Юрій ДЕРЕВ’ЯНКО:
«Люди у нас надзвичайно мудрі – вони самі розберуться, де зерно, а де полова»
Депутата Івано-Франківської обласної ради від політичної партії «Фронт змін» Юрія Дерев’янка на Прикарпатті більше знають як благочинця. Створений ним благодійний фонд уже декілька років допомагає устаткуванням та інвентарем школам, клубам, амбулаторіям, чи не щотижня обдаровуючи один з таких закладів. Багатьох цікавить, звідки у такої молодої людини гроші на все це і, взагалі, для чого він це робить. Ми спробували з’ясувати мотиви такої філантропної поведінки пана Дерев’янка, а принагідно поговорили і про політичну ситуацію напередодні парламентських виборів.
– Пане Юрію, ви, напевно, були учасником форуму об’єднаної опозиції, що відбувся 12 травня на Михайлівській площі у Києві? Як би ви оцінили цю подію?
– Так, звичайно, я був учасником форуму. Вважаю, що відбулася знакова подія: об’єднана опозиція зробила перший реальний крок для спільної участі у парламентських виборах. Відбулося ознайомлення не тільки присутніх на Михайлівській площі, а й усіх виборців з тією програмою дій, з якою об’єднана опозиція йде на вибори, з тим, що вона буде робити після того, як потрапить у парламент, здобуде перемогу. Були озвучені конкретні кроки практично у всіх напрямках життєдіяльності.
– Одним з таких кроків, як проголосив лідер об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк, буде одержавлення стратегічних підприємств, тобто їх націоналізація. Цікаво, як ви, як колишній бізнесмен, сприймаєте ці наміри реприватизації?
– Реприватизація – це не найкращий сигнал для справжніх інвесторів. Але в даному випадку мова йде не про справжніх інвесторів, а про значні порушення, пов’язані з приватизацією державних монополій, стратегічних підприємств, які були приватизовані у непрозорий спосіб, з порушенням законодавства. До того ж, пропонується не в якийсь революційний спосіб щось у когось забирати, а розглянути всі випадки нечесної, непрозорої приватизації стратегічних об’єктів в судовому порядку.
Адже для більшості людей абсолютно очевидним є те, що за два останніх роки нової влади, коли ми маємо «покращення життя уже сьогодні», величезна кількість стратегіних підприємств опинилася у приватних руках. Йдеться про енергетику, газопостачання, телекомунікації – про ті речі, що стосуються кожної людини. Чомусь так сталося, що величезні державні монополії раптом стали власністю приватних осіб. Будучи державними, вони фактично належали кожному з нас і, відповідно, кожний з нас мав би відчути, що бюджет країни поповнився на значну суму від продажу таких активів. Це важливо для всіх людей.
Можливо, і повинен бути присутній приватний капітал у таких компаніях. Але в цивілізованому світі застосовуються зовсім інші принципи, механізми і моделі, які працюють ефективно на користь, в першу чергу, людей і громад, а не створюють умови для того, щоб одні олігархічні чи фінансові групи ставали ще потужнішими, ще більше контролювали людей, їхню свободу, їхній інформаційний простір і взагалі їхні статки. Тому це питання суспільно дуже нагальне. Якщо ще не всі відчули різницю в тому, що учора це була державна, а сьогодні вже є приватна компанія, то, запевняю, що рано чи пізно відчують. Насамперед через підвищення цін.
– Іншим голосним наміром, що прозвучав з уст Яценюка, є намір ліквідувати інститут губернаторства. Як ви ставитеся до цього як депутат обласної ради?
– Ставлюся до цього дуже позитивно. Це реальний крок, який дає можливість громадам приймати рішення щодо своєї життєдіяльності самостійно. Сьогодні майже всі кошти концентруються в державному бюджеті і звідти розприділяються на громади. Рішення про це приймають уряд і ОДА, тоді як представниками громади є депутати (сільської, міської, районної чи обласної) рад. Відповідно, ми маємо тут логічний збій в делегуванні повноважень. Люди, яких призначають на посади, приймають рішення для громад, повноваження від яких керувати ними вони не отримали. Сьогодні функція обласної ради дуже формальна. Фактично вона має тільки погодити (або заблокувати) те, що пропонує голова ОДА.
Для того, щоби було реальне народовладдя, представники громади повинні мати реальні повноваження для прийняття рішення і реальні засоби для того, щоби ці рішення впроваджувати в життя. Тобто, вони мають мати кошти. Тому важливою тезою спільної програми дій об’єднаної опозиції є не тільки ліквідація губернаторства, а й пропозиція розприділяти, спрямовувати кошти: 70% – на регіони, 30% – на центральний рівень. Переконаний, що ця нова модель може якісно змінити і самі рішення, і контроль за використанням коштів.
– Давайте тепер перейдемо до місцевих справ. Чим, на вашу думку, був зумовлений той виплеск „чорного піару” стосовно вашої особи на початку року – листівки з Тимошенко, статті в деяких націоналістичних газетах – вашою політичною, чи, може, все-таки бізнесовою діяльністю?
– Бізнесом я активно не займаюся вже більше шести років. Я впевнений, що це є результатом того, що комусь не подобається те, що якісь наші кроки, якась наша робота має підтримку в тих чи інших населених пунктах і районах. Говорячи щось дуже негативне на мою адресу, вони, певно, думають, що вплинуть на точку зору людей, що поміняють ставлення до мене, до моїх товаришів, до нашої роботи. Звичайно, що все це пов’язано з виборами, з тим, що результати передвиборчої аналітики, передвиборчих досліджень когось не влаштовують.
Це здійснюється регулярно, з січня ми вже маємо шість листівок такого негативного плану і кілька газетних публікацій. Це свідчить про те, що хтось працює системно і витрачає величезні кошти на це. По кожній з листівок ми звертаємося в правоохоронні органи. На жаль, жодного позитивного результату поки що не маємо. Але як можна таку величезну кількість макулатури розповсюдити непомітно, не кажучи вже про сам друк. Це викликає великий подив. Мабуть, все це робиться під патронатом влади, в якої, певно, є й інші, крім декларованих, завдання на теренах Прикарпаття.
Але, зрештою, я вважаю, що люди в нас надзвичайно мудрі, і вони, вже маючи багатий досвід таких політичних зомбувань, самостійно розберуться, де, умовно кажучи, зерно, а де полова.
– А ви не припускаєте, що це може бути вигідно не тільки владі, а й комусь з ваших політичних соратників по опозиції, щоб позбутися конкурента на парламентських виборах по Надвірнянському виборчому округу?
– Ні. Якщо б це було владі невигідно, то вона була б зацікавлена спіймати того недобросовісного конкурента з опозиції і зробити з цього гучний скандал. Мовляв, дивіться, люди, як ці політичні сили, які хочуть разом прийти до влади, один одного поважають і що вони насправді роблять, декларуючи єдність. Тобто, це було б швидко використано. Я переконаний, що всі місцеві керівники прекрасно знають, хто це робить...
А щодо балотування по мажоритарному округу з центром у Надвірній остаточного рішення ще не прийнято. Хто там кандидатуватиме, буде вирішуватися на партійному з’їзді і погоджувальній раді об’єднаної опозиції. Думаю, що буде розглядатися і моя кандидатура.
– Де берете гроші на благочинність? Адже, здається, й тижня не минає, щоб ви якійсь школі, клубу чи ФАПу щось не подарували?
– Коли я 21 рік тому приїхав вчитися до Києва, у мене не було зовсім грошей і у батьків я їх не брав, а зразу ж знайшов роботу. Потім зрозумів, що можна не тільки отримувати зарплату, а заробляти своєю працею. Спочатку це було посередництво, торгівля. Наступним кроком з моїми товаришами було створення власних компаній. Тому від першого курсу в наступні 15-16 років я нічим іншим не займався, крім підприємницької діяльності.
Потім я вступив у Партію промисловців і підприємців і, коли у 2006 році був кандидатом у народні депутати за списком блоку „Наша Україна”, довелося вибирати між бізнесом і політичною діяльністю. У результаті я знайшов інвесторів, яким зміг продати свій бізнес. Частину отриманих коштів, як фінансист, економіст, я розмістив у банку, частину вклав у цінні папери. Словом, у такі дуже пасивні речі, де не потребується мого втручання. Таким чином, якусь частину власних коштів я можу витратити так, щоб спробувати зробити щось у новій для мене публічній площині.
– Після вашого інтерв’ю «Галицькому кореспонденту» на сайті цієї газети з’явився коментар одного читача, який стверджував, що насправді ви працюєте на гроші надвірнянця Сергія Стиценка, який виїхав до Канади. Правда це чи ні?
– Сергія Стиценка я чудово знаю. Це мій друг дитинства. Ми разом плавали у басейні з шести чи семи років. Потім разом вчилися в Києві, але так сталося, що Сергій поїхав жити в Канаду, а я залишився в Україні. Він часто приїжджає в Надвірну, де живуть його батьки, так само як і мої. Ми зберегли дуже добрі стосунки, але не більше. Жодних питань, пов’язаних із спільними фінансовими справами чи спільним бізнесом, у нас немає.
– А ваша дружина займається бізнесом?
– Моя дружина знаходиться у тривалій декретній відпустці. Тому що нашій доньці зараз шість років, а сину – три. Хоча вона зі своєю подругою, яка є дизайнером, років п’ять тому взяли в оренду невеличке приміщення і зробили там меблевий магазинчик. Це така у них маленька власна справа, яка ще досі не є прибутковою. Але оскільки вони горять нею, вірять в неї, то це добре.
– Ви зараз мешкаєте в Києві?
– Так, я зареєстрований у Києві, але дуже часто перебуваю тут, в області. Скажімо, якщо у році є 52 тижні, то минулого року я на Франківщині був разів 60, тобто частіше, ніж щотижня. Це пов’язано з відповідальністю взятою на себе як депутата обласної ради, з роботою фонду.
– Доводилося чути думки, що ваша благодійність – це заробляння політичного капіталу під вибори. Що скажете на це?
– Коли людина пробує себе в публічній діяльності, то це ще не означає, що вона хоче якісь дивіденди на цьому заробити. Моя перша мотивація – просто зрозуміти: моє це, чи не моє.
У нас, на жаль, у будь-якій позитивній справі намагаються знайти щось таке, може, й не негативне, але, щоб пояснювало мотивацію з негативної точки зору. Але тут все дуже просто: якщо ви хочете захищати інтереси маленької громади – захищайте! Якщо ви відчуваєте, що можете захищати інтереси більшої громади – пробуйте! Якщо у вас це буде виходити – робіть, якщо не буде – звільняйте місце іншим.
Тобто, я вважаю, що людина повинна робити те, що вона може робити, хоче робити і від чого почуватиметься добре. Мене, наприклад, неможливо змусити робити те, чого я не хочу.
– Чи не боїтеся того, що в період виборчої кампанії вашу доброчинність можуть сприйняти за своєрідну форму підкупу виборців?
– Справа в тому, що з самого початку нашої роботи ми нікого і ні за що не агітуємо. Коли нам кажуть: «А що взамін?», ми кажемо: «Нічого. Нам байдуже, від якої ви політичної сили і яких ви переконань». Ми це казали і директорам шкіл, і керівникам тих закладів, з якими працювали. Як тільки починалися такі розмови, ми казали: «Давайте відкладемо набік ці запитання, бо це не має жодного стосунку до нашої справи. Будь ласка, підтримуйте будь-яку партію, ми не збираємося ваші переконання міняти». Ми ніколи нікому нічого не говоримо про те, що чекаємо чогось взамін. Відповідно, мови про якийсь підкуп не може бути. Тим більше, що вигодоутримувачами у нас здебільшого є громади, а не конкретні особи.
Але наші опоненти, самі нічого не роблячи, зацікавлені говорити щось таке негативне про нас. Було б дивно, якби вони цього не говорили. Хтось у це вірить, а хтось – ні. Ми ж вважаємо, що робимо правильно і тому дуже спокійно до таких розмов ставимося. Минуть вибори – будемо рухатися далі. У мене тут живуть батьки, бабуся, брат, родина, у мене тут є зобов’язання перед громадою.
– І насамкінець, ваш прогноз на те, якою буде виборча кампанія?
– Вона буде дуже складною, дуже брудною. Думаю, що це буде навіть не боротьба, а війна. Тому, що тим людям, які сьогодні при владі, реально є що втрачати. Це будуть надзвичайно складні вибори і саме зараз, на мій погляд, важливо, щоб ота байдужість, яка з’явилася у людей після розчарування «помаранчевою» владою, змінилася відповідальністю. Якщо ми хочемо у найближчі 7-8 років мати іншу країну, а не законсервований стан справ, ця байдужість має змінитися на активну позицію. Зараз дуже багато буде залежати від людей.
Розмовляв Тарас ТКАЧУК
|
