Понеділок, 20.11.2017, 15:26
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Березень » 22 » СУСПІЛЬСТВО
12:50
СУСПІЛЬСТВО
Мода на фемінізм

Фемінізм сьогодні надзвичайно модне слово. Проте мало хто знає, що це таке. У більшості фемінізм асоціюється чи з оголеними жіночими грудьми на Хрещатику (як це роблять учасниці руху «Femen»), чи з нестандартною сексуальною орієнтацією, чи з ненавистю до чоловіків взагалі. Деяких «дівчаток-феміністок» (як вони себе називають) можна побачити на вулиці із цигаркою чи пляшкою пива. При цьому вони мотивують свою поведінку гендерною рівністю. «Ми феміністки!» – виправдовуються вони. Але чи так повинні жінки доводити рівність своїх прав з чоловіками?

Жінка  в політиці:  за чи проти?

 У сучасному суспільстві жінки працюють на рівні з чоловіками, але все одно відчувають якийсь тиск з боку сильної статі. І справді, варто лише чоловікові побачити жінку за кермом, як починаються безпідставні насмішки і кпи (сам чоловік при цьому може їхати у тролейбусі). Або ж традиційний стереотип української сім’ї – чоловік-годувальник і жінка-домогосподарка, покірна і працьовита, бажано не дуже розумна. Такі сфери життя як політика, освіта, громадська робота вважалися для жінки вульгарними, а то і зовсім забороненими, викликали осуд. Дехто і досі дотримується думки, що жінки народжені виключно для полегшення чоловічого життя-буття, і це в 21 столітті!
Статева рівність закріплюється навіть у законодавстві, зокрема Конституцією України (у статті 24). Щоправда, навіть у Верховній Раді думки щодо «жіночого питання» різні.
Ось наприклад, напередодні 8 Березня Голова Верховної Ради Володимир Литвин в інтерв'ю телекомпанії "Рада" зробив заяву,  що сумнівається в доцільності законодавчого визначення квот представництва жінок в органах державної влади. Зараз у Верховній Раді на розгляді є приблизно 30 законопроектів, переважна частина яких стосується представництва жінок в органах влади.  "Але суспільство не буде ці закони виконувати, якщо ми не позбудемося того, що у нас є вже традицією і, в принципі, воно входить у християнську ментальність, згідно з якою чоловік – це вища істота, тому що жінка створена була з ребра Адама. Відповідно вона вже стоїть на нижчому щаблі", – сказав він. Що ж казати, якщо навіть депутати дотримуються таких поглядів на статеву «рівність».
Сьогодні жінки складають 8% від загальної кількості депутатів у Верховній Раді. Так було і в 2010, і у 2011 році. За результатами дослідження Міжпарламентського союзу, участь у якому брало 190 країн, у світі представництво жінок у політиці за останній рік зросло з 19,2% до 19,5%. В Україні ж ситуація не змінюється. Стабільно 8 – 8,5%.

Свободу не спинити

Як воно бути жінкою-депутатом, ми запитали у наймолодшої представниці слабкої статі серед депутатів Івано-Франківської міської ради Віталії Сарабін (ВО «Свобода»):
«Жертвувати особистим життям заради кар’єри мені, на щастя, не довелося. Більше того, в моєму житті все склалося так, що власне завдяки політиці знайшла свого коханого. Але, багато представниць прекрасної половини людства погодяться зі мною, що нам, жінкам, доводиться боротися кожен день за те, що чоловікам дається просто так. У них є  великий кредит довіри. Тобто, щоб довіряли чоловікові, йому достатньо просто бути чоловіком, і його партнер буде впевнений в ньому. А жінка повинна спочатку довести, що на неї справді можна покластися. Щодо радикального фемінізму, то я дотримуюсь доволі консервативних поглядів. Я просто роблю свою роботу і тиску з боку чоловіків у свої діяльності не відчуваю жодного. Я впевнена, що боротися за свої права жінкам потрібно виключно професіоналізмом! Доводити, що ти достойна працювати на рівні з чоловіком, треба знаннями, навиками, а не простими словами про фемінізм».

Союз українок
Одним із небагатьох жіночих об’єднань, що діють в нашій області, є товариство «Союз українок». Це найбільша жіноча організація в Галичині (і на українських землях взагалі), перейменована (1917) з Жіночої громади, з осередком у Львові.
«Наша організація не зовсім феміністична.» – розповідає голова союзянок області Уляна Шведюк і пригощає запашною кавою (як справжня гостинна українська жінка). – «Ми, жінки, – це те плече, яке підставляється чоловікові, висуваючи його вперед. Хай керує! Тільки по-мудрому. Людина – то частина природи. А у природі як? Самець здобуває їжу. Але для кого? Для самиці! І коли чоловік заробляє кошти для існування сім’ї, а жінка займається її доглядом, – то це природно. Жінка – рівноцінна чоловікові, просто в деяких випадках думає серцем, а не лиш головою».
Союз українок в області на сьогодні нараховує 1670 членів, близько 300 з яких є жительками Івано-Франківська. Проте, скаржиться  голова міського відділення Союзу українок Мирослава Микитюк, молоді у їхніх рядах дуже мало.
«Наша організація періодично проводить зібрання, на яких обговорюємо теми, присвячені здебільшого пам’ятним датам, якимось особливим політичним подіям чи державним питанням, – розказує вона. –  Ми також прагнемо відновлювати обряди, звичаї, традиції, що так притаманні українській жінці! Ми влаштовуємо концерти художньої самодіяльності, періодично відвідуємо військовиків в Івано-Франківську, влаштовуємо їм екскурсії в музеї».
Існує об’єднання лише за рахунок членських внесків, без жодної стабільної фінансової підтримки з боку держави.
І взагалі, треба відзначити, що першими жінками в Україні, що заявили про свої вимоги на нові, рівні з чоловіками, права, були саме галичанки, яких очолювала Наталя Кобринська, яка народилася в с. Белелуї на Cнятинщині в сім’ї священика й письменника І. Озаркевича. У 1884 році вона заснувала в Cтаніславові «Товариство руських женщин». У публіцистичних статтях зверталася переважно до теми боротьби за суспільні права жіноцтва, характеризувала роботу жіночих громадських організацій («Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Про первісну ціль Товариства руських жінок», 1887).
Отже, фемінізм в Україні як такий зародився саме на наших землях!

Чи будуть чоловіки у майбутньому?

«Невже усі джентльмени і справді вимерли?» – бідкаються жінки на посиденьках за чашкою кави. Помітно, що все рідше сильна стать відкриває перед жінками двері, поступається місцем їм, а романтика багатьом здається  взагалі  пережитком минулого. Що ж казати, коли для сучасної молоді опинитися в одному ліжку – звична справа, а от подарувати букет квітів – вже серйозний крок.
Більше того, сучасній дівчині все частіше доводиться брати ініціативу в свої руки при знайомстві з хлопцями, робити перші кроки в побудові стосунків. І це має своє логічне пояснення, адже в Україні на сотню жінок припадає лише 86 чоловіків. Що ж, можливо, у недалекому майбутньому вже жінки робитимуть чоловікам пропозицію руки і серця, а ті кокетливо відповідатимуть: «Я подумаю».
Популярний польський письменник і фемініст (як він сам себе називає) Януш Вишневський пише в одній зі своїх книжок: «Чоловіки – дивні істоти. Бояться стоматолога, облисіння і того, що їх мобільний телефон опиниться поза зоною доступу. Менше всього їх лякає те, що вони перебувають в стані деградації, здатної привести до їх повного зникнення».
Чоловіки історично були першими, хто отримав право голосу.  Але, можливо, «оспівана в століттях чоловіча сила – це факт чи тільки наслідок "сили переконання"? І чи існують взагалі наукові докази того, що "слабка стать" насправді сильніша?».
Якщо підійти до цих питань з точки зору біології та генетики, то багато вчених і справді вважають, що чоловікам загрожує вимирання. І причиною того є чоловіча Y-хромосома. Також, і генетики, і соціологи, і психологи підтверджують, що чоловіки перебувають в стані безперервної деградації, частіше хворіють. Зокрема,  Стів Джонс, викладач генетики, у книзі «Про походження чоловіків» висунув думку, що «чоловіки – це не що інше як безвільні жертви власної статевої полігамності, паразитуючі на самицях, прагнуть єдино до видового виживання». Він також переконаний, що чоловікам загрожує вимирання.
Але запитайте жінок, навіть тих самих феміністок, чи хотіли б вони повного зникнення чоловічої статі з лиця землі? Гадаю, що ні. Чоловіки потрібні жінкам, бо лише вони часом вміють утішити. Якими б поганими час від часу вони жінкам не здавалися, все одно за чоловіків борються, прощають їм розкидані по квартирі шкарпетки і стабільне забування важливих дат. Кохають їх врешті-решт! Фемінізм – це добре, але бути щасливими – краще.

Оксана ГЛУШКЕВИЧ


ДО ТЕМИ:
Що таке насправді фемінізм?

Фемінізм – це теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністичних переконань є думка, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статі.  Феміністичний рух набув свого найвагомішого значення наприкінці 1960-х років. Основним його завданням стало фактичне набуття рівності прав двох статей. Відтоді фемінізм став впливовим чинником змін у всьому світі. Розділяють фемінізм на  дві основні течії: ліберальний та радикальний. Радикальний фемінізм (з'явився у кінці 1960-х років) – основний ворог радикалок – патріархат, який повинен бути знищений. При цьому жінки захоплять усі засоби репродукції, у тому числі виховання дітей, тому що чоловіки, допомагаючи виховувати дітей, роблять з синів майбутніх гнобителів жінок. Основним завданням вони бачать побудову нового, постпатріархального суспільства, де роль лідерів буде належати жінкам.
Ліберальний фемінізм є найпоширенішим серед всіх напрямків фемінізму. Основні вимоги його – ліквідація дискримінації жінок, законів, що обмежують їх права. Ліберальні феміністки прагнуть до рівності прав між чоловіками і жінками. Нерівність жінок є наслідком упередженості та неосвіченості, що можна подолати розвитком освіти та спеціально зорієнтованими урядовими реформами.
Радикальний фемінізм не виключає застосування незаконних способів боротьби за владу, тому його учасниці, як правило, діють підпільно. В Україні таких об’єднань немає, але вони дуже поширені у країнах Близького Сходу, де жінка взагалі позбавлена будь-яких прав і вважається річчю. Зате у нашій державі є досить багато ліберально-феміністичних жіночих об’єднань. Ідейні вони чи просто матеріально-вигідні тим, хто їх створив, це вже інше питання.   

 А як сім’я?
Експерти та соціологи запевняють, що нині модель української сім`ї наближається до європейської та американської. Особливо це стосується шлюбного віку, який зростає. Молоді люди не поспішають одружуватись. Середній вік одруження чоловіків становить 30 років, жінок – 27. Стало "модно" не реєструвати шлюби.  Щоправда, така "мода" зовсім не відповідає українській традиції, згідно з якою головне у шлюбі – кохання. Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розлучення. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв'язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною. Ще на початку 60-х років українська родина в середньому складалася з чотирьох чоловік – батько, мати, двоє дітей. У 90-х цей показник почав невблаганно падати. Нині в Україні більшість сімей – неповні. Статистика свідчить, що понад два мільйони з них складається переважно з матері (їх понад 76,3 відсотка) і в таких сім'ях виховується 1,5 мільйона дітей. Споконвіку в основі української сім'ї були взаємоповага, підтримка, взаєморозуміння. Шлюби укладалися один раз і на все життя. А нині щороку в Україні реєструється близько 400 тисяч шлюбів. А близько 200 тисяч пар розлучається. І причини розлучення, як правило, це просто небажання зрозуміти іншого з подружжя, занадто високі вимоги, матеріальна вигода і так далі. Сучасні жінки і чоловіки надто заклопотані: хто відстоюванням своїх прав, хто кар’єрою. Сім’я здається всім чимось другорядним. Але як казала Мерлін Монро (між іншим ікона незалежної жінки) – «Кар’єра — то чудова річ, але вона нікого не зігріє холодної ночі».
Переглядів: 582 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]