Кухня погоди
В Україні є 186 метеорологічних станцій, які реєструють погоду по всій території держави. Найвисокогірніша сніголавинна метеорологічна станція «Пожижевська» знаходиться в Івано-Франківській області. Вона розташована на висоті 1450 метрів над рівнем моря. З траси її не видно. Туристичні маршрути пролягають від селища Ворохта або спортивної бази «Заросляк», що у підгір’ї Говерли. Це – найвище в Україні – місце роботи працівники називають кухнею погоди.
Від центру Ворохти до спортбази Заросляк приблизно 21 кілометр автомобільною дорогою. Аби не стратити цілий день лише на подолання цієї відстані, слід скористатися автотранспортом. Автобуси та маршрутки з Івано-Франківська курсують до Ворохти та Верховини від сьомої ранку. У Ворохті можна замовити авто на Заросляк. Трохи більше як за 12 кілометрів від Ворохти, в урочищі Завоєля, знаходиться контрольно-пропускний пункт Карпатського національного природного парку, а також туристичний притулок. На КПП туристи сплачують невеликі внески.
Ще не цілих дев’ять кілометрів від КПП – і ми у Заросляку. Найпопулярніший підйом звідси – в західному напрямку, на Говерлу. Ми ж повертаємо наліво – проходимо через місток біля каплиці та рухаємося в південному напрямку серпантинною дорогою, вимощеною ще до Першої світової війни, до підніжжя гори Пожижевська (1822 метри), де розташовані два об’єкти – Високогірний стаціонар Інституту екології Карпат Національної академії наук України та метеорологічна сніголавинна станція. Краєзнавці стверджують, що колись сюди з Ворохти ходила вузькоколійка.
Унікальне місце
Найвища метеостанція працює цілий рік. Із цього місця на північному заході добре видно Говерлу (2061 метр) та Брескул (1912 метрів), на півдні – гору Данціж (1848 метрів). Звідси вісім разів на добу передають дані в Київський гідрометеоцентр.
Тут немає вихідних та свят. Пропуск роботи не допускається. Навіть якщо хтось захворів, працюють і добу, і дві, поки не буде заміни. Залишити станцію без спостережень не можна. Робота тут цілодобова.
Полонину Пожижевська сміливо можна внести у книгу рекордів Карпат. Це найвітряніше місце в горах, найвологіше в Україні. А ще тут найвисокогірніше місце праці – знаходяться біостаціонар Інституту екології Карпат НАН України і сніголавинна метеостанція.
«Регіон, особливо Чoрногірський хребет, розділяє Західну Україну і Європу. І ця сніголавинна станція дає дуже важливу інформацію в мережі Укргідрометцентру. Вона занесена в міжнародні каталоги. Ми можемо прогнозувати варіанти розвитку погоди як по цей бік Карпат, так і на Європу. Але довгострокових прогнозів не даємо. Лише на 2-3 дні», – каже начальник станції Михайло Довганюк. На «Пожижевській» він пропрацював на різних посадах 37 років.
Працюють тут лише чоловіки. Кажуть, років 40 тому була й жінка, але… трагічно загинула. З тих пір у штаті налічується 11 чоловіків. Чотири техніки-метеорологи, інженер-гліціолог, технік-гліціолог, радіотехнік і водій-електрик. Через кожних три години в ефірі передають дані в Київський гідрометцентр: температуру, тиск повітря, силу і швидкість вітру, хмарність, барометричні тенденції. Там на основі цих даних складають карту прогнозів. Взимку, яка тут триває п’ять місяців, розраховують прогноз лавин.
Власне прогноз лавин прогнозують люди з незвичною й маловідомою професією – гліціологи.
«При 100 мм опадах та 30 см снігу відкриваємо лавинний сезон. Лавини бувають при накопиченні великого снігу. Власне гліціологи й визначають температуру снігу, його структуру (чи це сніг хуртовинний, чи сніжниця). Найбільше сходження лавин очікуємо в кінці лютого на початку березня», – каже Довганюк. За його словами, працівники станції найбільше не люблять туристів – так званих екстремалів, особливо взимку, коли багато снігу. Після чарчини у туристів з’являється безшабашність, яка потім закінчується трагічно. «Дякувати Богу, вже давно не мали «підсніжників», – кажуть метеорологи. «Підсніжниками» тут називають людей, які замерзли, а знайшли їх пізно весною, коли зійшли сніги.
Ворота в небо
На станції приживається не кожен. Дехто звільняється за місяць, окремі залишаються на все життя.
Двічі на місяць по середах метеоролог Олександр Головін долає 18, а то й 24 кілометри високо в гори. Взимку пішака. У наплічнику несе хліб та сало, цибулю, яйця. Це харчі на тиждень. Каже, решту продуктів – картоплю, борошно, крупи та городину – завозять під осінь машиною.
«Зійти зі стежки не можна. Крок уліво – можна зсунутися вниз, крок управо – провалитися у снігову кучугуру. Довкола – високі засніжені смереки. Ще кілометр – і ліс закінчиться. На горизонті – безліса полонина Пожижевська. На сонці виблискує бляшаний дах невеликої одноповерхової кам’яниці. Це найвища сніголавинна станція України. Тут на висоті 1450 метрів над рівнем моря відкриваються ворота в небо», – розповідає Олександр.
Погода міняється просто на очах, тут за день можна бачити повне розмаїття хмар всіх видів – від верхнього ярусу, перистих до хмар середнього і нижнього ярусу купчасто-дощових, що приносять з собою дощ і грозу. Як зачепилася за Говерлу хмара, очікуй зміни погоди, дощі або сніг.
«Гора Пожежевська важкодоступна. Але навіть узимку сюди часом навідуються туристи. А ось звірів бачимо все рідше. Колись могли олені забігти. Навіть шатун два роки тому приходив під Новий рік. Звіра, мабуть, налякали святкові феєрверки. А так – спокійно», – каже Олександр.
Втім начальник станції Михайло Довганюк пам’ятає й інші випадки. Десь сім років тому вуйко, так гуцули називають ведведя, вночі забрів на метеорологічний майданчик. Дякувати Богу, не було там тоді людей. Клишоногий потоптав усі грунтові термометри, роздробив парканчик. Щоправда, через 6 годин метеорологи встановили запасні й робота продовжилась. Вдень відремонтували загорожу.
«А ще раніше у вівчарів шатун поцупив вівцю. Але не потягнув усю тушку з собою. Вівчарі почепили на рештки вівці дзвіночок і повісили вверх ногами на дереві. Коли знов підійшов ведмідь, дзвіночок дав сигнал. Шатуна тоді пристрелили. Колись, ще у 70-х, для охорони й у нас на станції була рушниця. Потім заборонили. Тому зі звірами говоримо людською мовою. Просимо нас не страхати», – сміється Михайло Довганюк.
«До вершини Пожижевської від нас ще з годину ходу, якихось півкілометра, – показує рукою у хмари Олександр Головін. – Зараз не видно, бо знов старі гуцули люльку закурили. Бачити, якого диму напустили? Це ми так жартуємо, коли гори димлять».
«Такої краси внизу не побачиш. Ми ж ближче до Бога. Тому до життя ставимося по-філософськи… Узимку навіть, буває, загораємо. Ми до Сонця тут ближче».
Любов до гір
Лише романтика та любов до гірських вершин тримають, переважно, тут працівників. Адже зарплата метеоролога — від 1800 до 2 тис. грн. Пільг ніяких не мають, навіть при виході на пенсію. Втім, чоловіків ця робота влаштовує.
«Майже всі живуть у селах Коломийського, Надвірнянського районів. Вдома господарка, городи. Треба добряче наробитися, аби щось з них мати. Тож на «Пожижевській» за зміну чоловіки трішки відпочивають від домашнього побуту. Та й до жінки потім більше тягнуться», – ділиться таємним начальник станції.
Звісна річ, нелегко йти до сніголавинної станції так само і тим же шляхом, який мусять щоразу долати її працівники, щоб замінити своїх колег на вахті. Коли сильні снігові замети, їм доводиться деколи навіть три години прямувати від шостого кілометра за Ворохтою до «Заросляка» й далі до Пожижевської.
«Маємо щастя, що на спортивній базі нема телефонного покриття. Отож спортсмени чимчикують до нас, заодно й стежку протоптують, – сміється начальник Івано-Франківського обласного центру з гідрометеорології Василь Фригович. Керівник з багаторічним стажем, він закоханий у гори. Практично двічі на місяць виривається на природу. Каже, любить усамітнюватися. Щоб не було зовсім самотньо – фотографує. Його пейзажі могли б стати окрасою найпрестижнішого вишуканого фотоальбому.
…І взимку, й восени, вдень і вночі щотригодини летять в ефірі повідомлення про температуру в повітрі і на поверхні грунту, вологість повітря, атмосферний тиск, швидкість і напрям вітру, висоту хмар, атмосферні опади, їх кількість, радіацію, сонячне випромінювання, баричну тенденцію, висоту снігового покриву, атмосферні явища, штормові попередження в Український гідрометеоцентр.
Там на основі цих даних і даних всіх метеостанцій України складають карти прогнозів, видають прогнози по Україні, області. Власне, й у Європі.
Олександра ЛІСКОНОГ
Фото Володимира ФРИГОВИЧА
Морозяні рекорди
Рекордно низька температура цьогорічної зими (33 градуси морозу за Цельсієм) зафіксована 3 лютого у Івано-Франківську. Дещо вища – 30 у Коломиї, 25 – у Яремчі та Долині. І як не парадоксально на Пожижевській у цей день було найтепліше – тільки 20 градусів нижче нуля.
За словами начальника обласного центру гідрометеорологічної станції Володимира Фриговича, подібне похолодання було у третій декаді грудня 1996 року. Однак, мерзли тоді більше коломияни. Там зафіксували 38 градусів морозу. Дещо тепліше 37 морозу було у Івано-Франківську. Старші люди пригадують, як тоді перед Новим роком три десятки будинків обласного центру залишилися без тепла. Від холоду потріскали системи обігріву. Аварію ліквідували протягом двох тижнів.
Сильний мороз, попереджають синоптики, протримається ще зо два тижні, тому краще у цей період утриматися від походів в гори до покращення погодних умов.
|
