П`ятниця, 29.03.2024, 18:01
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2011 » Грудень » 16 » ПОЗИЦІЯ
14:54
ПОЗИЦІЯ
Віктор Медведчук:
«Нам потрібна мрія, але своя»


Україна стала заручницею міфу про сильну руку, «помаранчева революція» стала наслідком слабкості державної системи, а Україна стала територією для протистояння наддержав. Про це Віктор Медведчук, голова ради центру «Правова держава» розповів в інтерв'ю «Известиям в Украине».


– Вікторе Володимировичу, нещодавно в ЗМІ активно обговорювалися події семирічної давнини: «помаранчева революція», майдан, прихід Віктора Ющенка на пост президента. Як ви оцінюєте те, що сталося тоді і свою роль у цих подіях, чи змінилося у вас до них ставлення, адже ви тоді точно були на боці Віктора Януковича?
– Події 2004 року готувалися заздалегідь. Ще в 2002 році Україна вперше на собі відчула свою незахищеність від зовнішніх інтервенцій. Ви пам'ятаєте, проти нас велася справжня інформаційна війна – висмоктана з пальця «справа про продаж «Кольчуг»? Нас звинувачували в пособництві тероризму.
Ще раніше виникла «справа Гонгадзе», в якій до цих пір залишається багато темних плям… І як синхронно і дуже організовано виник рух «Україна без Кучми»...
Якщо говорити про моє ставлення до тих подій, то я розумів, що державна система в тому вигляді слабка і неефективна, а головне – ми були абсолютно незахищені перед зовнішніми силами. Ми до цих пір погоджуємося з тим, що наша територія – це просто майданчик для протистояння наддержав. І подібні події можуть повторюватися знову і знову, без будь-яких якісних змін. Але час розставив все по своїх місцях – за президента Ющенка ми не стали ближче до Європи, а при президенті Януковичу ми не стали ближче до Росії. І міфи розвіяні, а Україна так і стоїть в нерішучості, що ж їй робити.
– І все-таки, якби в 2004 році виграв Янукович, то що, людям сьогодні жилося б краще?
– Якщо брати результати голосування, вибори він виграв, але влада була настільки дезорієнтована, що сил її втримати не було. Кандидати боролися не за реформи чи демократію – вони боролися за владу. Фактично тоді всі усвідомлювали, що влада, зосереджена в руках президента Кучми, дозволяє йому особисто приймати будь-які рішення, а роль інших гілок влади, які існують саме для контролю один за одним, зводяться до ролі обслуговування єдиної гілки  – президентської. Це одна з глибинних і ключових причин, чому так багато людей бажали відходу Кучми і підтримували акцію «Україна без Кучми». Люди виступали не проти Кучми, вони були проти тієї системи, яку він очолював. І Леонід Кучма вже тоді це ясно розумів. Тому одним із стратегічних завдань, яке тоді вирішувала Адміністрація президента, було проведення конституційної реформи, яка передбачала значне посилення ролі парламенту і уряду. У перспективі, я за основу брав поширену європейську модель – парламент обирається за відкритими партійними списками і формує більшість, більшість же в свою чергу формує і призначає уряд, в той час як президент відповідає за міжнародні відносини і національну безпеку, він – гарант дотримання Конституції.
Ще раз повторюся: справа не в персоналіях, справа в самій системі влади, яка або забезпечує справедливий розподіл суспільних благ, або забезпечує інтереси тільки однієї гілки влади, і тут вже не важливо – громадські вони чи приватні. А люди при владі нерідко починають плутати громадське і приватне.
– То ви в 2004-му як глава Адміністрації не займалися виборами кандидата від влади Януковича?
– Віктор Янукович займав другу за значенням посаду в країні, він на той час був главою уряду, а до цього – головою Донецької обласної адміністрації. Адміністрація ж президента розглядала діяльність уряду як частину загальної політики, яку проводив президент. У цьому сенсі наша підтримка, звичайно, була на його боці. Але були ще дві причини, за якими Януковича підтримали, в тому числі і в парламенті, в якості єдиного кандидата на пост президента, – це його активна позиція з питання членства України в Єдиному економічному просторі і готовність проводити конституційну реформу.
А у Ющенка і його оточення була надія, що вони під демократичними прапорами зможуть отримати владу Кучми.
Можу сказати, що і як глава Адміністрації, і як лідер партії, яка однією з перших висунула Януковича кандидатом у президенти, і як людина я був повністю на його боці. Тоді кожна людина робила свій вибір, незалежно від того, яка в неї посада.
Як ви пам'ятаєте, проведення третього туру стало можливим тільки завдяки тому, що парламент проголосував за внесення змін до Конституції. Потім виявилося, що «демократові» Ющенку потрібні були авторитарні повноваження Кучми.
– Але навіщо тоді була повернена ця стара Конституція?
– Для мене це питання дуже серйозне – відсутність в Україні цивілізованої європейської Конституції може бути джерелом майбутніх політичних криз, і це ще один урок, який ми повинні винести з протистояння 2004 року, яке фактично продовжується і сьогодні. Моя позиція і тоді, і зараз залишається незмінною: ми не зможемо провести жодних реформ, якщо система державної влади буде відсталою і неефективною. І Янукович, який проголошує досить амбітні плани, зіткнеться з тим, що його ж система буде блокувати всі ініціативи.
Ми всі стали заручниками міфу про сильну руку, зрозумівши цю метафору буквально. Це велика помилка, сильна рука – це сильна держава, в якій кожна гілка влади сильна і здорова. Ось подивіться, як парламент реально перетворився на виконавця волі уряду, а сам уряд – в департамент Адміністрації президента. На превеликий жаль, конституційна реформа проіснувала всього чотири роки.
– А як ви оцінюєте майже два роки роботи Віктора Януковича на посаді президента?
– Віктор Янукович, безперечно, володіє багатьма якостями досвідченого політичного лідера та управлінця. Хоча, треба визнати, його політика змінилася порівняно з тим, що проголошувалося в 2004-му і навіть в 2010 році. Вже очевидно, у Януковича-президента відбулася зміна пріоритетів і відмова від багатьох його програмних засад. Це стосується і його несподіваних євроінтеграційних устремлінь.
– А ви що, проти того, щоб Україна стала частиною Євросоюзу?
Ні, я не проти ні Євросоюзу, ні того, щоб Україна була членом європейського співтовариства. Просто сьогодні, коли Євросоюз став центром і навіть джерелом світової кризи, це питання втратило будь-яку актуальність. Сьогодні вже ніхто в Європі не приховує, що ЄС повільно, але поступово рухається в бік федеративної держави, а його членам доведеться віддавати ще більшу частину свого суверенітету, особливо в бюджетно-фінансовій сфері. Боргова криза змусить всіх рухатися в цьому напрямку ще швидше. Усі європейські країни обов'язково підуть шляхом значного скорочення своїх соціальних витрат, зменшення держапарату, всі країни ЄС підвищать пенсійний вік до 66-68 років, і в результаті уславлений високий рівень життя залишиться лише у спогадах колишніх поколінь. Сьогодні Європа не в змозі взяти на себе витрати на нових членів.
– А як тоді розцінювати готовність європейців підписати з Україною договір про зону вільної торгівлі?
– Це реальна афера, в яку втягнуто нашу державу. Має місце проста підміна понять! ЄС не підписує і не збирається підписувати з Україною договір щодо ЗВТ, який по суті буде таким тільки за назвою. Оскільки підписання реального договору означало б, що між нашими країнами реалізується принцип чотирьох свобод: свобода торгівлі, послуг, свобода пересування капіталу і, що найістотніше, вільне пересування робочої сили. ЄС, звичайно, готовий підписати договір з Україною, але тільки зовсім інший – так званий договір про асоційоване членство. І не секрет, що таке поняття, як «асоційоване членство» в ЄС, просто відсутнє.
Договір про асоціацію – це виключно торговий договір, який передбачає спрощений режим торгівлі. Для ЄС отримати український ринок для європейських товарів – це можливість зберегти попит на їхні товари на той час, поки в Європі йде спад споживання. В умовах нової хвилі світової кризи це як ковток свіжого повітря для європейської економіки, яка задихається. Давайте подивимося на країни, з якими ЄС у недавній час підписав подібні договори, і в якому стані перебувають їхні економіки і їхні демократії –  Алжир, Єгипет, Йорданія, Ліван, Марокко, Палестина, Туніс, Ізраїль. До рівня таких угод не дотягли лише Сирія і Лівія, з якими, проте, є інші домовленості. Також в 2002-му підписано договір про асоціацію з ... Чилі (!), Що ще раз підтверджує той факт, що договір про асоціацію є частиною торгівельної політики ЄС для просування своїх товарів на нові ринки. Так що розмова про членство України на порядку денному не стоїть. А в разі підписання договору про асоціацію це буде, насамперед, перемога європейської дипломатії. Для нашої економіки повне відкриття ринку, та ще в умовах кризи, може призвести до того, що ми знищимо нашого виробника протягом декількох років.
– То що, ви пропонуєте українцям відмовитися від своєї мрії стати європейською державою?
– Ми повинні думати про інтереси країни і кожного її громадянина, чи то вчитель чи  бізнесмен, які мріють просто гідно і спокійно жити.
Нам потрібна мрія, але своя. Нам необхідні європейські цінності. Що заважає зараз прийняти українську Конституцію, спираючись на досвід європейських країн? Що заважає нашу виборчу систему будувати за європейськими зразками і вже зараз вводити норми європейського судочинства в практику українських судів?
Нам ніщо не заважає будувати свою країну на європейських принципах вже сьогодні, не переводячи європейську тему на рівень фетиша. Якщо ця мрія дійсно є реальним свідомим вибором людей, а не словоблуддям політиків, які звично грають на почуттях людей.
Ті політики, які розглядають євроінтеграцію як панацею від усіх наших бід, повинні нарешті усвідомити, що ЄС – це не інтернат для перевиховання складних підлітків. Євросоюз – це один зі світових університетів, куди можна потрапити, вже маючи дуже високу підготовку.
Але вся європейська політика щодо України має дуже конкретну мету – не допустити зближення України та Росії.
– А яка альтернатива – вступ України до Митного союзу Росії, Казахстану, Білорусі?
– Почнемо з того, що вступ куди-небудь взагалі ніколи не може бути метою. Членство в тій чи іншій організації є засобом або інструментом, якщо хочете. Візьмемо приклад з СОТ. При проведенні переговорів із СОТ ми йшли на будь-які поступки, аби стати членом цієї організації, ми погоджувалися на низькі мита, тільки б переговори йшли швидше. Я нагадаю ідеологічну оболонку цих переговорів, яка була нам нав'язана євроекспертами –  за будь-яку ціну стати членом СОТ раніше, ніж Росія. Ми досягли поставлених ними цілей. І що отримали? Імпортні товари заполонили наші ринки, а наші підприємства простоюють і змушені звільняти працівників.
Добре: не мали досвіду, не порадилися з власним бізнесом, але чому зараз не користуємося правилами СОТ, які дозволяють нам переглядати умови у випадку, якщо імпорт досяг критичних обсягів. Чому? Немає політичної волі чи нема відповідних фахівців?
Тепер що стосується Митного союзу. У 2003 році Україна підписала і ратифікувала договір про членство в Єдиному економічному просторі, частиною якого він є. Сьогодні ми знову все поставили на паузу, просто так, не звертаючи уваги на взяті зобов'язання, знову оголосили новий курс. Митний союз – це вже політична та економічна реальність. І створений він без участі і без інтересів України.
Потрібні нові механізми, що дають економіці можливість вийти на новий виток зростання. Без цього не втримаєш свій ринок і не вийдеш на інші. І ці інші ринки є. Це країни Латинської Америки, Азії, є Індія, країни Близького Сходу. Україна, як будь-яка пострадянська країна, має ті ж проблеми. У всіх були величезні очікування іноземних інвестицій, але наші очікування не виправдалися: іноземні компанії не хочуть будувати у нас свої заводи, вони хочуть збувати тут свою продукцію. Ми, в Україні, досі не зрозуміли, що створення спільного ринку з участю трьох держав – це не якась нав'язлива ідея Кремля, це єдиний цивілізований спосіб зберегти власну економіку і зайняти свою нішу в світовій системі поділу праці. Україна не витримає конкуренції з двома надсистемами: з одного боку ЄС, з іншого – ЄЕП. А ми продовжуємо втрачати час.
Візьмемо ситуацію з консорціумом з управління нашою транзитною газотранспортною системою. Коли пропонувалося це зробити перший раз, Росія не мала «Північного потоку» і планів з будівництва «Південного потоку». Тепер ми все одно підемо на створення консорціуму, але цінність його вже нижча, і якщо його не створити зараз, то інтерес до нього стане дорівнювати нулю. Чим раніше Україна визначиться зі своєю стратегією на пострадянському просторі, чим раніше сформулює свої цілі та інтереси щодо ЄЕП, тим більше у неї шансів зберегти свою економіку, науку, промисловість і не перетворити свою територію на майданчик для політичних експериментів, як це зробили країни Північної Африки, криза в яких, судячи з новин, оселилася надовго.
Україна стала заручницею чужих страхів та інтересів. США намагається будь-якими засобами послабити Росію, оскільки це єдина країна в світі, яка за своєї військової потужності здатна протистояти Америці. ЄС насторожено ставиться до Росії, оскільки вона являє собою іншу гілку християнської цивілізації, і кожного разу, коли у нас починається ріст і культурний підйом, нас втягують у війни і протистояння. Зверніть увагу: ні ми, ні Росія ніколи не робили спроб підкорити Європу. Зате зворотна ситуація відбувалася неодноразово.
– І останнє запитання: ви збираєтеся повертатися в політику?
– Не знаю, чи задовольнить вас моя відповідь, але я поки не приймав рішення з неї йти. Політика для мене – це, в першу чергу, досягнення цілей. А цілі поки що не досягнуті...
Марія Ціпцюра,
«Известия в Украине», 13 грудня 2011 р.

 
Переглядів: 773 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]