П`ятниця, 22.09.2017, 01:07
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Грудень » 20 » ПОСТАТЬ
11:45
ПОСТАТЬ
Він став пророком, якого не можна призначити чи вибрати

24 грудня 2012 року виповниться 75 років з дня народження Героя України, лідера українського національно-визвольного руху, ідейного натхненника та організатора  громадсько-політичної організації Народний Рух України (НРУ) В’ячеслава Максимовича Чорновола.

Він став пророком України, новозавітним месією, якого не можна призначити чи вибрати. Лише обрана Богом людина здатна мужньо і відверто говорити всім і всюди правду. Не випадково ж Творець явив Україні В.Чорновола саме напередодні народження свого єдинородного сина Ісуса Христа, поклавши на нього місію  провідника на шляху до  визволення українського народу з рабства до волі та проголошення суверенної держави – Україна.
Та шлях до омріяної волі як українського народу, так і її єдиного справжнього лідера (від часів створення незалежності України і по сьогоднішній день) був тернистим. Лише протягом 20 століття український народ шість разів проголошував та п’ять разів  втрачав свою державну незалежність.
Такі ж важкі життєві «університети» пройшов і В. Чорновіл. Щоб зрозуміти сутність його світогляду, державних, політичних, громадських, культурних спрямувань, необхідно пройнятися тим, чим він жив, за що боровся, а це неможливо зробити без біографічних штрихів його історичного портрета.
Народився В.М.Чорновіл 24 грудня 1937 року в селі Єрки Черкаської області в сім’ї вчителів. У радянські часи родина Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра  Чорновола, який не повернувся з ув’язнення. Зазнав переслідувань і батько. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи. В’ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні 1958 року. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Б.Грінченка», ще донедавна забороненого письменника.1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б.Грінченка.
Започаткував разом із І. Світличним, І. Дзюбою, Є.Сверстюком, В.Стусом, Л. Танюком та іншими діячами національно-визвольний рух шістдесятників. Був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-70-ті роки протистояв тоталітарному режиму, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.
4 вересня 1965 року разом з І.Дзюбою та В. Стусом виступив у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж – безробіття, обшуки, допити, арешти.
За «антирадянську пропаганду» В.Чорновола тричі ув’язнювали: 1967-1969 роки; 1972-1979 роки; 1980-1988 роки. У 1980 році витримав 120-денне голодування протесту.  
Восени 1988 року разом з М.Гореним дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за вислання їх з СРСР. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумував як політичну партію. Був її співголовою а також її співавтором програмних документів, зокрема «Декларації принципів УГС», яка стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу.
8-10 вересня 1989 року, на установчих зборах, було проголошено створення  Народного Руху України. Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу, в час «розвалу імперії» і так званої перебудови. 17 вересня1989 року завдяки цій громадсько-політичній організації на вулиці Львова було виведено 200-250 тисяч осіб. То була природна потреба різко змінити ситуацію в час розвалу комуністичної системи. Почалося інтенсивне зростання організацій Народного Руху в областях.
У березні 1990 року В.Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради – Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року – голова Львівської облради та облвиконкому.
1 грудня 1991 року під час обрання Президента України, яке проходило водночас з проведенням всенародного референдуму стосовно незалежності України, за результатами якого понад 90,3 % українців проголосували за незалежність, В.Чорновіл посів друге місце, набравши 23,27 % виборців, а Президентом було обрано Л. Кравчука. Якби ж то українцям в той час вистачило мужності та Господь дав мудрості обрати В.Чорновола Президентом України, як зробили в сусідній слов’янській державі –  Чехії, обравши Президентом дисидента В.Гавела, то не було б наступних суспільно-політичних криз, і Україна сьогодення не стояла б перед вибором, який був у неї в 90-х роках, та до влади не пройшли б політики-популісти та явні вороги української держави, режим яких встановлений сьогодні в Україні.  
У жовтні 1990 року на Великій козацькій раді В.Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З квітня 1992 року – на постійній роботі в парламенті України. З грудня 1992 року він став головою НРУ, яка в 1993 році була перереєстрована на політичну партію, бо, будучи громадсько-політичною організацією, не могла брати участь у виборах. Народний депутат України двох скликань – 1994, 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф- редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час Тіме» (з січня 1995 до травня 1998 року) і «Час» (з жовтня 1998 року до березня 1999 року).
12-13 грудня 1998 року відбувся дев’ятий з’їзд Руху, який пройшов у два етапи. Спершу було підбито підсумки внутрішньопартійної дискусії, названо можливих кандидатів від Руху на президентських виборах: Г.Удовенка та В.Чорновола (останній зняв свою кандидатуру з розгляду у січні 1999 року).
Саме в цей час частина керівництва Руху на чолі з Ю. Костенком, не задоволена рішенням першого етапу дев’ятого з’їзду, пішла на розкол, виступивши відкрито проти В.Чорновола. 28 лютого 1999 року вони організували нестатутне зібрання, оголошене ними «десятим  з’їздом», і проголосили Ю. Костенка «головою НРУ». У ситуації гострої організаційної кризи, за ініціативою 13 крайових організацій Руху, 7 березня 1999 року у Києві відбувся другий етап дев’ятого з’їзду, який розглянув внутрішньопартійну ситуацію та визначив політику Руху на виборах 1999 року та підтвердив повноваження В.Чорновола як  Голови Руху, а за Ю.Костенком з тих пір і по сьогодення в свідомості українців закарбувався ярлик розкольника, незважаючи на зміну назви партії – з НРУ в УНР (Український народний рух), а з УНР – в УНП (Українська народна партія). Однак популярності на політичному поприщі Ю.Костенко так і не зміг досягнути, а останній його результат в 2010 році під час президентських виборів з показником – 0,02% довів, що лідера нової доби з нього не вийшло.
25 березня 1999 року в автомобільній катастрофі за нез’ясованих обставин загинув голова НРУ В.Чорновіл. Його похорон 29 березня 1999 року у Києві зібрав понад 200 тисяч людей з усіх областей України. Саме в цей день Мін’юст погодив зміни до Статуту Руху, внесений другим етапом дев’ятого з’їзду руху, чим визнав безпідставними домагання групи Ю.Костенка. Ця позиція була підтверджена рішеннями Київського обласного суду та Верховного Суду України у зв’язку із скаргами Ю.Костенка.
Трагедію загибелі Чорновола на п’ятому кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша соратники В.Чорновола, син Тарас,  дружина Атена,  як і весь український народ вважають політичним убивством. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе. В.Чорновіл і його водій Є. Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Д. Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Пізніше внаслідок серцевого нападу помер один з трьох пасажирів «КамАЗу».
На місці загибелі В.Чорновола встановлено справжній козацький хрест. Його похоронено  на центральні алеї  Байкового кладовища (ділянка №1).
У 2000 році (посмертно) за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність В.Чорноволу було присвоєно звання Героя України.
22 березня 2011 року генпрокуратура передала на додаткове розслідування до столичного главку міліції кримінальну справу, порушену за фактом загибелі в ДТП колишнього лідера НРУ В.Чорновола.
Вже пройшло 13 літ, як перестало битися серце мужнього сина – Героя України В.Чорновола, та справу, якій він віддав все своє свідоме життя, продовжують його соратники і то не лише в середовищі НРУ, а й інших політичних партій національно-демократичного спрямування.
В пам’яті українців В’ячеслав Чорновіл залишиться назавжди. Його світлий образ завжди закликатиме та  спонукатиме  нас до дії. Аж сьогодні зрозуміли, що ми були сміливішими, відважнішими, сильнішими, коли попереду йшов Чорновіл. Він і сьогодні попереду, але жити і діяти ми мусимо вже самі, на жаль, без нього.
Микола СЕМЕНЮК,
депутат Івано-Франківської обласної ради

Переглядів: 413 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]