Найперше хочу від імені тих, хто проголошував незалежність, сердечно привітати всіх краян із нашим національним святом – Днем незалежності України. Безумовно, ця дата навічно увійшла в історію нашої державності, започаткувала нову епоху в житті українського народу, абсолютно легітимно, на основі міжнародного права закріпила наші віковічні прагнення до державного національного відродження та свободи.
Це є незаперечна правда. Але і є інша правда: в нашій новітній історії ще не було річниці Незалежності, яка би відзначалася в таких важких умовах. Ще не було таких явних загроз і викликів, які сьогодні несе з собою діючий владний режим. Останній «подарунок» влади до Дня незалежності – мовний закон – не залишає сумніву в антиукраїнській, антидержавній суті нашої влади, яка є ментально чужою для українців. Бо чужими є для хохлів-малоросів, вічних хрунів і запроданців і наша МОВА, і наша КУЛЬТУРА, і наша ЦЕРКВА, і наша ІСТОРІЯ, і наша ТРАДИЦІЯ. Україна на наших очах при нашому мовчанні, а часом і спонуканні, втрачає ознаки незалежності у внутрішній політиці та на міжнародній арені.
«Рускій мір» замість українського світу – світу Шевченка, узурпація всіх гілок влади однією політичною силою, політичні переслідування замість демократії і свободи, наруга над державністю української мови у владних інституціях, навчальних закладах, наруга над нашою історією, в тому числі блюзнірське заперечення Голодомору як геноциду, загроза втрати європейської перспективи та явні ознаки міжнародної ізоляції України, нищення малого і середнього бізнесу в угоду олігархам – такі реалії нашого часу.
А де ж ми? «А ми дивились і мовчали та мовчки чухали чуби – німії, подлії раби!» Це про кого писав Шевченко? Про багатьох, багатьох нині сущих.
Продажність і зрада, користолюбство, хрунівство – столичне, донецьке і місцеве (від корита не відірвеш), пасивність стали ознаками нашого часу.
То де ж наша нібито здобута державна незалежність? На жаль, не здобута, а лише проголошена (хоча і багато зроблено для неї). За неї треба боротися всім, найперше молоді, боротися щоденно.
Борімося – поборемо!
Щемить душа, болить серце. І все ж – з Днем незалежності!
|
