Архітектура – як душа,
або Посередник між сучасним і майбутнім
З кожним роком, святкуючи день Івано–Франківська, ми подумки повертаємося до витоків його історії. І чим старшим стає наше місто, тим більшу гордість ми відчуваємо від можливості називатися його жителями. Проте хіба ж не парадоксальною видається така залежність? Адже зв’язки із людьми, що розпочали літочислення для Станиславова, давно загубилися в часі, а сам він навіть встиг змінити ім’я…
Проте місто – це не проста сукупність людських облич. З часом воно деперсоніфікується, починає жити своїм життям, діяти як живий організм: із серцебиттям у звуках ратуші, душею під склепінням катедри та усміхненим обличчям із вікон величних будівель стометрівки. Тому саме архітектура є тим, що ми розуміємо під поняттям «свого міста», саме вона створює візуальний образ, що закладається в нашій уяві як рідний Івано-Франківськ, саме її об’єкти слугують фоном сюжетів індивідуальних історій людей, що хоч колись були мешканцями чи гістьми перлини Прикарпаття.
Динаміка зміни генерацій блякне в порівнянні із застиглою у камені статичною величчю віків, а ті, чиїми зусиллями проектуються і зводяться нові окраси міста, стають посередниками між минулим та теперішнім, сучасним і майбутнім. Вони надають людським шляхам назв та нумерацій, оформлюючи їх у вулиці, та вкладають частку своєї душі і таланту у розвиток свого міста, назавжди пов’язуючи себе із ним. Архітектори – делеговані небом творці на землі.
Тому невипадковим видається символічна близькість двох радісних травневих дат: дня Івано-Франківська із ювілеєм Дяківа Ярослава Івановича, одного з найвідоміших та найбільш автентичних архітекторів Прикарпаття, без творінь якого важко уявити вигляд сучасного Івано-Франківська. Адже хто із нас не домовлявся про зустрічі біля переговорного пункту, що слугує однією із візитних карток нашого міста, або не занурювався у спогади, проминаючи колишнє «Молочне кафе»? Хто не споглядав картини місцевих художників біля стін «Союздруку» чи не відвідував міську дитячу поліклініку на вул. Тичини? Хто не захоплювався модерновим обличчям ділового Івано-Франківська, будівлею на перетині вулиць Незалежності та Мельника, чи не проводив закупівлі в «Арсені» на Миколайчука? І цих риторичних запитань можна поставити ще чимало, через що неможливо помислити, що було на місці творінь Ярослава Івановича до початку його творчого шляху, і ще важче – що було б, якби доля не подарувала колишньому Станиславову цього архітектора.
Проте все склалось якнайкращим чином. П. Ярослав Дяків народився 8 травня 1943 року в с. Слобідка-Більшівцівська, неподалік від м. Галича – колиски давньої культури. Рішення стати архітектором для здібного та цілеспрямованого юнака було безальтернативним, тож його кроком у реалізацію свого призначення став вступ у Львівську політехніку на архітектурний факультет. По закінченню навчання у 1970 році Ярослав Іванович вирішує повернутися у рідне Прикарпаття і розпочинає свій творчий шлях в Івано-Франківській філії «Діпромісто». Протягом своєї подальшої кар’єри в Укркооппроекті, Івано-Франківськбуді створив не один десяток об’єктів як в Івано-Франківську, так і за його межами, проявляючи себе як воістину універсальний архітектор, що може однаково вдало спроектувати як презентабельний культурно-спортивний комплекс «Будівельник», так і зручний багатоквартирний житловий будинок, як величну церкву, так і просторий шопінг-центр. Наразі Ярослав Іванович у власному приватному підприємстві «Галарх-ХХІ» продовжує омолоджувати обличчя древнього Станиславова новими творіннями, що через декілька років стануть такими ж невід’ємними атрибутами міста, як і попередні. Вже цього року до здачі готується нова житлова будівля у самому середмісті, на центральній вулиці Івано-Франківська – Незалежності. Відповідальне місце навпроти драмтеатру вплинуло на екстер’єр будинку.
У працях п. Ярослава Дяківа відображається поєднання того, що перетворює архітектуру на симбіоз виду мистецтва і прагматичного засобу створення просторового середовища, – краса й функціональність. Він уміє гармонійно вписати нові об’єкти у загальний вигляд міста, зберігаючи при цьому авторський стиль, наділений характером свого володаря. Монолітність конструкцій, логічне і пропорційне поєднання форм, що надають будівлям солідності і величі, у сплетінні із оформленими у цілісний ансамбль деталями, вигнутими лініями, ритмом осклених еркерів створюють неповторні образи, які одразу впізнаються та запам’ятовуються. Біоніка в архітектурі – ось як можна коротко описати творчість Ярослава Івановича, будівлі якого відповідають всім геометричним законам, проте у своїй оригінальності ніби виходять за накладені ними рамки, вони будять уяву і викликають захоплення не лише своїм виглядом, але й талантом майстра, що їх створив.
Тому Дяків Ярослав Іванович – вагома і самобутня постать в архітектурі Прикарпаття. У своїх об’єктах він не лише образно передає обличчя цілого регіону, але й географічно його творчий арсенал охоплює успішно втілені в життя проекти в Бурштині, Коломиї, Надвірній, Городенці, Снятині. Найвідомішими творіннями зодчого за межами обласного центру можна назвати споруду «Прикарпатського Артеку» у Яремче (с.Ямна) та храм Переображення Господнього у с.Гвізд. В особливому поєднанні сучасного європейського та автентичного прикарпатського стилю і криється той секрет успіху Ярослава Дяківа, що продовжує історію свого краю, підкреслює його характер, а проживання його мешканців робить більш комфортним. Коли ми гордимося своїм містом, ми пишаємося людьми, що не перестають творити у ньому. Тож залишається побажати, щоб 70-літній ювілей великого архітектора став черговим етапом натхнення і нових звершень, бо попереду ще не одна запроектована будівля, що звучатиме як чарівна музика, бо в цьому суть справжньої АРХІТЕКТУРИ.
Христина ПАРАНДІЙ
|
