Вівторок, 21.11.2017, 22:54
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Вересень » 5 » СПОГАД
10:13
СПОГАД
Життя в ефірі
До 60-річчя від дня народження радіотележурналіста  Романа БОДНАРЧУКА




Його голос у 80-ті й 90-ті  роки чути було практично щодня в ефірі Івано-Франківського обласного радіо та створених за часів незалежності місцевих студій телебачення. Образ радіотележурналіста Романа Боднарчука був добре відомий сотням і сотням прикарпатців. Бо звертався він у своїх ефірах саме до них і говорив саме про них, про їхні щоденні турботи, про їхні маленькі щоденні подвиги. Адже це було його професією, якій не зрадив до кінця життя.


Ще у другій половині 70-х Роман  Боднарчук прийшов на обласне радіо. Спочатку студентом факультету журналістики Львівського державного університету ім. І.Франка проходив тут практику, а після закінчення навчання почав працювати повноправним членом колективу: його наполегливість, відповідальність і вміння побачити  й донести до слухачів головне запримітили старші колеги-редактори, зокрема старший редактор відділу інформації на той час Роман Андріяшко та головний редактор Орест Присяжнюк.
«Роман Ярославович був репортером від Бога. Відзначався оперативністю, швидкістю в роботі. Вмінням знайти і висвітлити актуальну тему. Особливим, оригінальним творчим стилем. Коли я ще завідував відділом, він у мене проходив студентську практику, і зразу ж показав себе здібним, зрілим, перспективним фахівцем», – згадує голова Івано-Франківської ОДТРК у 1990-2008 роках Роман Андріяшко.
Зовсім скоро недавній випускник і сам очолив відділ інформації і працював «головним новинарем» багато років. Репортером об’їздив практично усе Прикарпаття, його найвіддаленіші куточки. Допитливим репортерським оком умів побачити серед багатьох подій те, скільки праці, розуму і сил докладають рядові люди села, аби нагодувати країну. Не раз йому доводилося бути свідком відкриття нових виробничих підприємств,  технологічних ліній, шкіл і лікувальних закладів, різноманітних мистецьких акцій та конкурсів – і про все намагався якнайоперативніше і найоб’єктивніше розповісти своїм землякам.
Для Романа Боднарчука пізнавати нове і розповідати про це нове людям було просто життєвою потребою і професійним обов’язком. Саме професійна цікавість покликала його у середині 80-х у відрядження в Грузію, звідки привіз безцінний досвід чабанів і розповів про нього нашим горянам. Журналістська допитливість спонукала його їздити й на наші карпатські полонини, а відтак і далі – на заставу, яка стоїть на кордоні з Румунією, щоб розповісти про те, як несуть службу наші прикордонники; довелося побувати йому разом з колегою-радіожурналістом Володимиром Безгачнюком і у Тюмені, де несли вахти прикарпатські нафтовики та газовики.  
А у кожному районі області Роман за своє журналістське життя побував численні десятки разів. А коли відрядження випадало у Калуш чи Долину, обов’язково хоча б на кілька хвилин повертав до рідного порогу в Підгірки, де народився теплого дня 7 вересня 1953-го року. У Підгірках його завше з  обіймами зустрічали батьки й молодші сестри.
На мамині вареники Роман частенько у вихідні навідувався і зі своєю сім’єю. Любив сюди приїжджати особливо влітку, коли обійстя потопає в зелені; а також на Різдво, коли сходилася вся родина за столом, а потім гуртом ходили колядувати від хати до хати; на Великдень, на Зелені свята, на Спаса – коли земля пахла яблуками…  
Роман мав дуже чутливе й любляче серце. Як би він не був зайнятий роботою, однак родина, сім’я були для нього тією незгасимою ватрою, яка його зігрівала й додавала душевних сил. Йому не раз пропонували роботу у столиці, проте Роман залишався вірним Прикарпаттю, Івано-Франківську, бо тут  почувався впевнено, затишно. Поняття родинного гнізда для нього завжди мало особливий зміст. Був у його біографії дворічний період навчання у Києві – розлуку з сім’єю, з коханою дружиною переживав дуже болісно. У домашньому архіві досі збереглися його листи. В одному з них він писав:
«Ріднульки мої, чим менше залишається до канікул, тим більше за вами сумую. Тішу себе надією, що через 20 днів я приїду додому, побачу вас, відчую знову, що я ще комусь потрібен у цьому світі.
..Я ще більше утверджуюся в думці, що найголовніше для людини – це сім’я. Не було б у мене вас – не було б чого робити мені на цьому світі. Як жаль, що доля розлучила нас на два роки. А може це й добре, може інакше я б цього всього не збагнув, не відчувши на собі».
Сторінки його короткого життя надзвичайно багаті на події й новації, бо сам він був людиною неординарною. Взяти хоча б особистий підпис. Ще зі студентських років Роман ставив свій підпис латиною. Книги, які купував у Львові під час навчання і які досі зберігаються в домашній бібліотеці, – тому підтвердження. Він вирізнявся з-поміж інших журналістів особливим поривом до життя, до творчої праці, прагнув кожний ефір зробити оригінальним.
Не завжди це розуміли функціонери, які в радянський час керували журналістськими колективами, і йому не раз гаряче доводилося відстоювати свою правоту. Були й заздрісники, які намагалися зашкодити його роботі. У середині 80-х Романові довелося безпосередньо на собі відчути таке ганебне явище радянських часів, як анонімки. «Доброзичливці» писали на нього у міськком та обком партії, тож пережив він і виклики «на килим» у високі кабінети.
Однак зброя гартується в борні. І журналістові Боднарчукові стресові ситуації не завадили відстоювати свою професійну позицію, бути свого роду новатором прикарпатської журналістики.
Саме Роман Боднарчук започаткував на обласному радіо прямі ефіри. Адже відомо, що в радянські часи кожне слово журналістів було під пильним оком цензури. Однак ще тоді, добре оволодівши навиками роботи в радіостудії, Роман запропонував запрошувати відомих людей Прикарпаття до мікрофону і вести з ними бесіди без попереднього запису. Довелося витримати чималий тиск з боку цензорського відділу, проте з тих пір прямі ефіри стали своєрідним «ковтком свободи».
Традицію прямих ефірів Роман продовжив і на новостворених місцевих телестудіях – «40-му каналі», «3-й студії», ОТБ «Галичина», на яких йому доводилося працювати.
 Це сьогодні здається, що вести прямі ефіри на телебаченні чи радіо – річ звичайна і не потребує особливих зусиль. Однак Роман завжди готувався до них дуже ретельно, багато читав, спілкувався з експертами, робив нотатки. Його запитання до гостя в студії завжди були вивіреними, доречними, зі знанням предмета розмови, де не було місця зайвим словам. І поводився у студії Роман завжди толерантно, виважено, приязно і доброзичливо. Зрештою, саме таким його пам’ятають і ті, з ким він спілкувався, і колеги-журналісти.
«Чіткість, лаконічність, справедливість – ось, принаймні, такі три слова до портрета Романа Боднарчука. Таким він був у професійній діяльності, – зазначає радіожурналістка Наталя Асатурян. – Пригадую короткі, до двох хвилин, аналітичні тексти, де було все – в тому числі і суть, і висновок. Таким він був і в якості головного редактора. Пам’ятаю короткі, буквально на ходу, оперативки в його кабінеті, коли він встигав зорієнтувати нас і скоординувати роботу за декілька хвилин. І ще я би додала – людяність. На все життя мені лишилася така коротка характеристика, коли він прочитав мою радіопередачу, тоді ще молодої журналістки, і сказав: талановито. І від такого хотілося, звичайно, працювати».
На початку 90-х, коли в області встановилася демократична влада, з’явилися й нові засоби масової інформації – обласна газета «Галичина», перша івано-франківська міська газета «Західний кур’єр», перше (бо до цього часу взагалі такого засобу в області не було) міське телебачення «40-й канал». А першими журналістами на цьому телебаченні стали Роман Фабрика і Роман Боднарчук. Останній ще працював на обласному радіо і фактично розривався між двома роботами. То були надзвичайно напружені дні, цікаві ефіри, сповнені новизни й емоцій.
Зіновій Шкутяк, заступник міського голови Івано-Франківська у 1991 році, пригадує: «Як перший раз вийти в ефір – для мене це був космос. Для Романа Боднарчука, думаю,  це був не такий великий космос, але все одно це було перший раз і перше телебачення, тож ми всі хвилювалися. Однак відкриття 40-го телеканалу журналісти Роман Боднарчук і Роман Фабрика добре продумали. І у нас все вийшло».  
А становлення «3-ї студії» можна сміливо пов’язувати з іменем Романа Боднарчука. Середнє покоління іванофранківців і люди старшого віку, мабуть, пам’ятають його цикл прямих ефірів з відомими особистостями Прикарпаття під назвою «Тет-а-тет». Власне, Роман зумів піднести місцеве телебачення на дещо інший щабель: глядачам пропонувалися не лише випуски новин, а й камерні інтерв’ю, в яких людина розкривалася як особистість – творча, мисляча, з усіма її перемогами і поразками, своїм, лише їй притаманним світоглядом і досвідом. І з кожної такої бесіди Роман черпав сили для своїх наступних задумів.
Його професійний досвід повною мірою проявився і на посадах керівника прес-служби голови ОДА, і керівника обласного  управління з питань преси. Він часто спілкувався з журналістами всієї області і навіть з сусідніх регіонів; у час візитів в область офіційних осіб рівня президента чи прем’єр-міністра держави необхідно було забезпечити чітку роботу всього журналістського корпусу. Пройшовши шлях від репортера до високих посад, він добре розумів, що потрібно зробити, щоб оперативно й точно висвітлити подію, щоб максимально забезпечити зручні умови для роботи журналістів.
Окрема сторінка його творчої біографії – директор програм обласного телебачення «Галичина».  Він був справжнім координатором, тим мотором, який приводив у рух весь «журналістський механізм». До нього у кабінет частенько заходили порадитися, обговорити тему репортажу чи інтерв’ю, просто почути підбадьорливе слово – Роман умів налаштувати журналістів на роботу, вмів ненав’язливо дати пораду, підтримати добрим словом, пожартувати. До кожного ставився з максимальною увагою і ввічливістю.
Генеральний директор ОТБ «Галичина» Ольга Бабій так відгукується про Романа Боднарчука: «Це дивовижна людина. Людина великих знань. Людина обов’язку. Чудовий журналіст. Журналіст, який відповідав за кожне своє слово. Журналіст, який перевіряв факти, не допускав неточностей і який знав, якою є вага слова. Роман був надзвичайно дисциплінованим і відповідальним. Такої самої дисципліни і відповідальності він вимагав від усіх, хто був поруч з ним».
«Коли, пригадую ті роки, які ми пропрацювали разом, то пригадую їх з величезною приємністю, – продовжує Ольга Бабій. – Роман любив телебачення. Він любив людей, любив життя. І в мене залишилися найсвітліші і найкращі спогади про колегу з великої літери, колегу високого почуття власного достоїнства, але так само, з такою ж величезною повагою до людей, які були поруч з ним, і до людей, які слухали й дивилися телепрограми».
Він завжди був лідером. Товариський, відвертий, доброзичливий, він був душею компанії. Жартував, любив розповідати анекдоти, але ніколи не поводився непристойно; вміло проголошував тости, а коли випита вже не одна чарка і продискутовані десятки тем – любив затягнути у колі друзів або з родиною українську, таку знайому з дитинства пісню.
Заслужений журналіст України Роман Фабрика констатує: «З Романом Боднарчуком я не тільки би пішов у розвідку, а був би радий працювати до кінця своїх днів. Це був справжній журналіст, справжній репортер. Мені з ним довелося працювати і на обласному радіо, і на першому івано-франківському телебаченні. З ним я розумівся не те що з кількох, а з двох слів. Таке рідко трапляється, коли доля зводить з людьми, з якими працюється легко, креативно, тому що думаємо і дихаємо одними словами, одними думками. Він мені завжди перед очима, коли дивлюся на його дружину, на дочку, на сина, на внуків. Скоро буде ще поповнення в родині. Знав і його рідню в Підгірках, їздив туди. Це була дуже хороша людина і я радий, що знав його, працював з ним, і жалкую, що передчасно ми розсталися, що він не завершив свої мрії, свої плани, яких у нього було теж немало, зокрема й книга про Франка, й інші проекти…».
У Романа Боднарчука й справді було так багато задумів! Однак підступна хвороба обірвала його життя на 48-му році несподівано і несправедливо.  Тільки пам’ять живе, і ми часто згадуємо його приємний інтелігентний голос, його доброзичливу посмішку і його поривання звідати щось нове й поділитися про це з усім світом…      

Наталка Боднарчук


P.S. У суботу, 7 вересня, у телеефірах ОТБ «Галичина», «3-я студія», ТРК «Вежа», РАІ транслюватиметься документальний фільм «Життя в ефірі», присвячений 60-річчю від дня народження радіотележурналіста Романа Боднарчука.
Переглядів: 440 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]