Життя – на цифрі «1944»

Століттями наша країна страждала від різних поневолювачів, які знущалися з неї, витравляючи з її свідомості все патріотичне, все національне, все українське. Але найтрагічнішим періодом нашої історії стало ХХ століття, коли почалась найстрашніша трагедія нашого народу, початок якої датується 1917 роком. Першими відчули це страхіття селяни у 1932-1933 роках під час штучно спланованого Голодомору.

Потім, у вересні 1939 року, розпочався другий етап антиукраїнської істерії, коли було розпочато наступ на інтелігенцію, яка ще збереглась на теренах Західної України. Така ж доля в цей час спіткала і Українську греко-католицьку церкву.
Такі знущання над українським народом призвели до формування спротиву репресивним діям поневолювачів. Результатом цього спротиву було створення Організації Українських Націоналістів, а в часи війни — створення Української Повстанської Армії. У цьому нерівному двобої добра зі злом ОУН і УПА понесли значні втрати, розмір яких до наших днів важко визначити. Але вдячні нащадки своїх предків, охоплені бажанням відкрити цю темну сторінку історії, роблять вагомі кроки у цьому напрямку.
Свідчить про це той факт, що в багатьох населених пунктах області місцева влада, громадські організації, окремі національно свідомі активісти проводять пошукові роботи щодо виявлення людей, які зробили вагомий внесок у розбудову нашої державності. Підтвердженням сказаному може служити подія, яка відбулася недавно в селищі Більшівці.
В день 70-х роковин розстрілу жителів селища Більшівці і села Слобідка німецькими нацистами і їх поплічниками було відкрито пам’ятник невинно убієнним. Пам’ятник відкрито  на подвір’ї церкви Різдва Христового в селищі Більшівці.
…Стояли в урочистому мовчанні ніби перед вічністю сивочолі ветерани УПА і молодь, вкарбовували в пам’ять події недалекої минувшини, коли було закатовано 148 осіб, одночасно розмірковуючи про духовну велич тих, кого рука ката вирвала з наших рядів. Усвідомлюючи трагізм тих подій і велич спорудженого пам’ятника, можна було побачити на очах багатьох людей не тільки сльози скорботи, але і сльози вдячності тим, хто причетний до створення цього величного монумента. Завдяки пам'яті людей, яка не має терміну давності, завдяки наполегливій праці пошуковців, які по крупинках збирали архівні дані про цю трагедію, завдяки меценатам, жертводавцям і тим, хто працював безпосередньо над спорудженням цього обеліску, вдалось зберегти і увічнити пам'ять про цих невинно убієнних аж нині, у 2014 році — рівно через 70 років після тих страшних, кривавих подій березня 1944-го. Ця відстань у часі була необхідна для того, щоб ми, нарешті, усвідомили, хто ми є на цій землі і чиї ми діти. Велике, розумом усвідомлене і глибоко осмислене з плином часу, завжди бачиться краще здалека.
Омелян ЛЕВИЦЬКИЙ