Вівторок, 30.05.2017, 09:28
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Вересень » 19 » СТИЛЬ
11:35
СТИЛЬ
Лєна ВАСЕНКО:
«Не зациклююся на тому, що я створила щось геніальне»




За декілька днів на Балі в Індонезії відбудеться фінал довгоочікуваного конкурсу краси «Міс світу 2013». Цьогоріч увага поціновувачів прекрасного прикута до вишуканого і стильного вбрання представниці від України, нашої землячки Анни Заячківської. Вбрання для красуні виготовила франківська дизайнерка Лєна Васенко. Цей рік видався доволі вдалим для дизайнерки, адже її колекція одягу потрапила до Книги рекордів України. Про свою роботу, власноруч виготовлену красу та співпрацю з відомими особистостями Лєна Васенко поділилася в інтерв’ю, котре ми записали у Міжнародний день краси.

– Відколи заговорили про Лєну Васенко як про відомого франківського дизайнера?
– Мене фактично знали ще з тих пір, відколи я співала у проекті «L 12». З тими артистами, з котрими доводилося спілкуватися та разом виступати, і збереглися контакти. Тоді вони бачили, що я собі щось шила, і зверталися до мене, щоб і їм допомогти. Загалом, мене знають досить давно, але, напевне, найбільше почали говорити після виходу моєї першої колекції одягу. Згодом була гудзикова колекція, котра увійшла у Книгу рекордів України.
– Якою була перша колекція?
– Мій дебют відбувся минулої осені із колекцією джинсового одягу під назвою «Злата», оздобленою вишивкою золотою ниткою. За часів Галицького князівства золотою та срібною ниткою вишивали тільки при монастирях жінки княжого роду. Тоді це було дуже престижно і не всі цим займалися. Я вирішила до звичайного джинсу додати гуцульські орнаменти і вишити їх золотою ниткою. Ідею із гудзиковою колекцією я виношувала декілька років і тільки тепер змогла її втілити в життя. Думала, що на неї не буде попиту, постійно стримувала себе, бо не бачила змісту робити речі, котрі не будуть продаватися. Зрештою, ґудзикова колекція розлетілася навіть швидше – фактично за тиждень у мене не залишилося нічого.
– Де зараз можна побачити ті вироби, хто став щасливим власником?
– Світлана Весна з ґудзикової колекції забрала два костюми і хотіла ще третього, але я її відмовила і запропонувала згодом зробити щось нове. Костюми із обидвох колекцій має у своєму гардеробі й Іра Лончина. Якось до мене звернувся Василь Мельникович і попросив, щоби й йому зробити джинсовий костюм із золотом. Зараз дуже великий доступ до інформації, тому через інтернет можна все знайти. У мене навіть були замовлення інтернетом на костюми із міста Суми. Мені писали тільки необхідні розміри і пересилали гроші.
– Ваші дизайнерські речі дорогі?
– Якщо порівнювати з дизайнерами з столиці, то не дорого. Вони, можливо, трошки дорожчі, ніж у звичайних магазинах. У мене немає непідйомної ціни, щоб нереально було купити ту чи іншу річ.
– Франківський подіум ви вже підкорили. А чи знають вас за межами нашого краю?
– Після виходу ґудзикової колекції мною цікавилось багато журналістів, в тому числі і з Москви з російського журналу «Вот это жизнь». На моє здивування, вони були в такому захопленні від моєї колекції, що я вирішила її повторити дещо у видозміненому варіанті. І наприкінці жовтня у Львові я буду мати показ ще однієї ґудзикової колекції. Туди з’їжджаються дизайнери з цілої України. У тій колекції, котра увійшла до Книги рекордів, я використала 5762 гудзики. Якщо бути відвертою, особисто я їх не рахувала, рахунок вела експертна комісія Книги рекордів України. До участі у рекорді мене підштовхнув мій чоловік. Пригадую, я пришивала ґудзики і в той час на ОТБ «Галичина» вручали нагороду за якийсь рекорд.
– Що спонукало молоду дівчину зайнятися дизайном одягу?
– Ще із самого дитинства я захоплювалася усім, що пов’язано із шиттям. У мене мама працювала на текстильній фабриці, де шили м’які іграшки, постільну білизну. Тоді я мала доступ до багатьох речей. Бабуся в’язала гачком, шпицями. Загалом, усі види ручної роботи, які тільки можуть бути, в нас вдома були нормою. Кожна жінка щось шила, вишивала. Для мене це не було щось надто особливе. Я закінчила кравецьке училище, а потім мистецтвознавство і нарешті стала дизайнером.
– Хто є вашими клієнтами, крім артистів?
– Є бізнесмени, котрі замовляють ексклюзивний одяг. А є і звичайні люди, які в інтернеті побачили якісь речі. Я вважаю, що доступ до моєї продукції мають усі. Але в основному я займаюся пошиттям концертних костюмів та весільних суконь.
Зараз я би сказала, що навіть більше працюю із чоловіками. Наприклад, є весільні гурти, в яких самі чоловіки і одна жінка. Так буває. Цього літа Віктор Павлік пише і питає, чи пошила я йому свіжий костюм. На що я відповіла, що візьмуся за пошиття після того, як відправлю на конкурс Аню Заячківську. Віктор Павлік стандартний, тому мені дуже добре з ним працювати. В мене є манекен і я точно знаю, що на Павліку костюм буде сидіти ідеально. Особисто він приїжджає у січні, коли відпочиває в мами на Тернопільщині або у Карпатах. Віктор Павлік – один із найбільш  невибагливих клієнтів. Єдине, що просить, – перешити ґудзик на півсантиметра.
– Знаю, що ваші костюми також носить відомий артист Степан Гіга. Він вибагливий чоловік?
– Степан Гіга має чітке уявлення себе. Він хоче, щоб все було багато розшито, хоче виглядати дорого. І в цьому він правий, бо людина його статусу і рівня має виглядати саме так, а не в спортивному костюмі. Інколи просить пошити навіть ексклюзивні речі на щодень. Із усіх чоловіків Степан Гіга за рік замовляє найбільше костюмів. Тепер він вже перевершив навіть Віктора Павліка.
– Як правило, дизайнери виготовляють речі для людей модельних параметрів. А як щодо нестандартних фігур?
– Я робила усі речі стандартного 38-го розміру, так як модельне агентство того вимагає. Мої клієнти приблизно такого ж розміру, тому я орієнтувалася на те, що ці речі підійдуть багатьом. Лише одну річ із колекції я виконала більшого розміру. Подумала, а раптом трапиться клієнтка, в котрої буде більший розмір. І як не дивно, тільки ця одна річ залишилася. Вона усім подобається, але не підходить, бо завелика. Я сказала, що перешивати не буду, бо дуже багато мороки, нехай чекає свого клієнта.
– Ваші замовники, очевидно, мають своє бачення. А чи вдається вам як дизайнеру переконати їх у своїй правоті?
– У мене є такі клієнти Гардамани. Коли вони приходять, то Мар’яна одразу каже, що хотіла би щось такого чи такого плану. Вони вибирають тільки фасон, а у всьому іншому покладаються на мене. Часом Мар’яна навіть каже: «Ти говориш одне, а виходить зовсім інше, проте воно набагато краще, ніж я думала».
– Маєте послідовників чи учнів?
– До мене звертаються, просять навчити. Але я не беруся за це. Просто я не зможу комусь доручити пошити, скажімо, костюм для Степана Гіги. Я знаю, що повинна дотримуватись певного рівня. І сама дуже претензійно ставлюся до своєї роботи.
– Окремою темою, котра зараз у всіх на устах, є ваша співпраця із представницею України на конкурсі «Міс світу» Анною Заячківською. Як усе почалося?
– Мені зателефонувала Тетяна Терсенова-Заводовська і сказала, що потрібен костюм. Під час зустрічі вона мені тільки сказала, що то має бути завужене плаття із чимось широким на бедрах. Я намалювала чотири ескізи і подала пані Тетяні. Їх Анна повезла у Київ до представників «Міс світу». З них вони вибрали один, на їхню думку, найкращий. Я була впевнена, що як периферійний дизайнер не отримаю шансу готувати плаття на такий престижний конкурс. Але довіру викликав і той факт, що я перший в Україні дизайнер, який занесений в Книгу рекордів України.
Плаття пошите з королівського атласу, який замовлявся за кордоном, я його обшила золотом, камінням, бісером – уся вишивка зроблена моїми руками. Головний убір у Ані такий, як носили у 13-14 столітті. Один мій знайомий нещодавно десь розкопав саме такий головний убір і був дуже здивований, що я змогла таке зробити.
– Скільки часу пішло на творення того чуда? Як ви оцінюєте шанси нашої красуні на перемогу?
– Я почитала відгуки на офіційному сайті конкурсу «Міс світу». Там насправді всі захоплені. Мені дуже приємно, що саме завдяки національному костюму Аня набирає рейтингів. На жаль, вечірні плаття для Ані були пошиті невдалі, тому за чотири дні до від’їзду на Балі я ще пошила два вечірні плаття, а з презентацією цих суконь ми вже не встигали. Знаєте, я не надаю особливого значення для кого я роблю річ, головне – щоб людина була задоволена.
– У світі шоу-бізнесу прийнято говорити про модні тенденції. До речі, їх створюють самі модельєри та дизайнери. Хто править балом?
– Правлять балом ті, хто зверху. Дещо видозміненою мода доходить до нас через рік. Якщо вчасно стежити за тим, що відбувається там, то завжди можна бути в тенденції. Адже мода носить циклічний характер і через десятиліття все повертається. Зараз китайці заполонили весь ринок, вони цікаві і яскраві. Подеколи навіть настільки цікаві, що можуть поєднати босоніжки і шапку-вушанку.
– На порозі новий сезон. Що готуєте цього разу?
– Ґудзикову колекцію на «Lviv Fashion Week».
– До ваших модних порад прислухаються модники і модниці Івано-Франківська?
– Якщо до мене звертаються, то, напевно, що так. Хоча скажу, що кожна людина, котра приходить, має відповідне бачення себе. А мені потрібно як психологу це побачити і навколо того створити певний  образ. Фактично така моя  робота.
– Чи вдається у світі моди не повторити чогось, що вже хтось зробив?
– Гудзикова колекція мені дуже швидко пішла. Я отримала азарт, виробила свою схему. Спочатку я малювала ескізи, потім робила викрійки, розробляла під машинну вишивку. А що стосується повторень, то повтори бувають, але вони більше розцінюються як інтерпретація в окремому авторському розумінні образу. До мене звертаються люди по речі, які я вже робила, і хочуть точні копії. Але мені не цікаво робити те саме. Тому буває так, що я змінюю деякі елементи, а один в один ніколи не роблю. Навіть звичайні вишиванки я роблю так, як мені захочеться, – зміщую лінії, ламаю стереотипи. Адже в постолах ми досі не ходимо. Все видозмінюється.
– Дуже часто про речі, котрі презентує дизайнер чи модельєр, можна сказати вже із того, якому стилю надає перевагу він сам.
– Цієї весни я забагла жовтого кольору. Тому в інтернет-магазині замовила жовті кросівки і жовту жилетку. Усе життя я була блондинкою, але коли перефарбувала волосся у рижий колір, тоді все й посипалось на мене. Це колір радості, задоволення, прагнення до досягнення й самоствердження, колір енергії й сили, для мене він став фартовим.
– Хтось мріє про модні покази у Парижі, для когось вершиною творчості є те, що його брендом користується весь бомонд. А про що мрієте ви?
– Я не можу сказати, що у мене є якась така надзвичайна мрія, до якої я би прагнула. Просто сподіваюся, що моя робота буде для когось цікавою і затребуваною. Звичайно, я б хотіла мати салон у центрі міста з великим штатом працівників, але прекрасно розумію, що для цього треба багато працювати. А брендове ім’я дає можливість людям не сумніватися у вартості товару.
Розмовляв Володимир БОДАК

Переглядів: 516 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]