавство не забороняє дорослим особам жебракувати й просити милостиню. Тому не можна за це притягнути їх до відповідальності. Зате передбачено кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у жебракування. За це карають позбавленням волі від трьох до десяти років. Окрема стаття Кримінального кодексу стосується використання дорослими немовлят для жебракування, – каже начальник відділення кримінальної міліції у справах дітей УМВС в області Алла Лемчак. – Хоча з кожним роком зменшується кількість дітей-жебраків. Торік за втягнення дітей у жебракування порушено три кримінальні справи. Нині – одна.
Щоправда, довести провину злочинців і притягнути їх до кримінальної відповідальності досить складно. Зазвичай діти не хочуть свідчити проти батьків або родичів. А немовлята взагалі не можуть нічого сказати. Від початку цього року на вулицях та вокзалах затримано 45 бездоглядних дітей, які теж могли жебракувати. 40 із них доставили до притулку, інших повернули в сім’ї.
– Зараз по всіх районах проводимо рейди «Літо-2012». Виявляємо бездоглядних дітей віком до 16 років, – розповідає Алла Володимирівна.

Найвідоміший жебрак
Найзнаменитішим жебраком ХХ століття можна по праву вважати іранця Мехрана Карімі Нассері, який з серпня 1988 по липень 2006 року жив в терміналі паризького аеропорту Шарль де Голль. Нассері покинув Іран у 1977 році, рятуючись від репресій шахського уряду, проте довго не міг отримати притулку в жодній країні. Нарешті у 1980 році він отримав притулок у Бельгії, але, поживши там кілька років, відіслав свої документи владі, відмовився від виду на проживання в цій країні і відлетів до Франції. Покинувши Бельгію, він втратив права біженця, а жодна інша країна приймати його не хотіла. Так Нассері і залишився жити в терміналі на повному утриманні співробітників аеропорту. Французькі традиції «жебраколюб’я» давали про себе знати. При цьому найдивнішим у житті Нассері було те, що при бажанні він міг би змінити свою долю. У нього було четверо братів і сестра, причому один з братів був бізнесменом в Англії, а сестра працювала дантистом в Люксембурзі. Їх втручання повернуло б мешканця терміналу в світ людей. Однак Мехрана Нассері волів спати на вокзальній лавці і ні про що не турбуватися.
Мешкаючи в аеропорту, Нассері у співавторстві з письменником Ендрю Донкін написав книгу про свої поневіряння, яка стала бестселером. Книга ця лягла в основу сценарію фільму «Термінал», знятого Стівеном Спілбергом. Проте ні слава, ні гонорари, ні участь натовпу правозахисників не змусили людину з терміналу покинути аеропорт. Прославлений біженець покинув насиджене місце лише після того, як його здоров'я похитнулося і йому потрібна була термінова госпіталізація.
За довгі століття жебраки довели, що вони готові чинити опір будь-яким спробам вивести їх зі стану злиднів. Їх волю не зломили ні драконівські закони, ні допомога жалісливих співгромадян. Які б не були традиції тієї чи іншої країни, жебраки все одно продовжують бродяжити і вимагати подаяння. Пояснюється це досить просто. Людям подобається подавати милостиню, адже той, хто подає, відчуває себе щедрим, багатим, благородним і могутнім. Приймаючи милостиню, жебраки надають своїм благодійникам послугу, і поки на цю послугу буде попит, буде й пропозиція.
Олександра БІЛЕЦЬКА

КОМЕНТАР:
ІОАСАФ,
митрополит Івано-Франківський і Галицький УПЦКП:

– Давати милостиню чи не давати – справа кожного особисто. У Євангелії написано, що треба допомагати бідним. Ісус казав: «Хто просить – дай». Давати чи ні жебракам і калікам милостиню, кожна людина має вирішувати самостійно. Треба прислухатися до свого серця. Якщо не хочете чи не можете подати – це не є гріхом. Якщо даєте – не шкодуйте. Можливо, ця людина купить за ваші гроші не хліб, а пляшку горілки чи використає їх з іншою метою. Але це її несвідоме ставлення до духовного життя. Тому не судіть її, а краще помоліться за неї. В Австрії, наприклад, жебрацтво заборонено, і люди, що не мають грошей і живуть на вулиці, не можуть нічого із цим зробити.

Переглядів: 658 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]