Вівторок, 23.05.2017, 01:24
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Лютий » 2 » СУСПІЛЬСТВО
12:46
СУСПІЛЬСТВО
Господь дав йому взамін духовні очі

Він дивує митників і прикордонників, у Європі його переслідують репортери і телекамери. І лише в рідному Івано-Франківську мало хто знає про героїчні паломницькі піші походи незрячого
68-річного отця Ігоря Іваніва.

Незрячий – не значить сліпий
У далеку дорогу до обителі Бога священик зазвичай бере дві пари кросівок, великий зошит, де записує прохання всіх, хто про це його просить, нехитрі харчі, кілька десятків євро до кишені. А в дорозі його незмінно підтримує під руку 28-річний парафіянин церкви Святої Параскевії УГКЦ у м. Болехові Андрій Калюжний.
«Я незрячий, але не сліпий. Бог і кожен, кого зустріну на своїй паломницькій дорозі, є моїми очима, – каже священик. – Будь-яке паломництво – це паломництво до Бога. І цю дорогу я вимірюю не кілометрами, а силою щирої молитви».
Коли п’ять років тому священик сказав друзям, що відчуває потребу долати ногами тисячі миль до божих обителей, його зрозуміли й підтримали лише дружина пані Леся та дві доньки. Але піти в далеку дорогу вони не наважилися. Зголосився йти молодий диякон Андрій.
«Позаторік йшли до Єрусалима. Хотіли дійти до святої землі на католицьке Різдво, більшість дороги йшли пішки. Бувало, що водії самі зупинялися і пропонували підвезти. Так, неподалік Чернівців зупинився  ”Порш”. Водій пропонує підвезти, куди захочемо. Я кажу, що в нас місія – пішки ходити. Він дав грошей і попросив за нього помолитися, – розповідає отець Ігор. – Добралися до Одеси, аж виявилося, що кораблі взимку не ходять. Довелося просити прихожан з одеських церков дати хто скільки може. Назбирали п’ять тисяч гривень. Цього вистачило на квитки на літак в один бік. Назад нас відправили одновірці».
Священик показує  посох, який має наконечник у вигляді хреста: «Цим хрестом я благословляю тих, хто мені допомагає. Коли добралися до Єрусалима, ніхто з таксистів не хотів нас підвозити через цей посох. Вони не люблять православних i хрест. Через це в ізраїльському аеропорту мали проблеми. Наші речі перевіряли три години, їхні равини проходили без перевірок».
За рік до прощі в Єрусалим отець Ігор ішов пішки до французького міста Люрд, де було явлення Богородиці. У дорогу грошей не брав, зупинявся на ніч у випадкових людей. А свою першу пішу прощу незрячий священик здійснив кілька років тому до Зарваниці. Йти було важко: натер до крові ноги, паморочилося в голові, віднімалися руки. Але він таки дійшов та відправив подячну Службу Божу.  З тих пір отець Ігор постійно в дорозі, в яку, за його словами, вирушають утрьох: веде Ісус, а за ним вже йде він та його поводир. За день долають 20-30 км…

 Довга дорога до Бога
До служіння Богу отець Ігор йшов довгі роки. Після закінчення Калуського хіміко-технологічного технікуму хлопець опинився в далекому російському місті Пермі, де продовжив навчання на вечірньому відділенні технічного інституту. У Росії зробив непогану інженерну кар’єру, але серце тужило за рідною домівкою: «Я був геологом, шукав нафту на Уралі. Потім повернувся в Україну, став священиком».
Наприкінці 1980-х, коли Українська Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля, двоє літніх священиків, яких пан Ігор добре знав і шанував, запропонували йому обрати духовну стезю. Чоловік незабаром погодився.
Звістку про те, що Ігор вступає в духовний інститут, його рідні та друзі сприйняли з великим подивом. Щоправда, ніхто не перешкоджав і не намагався відмовити. Дружина та доньки пишалися батьком, проте дуже хвилювалися. Хвилювався й сам колишній геофізик, особливо після урочистого висвячення, що відбулося в Гошівському монастирі, який здавна славиться чудотворною іконою Богородиці…
Сліпнути священик став після автомобільної аварії, коли на їхню «Ладу» наїхав п’яний водій на іномарці. «Після того зір почав падати. Одного ранку прокинувся і нічого не побачив. Але службу в церкві не кинув», – каже отець Ігор.
Священик опинився у, здавалося б, безпросвітній темряві. Але Божа поміч, підтримка сім’ї та сила духу допомогли йому вистояти. Лікування в Києві та на різних курортах, на жаль, нічого не дало. Нині отець Ігор бачить лише нечіткі силуети. В одному з московських інститутів його, щоправда, обнадіяли, що зір ще можна було б повернути, але й попередили про небезпечність операції.

Священик без парафії
Отець Ігор довший час не мав парафії. Правив як не в церкві, то в каплиці. Його феноменальна пам’ять допомагає йому служити Літургії, читати напам’ять Давидові псалми. Дочка Оксана стала ніби домашнім дяком. Читає вголос батькові молитву чи акафіст. А він тримає в пам’яті усе Святе Письмо. Тому прихожани й не підозрюють, що священик незрячий. «Такого чудового тата я бажала б кожному», —  розчулено каже Оксана.
Нинішні Різдвяні свята отець Ігор чи не вперше за багато років провів у колі сім’ї в  затишному будинку в Микитинцях. За святково накритим їмостю Лесею столом зібралися доньки, зяті та внуки. Після першого гощення заколядували внуки, отець Ігор підспівував їм. А співати любить здавна. Свого часу з «Червоною калиною» навіть в Англії побував. Тепер зазвичай співає церковних пісень.
Аби не бути в приймах по чужих парафіях, священик за власні кошти спорудив на своєму обійсті капличку. А щоб ноги не розлінилися, перед новим роком знову мандрував пішки до Зарваниці.
Олександра БІЛЕЦЬКА

Переглядів: 377 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]