Четвер, 25.05.2017, 03:17
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Серпень » 9 » РАКУРС
12:16
РАКУРС
Продана сільрада
Адмінбудинок у центрі Пукова став каменем спотикання між місцевою владою та фактичним новим власником будівлі

Майже два роки, відколи господарем приміщення Пуківської сільської ради Рогатинського району став фермер із Стратина Ігор Валько (за документами його брат Андрій), тягнуться судові справи. Сільська влада вимагає у судових інстанціях визнати незаконним факт купівлі-продажу приміщення. Проте за їхніми плечима лише гіркий досвід розчарувань – усі рішення судів різних інстанцій не на користь сільради. Тепер тут сподіваються, що зможуть добитися правди у Верховному Суді України, куди готуються подавати апеляцію. Тим часом пан Валько запевняє, що він так просто не подарує приміщення, оскільки став його власником на законних підставах.

У позовній заяві, котру керівництво села подавало до Господарського суду Івано-Франківської області, вказано, що до майна, яке підлягало розпаюванню у 2000-му році, спірний будинок, в якому знаходиться виконавчий комітет та Пуківська сільська рада, не увійшов. Але з якихось причин він все-таки потрапив під банківську заставу. Із зміною власників колгоспу мінялася і доля адмінбудинку. З тексту позовної заяви і тих документів, котрі подають у сільській раді, випливає, що будівля, яку всі називають сільська рада, громаді села вже не належить. Та й зрештою, як виявилося у ході судових засідань, цей будинок в центрі села перепродували вже як мінімум тричі. Останнім власником споруди став фермер, котрий не має жодних особистих інтересів у Пукові, адже його землі розташовані за 10 кілометрів звідси – у селі Стратин. Тим не менше, у центрі Пукова він вже розмістив свій офіс із бухгалтерією. Що далі планує робити у цьому будинку, пан Валько не зізнається. Каже, що це його особиста справа. А сільської ради у своєму приміщенні він бачити не хоче. В народі у таких випадках кажуть: «найшла коса на камінь». Доки тривають судові суперечки, сільська влада продовжує працювати у двох кімнатах на другому поверсі. Але з дня на день очікує візиту виконавчої служби, котра за рішенням суду може виселити їх просто на вулицю. Сільський голова переконаний, що в результаті певних махінацій спірна будівля імовірно зовсім скоро може стати… домом молитви.
Позиція обидвох сторін суттєво відрізняється, кожен має свою точку зору і в кожного своя правда. Нижче подаємо прямим текстом позицію Пуківського сільського голови Любомира Тичківського та власника будівлі Ігоря Валька.

Ігор Валько,  фермер, власник будівлі:
– Поки що відбулося три суди і всі на мою користь. Ситуація зараз виглядає  таким чином – сільська рада орендує дві кімнати у приватному будинку і хоче домогтися, щоби цей будинок повністю належав їй. Свого часу будинок був розпайований і проданий за борги. Сільська рада не представила в суді жодної платіжки про те, що будинок був зведений саме за кошти виконкому. Не було доказів, аби суд міг задовольнити позов.
Я не знаю історії будинку, хто і за чиї кошти його будував. Знаю тільки те, що під час розпаювання будинок став майном працівників колгоспу, а не всієї громади села. Колгосп разом із боргами купив СВК «Пуків», потім ТзОВ «Пуків», який перепродує майно приватній особі, а в 2011 році я придбав цей будинок у приватної особи.
У Пукові «дуже хороший» голова сільської ради. Такого голови, напевне, в районі ніде немає. Він сам нічого не може зробити. Факт виселення сільської влади із цього будинку буде тільки через те, що сільський голова так себе поставив. Мені ті дві кімнати, котрі використовує сільська рада, не потрібні. Коли я став власником будинку, то запропонував голові укласти договір оренди і працювати. Але він категорично відмовився платити оренду. З цього все і почалося. Чомусь коли власником будинку з 2008 до 2011 року був мій попередник Ігор Лялька, то сільський голова не відсуджував права на будинок. Зараз триває суд у справі виселення сільської ради із цього приміщення, але сільський голова просто не дає мені землі під будинком, на який я маю право власності. Там мій офіс, бухгалтерія, я здаю приміщення в оренду фірмі «Агро-Пуків», АТС та відділенню Ощадбанку. Для прикладу, Ощадбанк платить символічну суму 44 гривні щомісяця за 22 квадратні метри. Крім того, за використану електроенергію сплачую я.
Я не купив той будинок з метою зробити, як говорить сам сільський голова, дім молитви. Хоча це моя справа, у своєму будинку я можу робити те, що хочу. Якщо мені хтось не хоче вірити, це справа кожного зокрема. Правда на моїй стороні. Перша інстанція не мала права навіть брати до розгляду провадження цієї справи, бо сільська рада не задіяна як одна із сторін у договорі купівлі-продажу.

Любомир Тичківський, сільський голова с. Пуків:
– Нас виселити можуть в будь-який момент. Фактично мені цікаво, як це мало би виглядати. Дуже прикро про це говорити, але в нас в селі стався інцидент, аналогів якому я ще не чув. Будинок, котрий будувався у 1971 році за бюджетні кошти, продали у приватні руки за борги. Більше того, договір купівлі-продажу було укладено без відома сільської ради. Тепер ми через суди вимагаємо визнати недійсним той договір і свідоцтво на право власності.
У мене є документи, котрі підтверджують факт будівництва сільської  ради. Виконком виділив 10 тисяч рублів на будівництво, а підрядником виступив колгосп імені Петра Шеремети.
Ніхто не міг знати, що так буде. Колишній сільський голова прогавив той момент, коли треба було покласти на баланс сільради адмінбудинок. Мене відговорювали будь-що піднімати це питання ще як тільки я став сільським головою. Мені казали, що вже нереально щось відвоювати, бо на адмінбудинок є вже третій власник. Подейкують, нібито попередній власник був винен теперішньому гроші, а той забрав будинок за борги.
У пошуках правди ми пройшли через три суди. І не зупинимося, поки не доб’ємося свого. Вищий господарський суд України довго тягнув розгляд нашої справи, але в результаті виніс рішення не в нашу користь. Наша касаційна скарга не підлягає задоволенню. Тепер нам залишається надія тільки на Верховний Суд України.
Люди в селі переживають, що буде далі з приміщенням сільради, питають, що і як. Але я сумніваюся, що люди вийдуть і стануть захищати сільську раду тоді, коли дійсно треба буде. Коли ми збирали підписи на підтримку сільської ради і писали звернення до Президента України, то ніхто не відмовлявся, всі казали, що за сільську раду готові покласти свої підписи.
Дмитро ГУСАК
Переглядів: 452 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]