ПОЛІТИКА - 3 Липня 2014 - Західний курєр
Вівторок, 06.12.2016, 07:43
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Липень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Липень » 3 » ПОЛІТИКА
15:51
ПОЛІТИКА

Ворожіння на кадровій гущі
Професіоналізм, патріотизм, особиста відданість, наявність умовних одиниць…
Перші кадрові рішення Президента у столиці породили безліч домислів та чуток з цього ж приводу у регіонах. Призначення, які минулого тижня отримало Прикарпаття,  –  в.о. начальника обласного УМВС М.Семанишина та в.о. УДАІ В.Некипілово, лише посилили суперечки на тему «всидить чи не всидить» в інших обласних відомствах. До найбільшої кадрової «тряски» готуються ключові структури – СБУ, прокуратура, податкова та ОДА, очільники яких були призначені до президентських виборів. Олії у вогонь підливають і місцеві активісти від люстрації, у яких останні призначення вже викликали шквал претензій та обурення.
Якими обіцяють бути подальші зміни у владній обоймі, озираючись на останні призначення,  «ЗК» попросив спрогнозувати місцевих експертів та політиків.  


– Про що можуть свідчити перші кадрові призначення Петра Порошенка?
Олександр Шевченко, народний депутат України, позафракційний:
– Мусимо розуміти, що згідно з діючою Конституцією Президент не має надто широких повноважень щодо кадрових призначень і є дуже залежним від так званої коаліції у Верховній Раді. Його вертикаль – це, умовно, силовики та міжнародні справи. Хоча, з іншого боку, Президент зараз, після виборів, має значно вищий рівень суспільної легітимності та авторитетності, що дозволяє певною мірою «протискати» кадрові рішення.
Кадрові призначення Петра Порошенка свідчать про те, що Президент України знаходиться в складній ситуації, коли необхідно одночасно вирішувати три завдання:
перше, протистояти російській агресії, друге, впроваджувати в Україні євроінтеграційні реформи; третє, боротись з корупційною системою, яка набула в країні чи не тотального вигляду.
В цій ситуації Президент змушений йти на певні компроміси. Він, зрозуміло, хотів би призначити на ключові посади фахівців-технократів, але чисто технократичний уряд традиційно не відзначається гнучкістю, особливо щодо специфіки регіонів. Тому Президент змушений йти на певні домовленості з регіональними елітами. В цьому процесі є і позитив, і негатив, адже регіональні еліти в нас різні. В умовах війни іноді вибирати особливо не доводиться, як, скажімо, на Донбасі. Особисто я вважаю, що поки що Порошенко не зробив фатальних кадрових помилок, хоча дехто з його оточення підштовхував і підштовхує його до «чисто бізнесових» схем та підходів у кадрових призначеннях.

Роман Ткач, політик та громадський діяч:
– Кадрову політику Президента поки що особисто я оцінюю без песимізму. Як той, хто досить довго працював в органах управління, вважаю, що тільки відразу після призначення будь-якого керівника, ким би він не був, не можна давати йому оцінку – добрий він чи поганий. Так само, як і тому, хто його призначив. Треба оцінювати всі обставини, як мінімум, в комплексі. Бо головне – результат. Ложкін – то Ложкін! Якщо Президент так вирішив, то й добре. Побачимо по роботі.
Кирило Рубановський, експерт з конституційного права, адвокат:
– Перший місяць президентства добігає кінця. Разом з тим Президентом реалізована лише незначна частина його кадрових повноважень. Призначені глава Президентської адміністрації, очільник МЗС та голова НБУ. Імпонує те, що на ці посади прийшли професіонали, які до цього часу займались власною справою, а не політикою (дійсно, сумно було би бачити головою Нацбанку, скажімо, колишнього депутата чи керівника виборчого штабу, як це вже бувало). Дещо може дивувати відсутність призначень на посади голів ОДА, не кажучи вже про райони. Можливо, главі держави не до цього –  триває неоголошена війна. Можливо, ці посади втрачають вагу у світлі майбутньої адмінреформи, яку П.Порошенко, сподіваюсь, реалізує. Зовсім не хотілось би думати про непублічні торги між різними центрами впливу.
Ярослав Ткачівський, член Координаційної ради Прикарпаття, очільник Консультативної ради при прокуратурі області:
– На мою думку, це є свідченням впровадження в Україні демократичних засад побудови громадянського суспільства. Президент показав, що він на сьогодні не віддає перевагу якимось політичним коаліціям і групам. З боку т.в.о. президента Турчинова було помилкою, коли вертикаль, в тому числі і на місцях, формувалася за партійною квотою. Навіть по Івано-Франківській області – із 14-ти  голів райдержадміністрацій було 10 представників його політичної сили. Так не має бути. Тому, з огляду на перші призначення, є надія на Президента у тому плані, що почнеться нарешті викорінення корупції у всіх гілках влади.

– На вашу думку, в постмайданівський час при виборі претендентів на посади (зокрема,  на місцях), які якості є визначальними: професіоналізм, патріотизм, особиста відданість чи наявність умовних одиниць..?
Олександр Шевченко:
– Щодо особистої відданості  та грошових знаків за посади – то це ті ганебні речі, які ми всі спільно повинні побороти. Не секрет, що і зараз, після Майдану, дехто намагається «купити» посади на рівні, скажімо, керівних посад в силових структурах областей, в управліннях контролюючих органів та органів державної влади.
На мою думку, в теперішніх умовах є три ключові ознаки, за якими потрібно призначати посадовців. Це, в першу чергу, фаховість (професіоналізм), це відданість інтересам України (патріотизм) та особиста порядність.
Професійність має бути з позитивним досвідом та сучасною освітою. Молоді, сучасні кадри повинні приходити на зміну старим, з закостенілими поглядами, з «совком» в голові. Я переконаний, що зараз «на підході» нове покоління, яке змінить стан справ в державі. Патріотизм – це не до обговорення. Третє, особиста порядність, є також вкрай важливою, тому що, як показує досвід, ані професіоналізм, ані патріотизм не гарантують нас від корупційних чиновницьких проявів. Порядність формує репутацію не менше за фаховість та патріотичну позицію. Якщо порядності немає, ніщо не втримає власника печатки від спокуси перетворити її на інструмент власного збагачення.

Роман Ткач:
– Про умовні одиниці ви даремно… Хоча, на жаль, на деяких посадах таке, напевно, було і буде. А всі інші критерії, які ви назвали, – досить умовні. Тим більше, що зараз йде війна, ґрунтовно підходити до системи підбору кадрів немає змоги. Це ж ціла наука! У мирний час на це потрібно хоча б місяць-два. І то не завжди вдається обрати саме ту людину з першого разу.
Кирило Рубановський:
– Доречно говорити про формування не «постмайданівських», постреволюційних, а ординарних підходів, які мають бути звичайними для влади. Як на мене, професіоналізм та патріотизм є дуже близькими та взаємопов’язаними поняттями. Як вчив Владика  Андрей Шептицький, «патріотизм не в гучних словах, а в щоденній праці на благо Вітчизни». Проте непрофесійне виконання своїх функцій не може вважатися патріотизмом (якими б щирими не були внутрішні переконання) – це посідання чужого місця. З повагою ставлюсь до громадських активістів, проте громадська активність та управлінська діяльність (менеджмент) – зовсім різні речі, що вимагають різних якостей. Громадський лідер в принципі не може робити кроки, які не сприймає громада (в інакшому разі він перестає бути лідером). Менеджер нерідко зобов’язаний робити непопулярні кроки та наражатися на нерозуміння. Так само суддя (якщо він суддя) не повинен думати, чи подобається він загалу – він повинен думати про правову чистоту своїх рішень. А прагнеш  оплесків – йди на  сцену.
Ярослав Ткачівський:
– Попри все, на першому місці повинна бути фаховість людини, її професіоналізм. Але його одного недостатньо. Наводжу приклад: новий в.о. начальника УМВС М. Семанишин - ред.), прямо сказав: «я є солдат, який мені віддадуть наказ, такий я і буду виконувати». То так бути просто не може, бо накази можуть бути різні. Тому друге, що повинно бути головним для керівника – це служіння громаді. Патріотизм для цього питання, на мою думку, трохи зашироке поняття. Про умовні одиниці, відповім за себе, як за члена Координаційної ради  – ніхто не пропонував. А якби і пропонували, то не взяв би!

– Чи доцільними на сьогодні є протести незгодних із кадровими рішеннями громадських активістів, які часто супроводжуються блокуванням роботи держустанов, перекриттям доріг державного (обласного) значення?
Олександр Шевченко:
– На питання про доцільність теперішньої діяльності громадських активістів немає однозначної і простої відповіді. З одного боку, коли Президент каже, що деякі діячі «засиділись на шинах», він має рацію. Адже коефіцієнт корисної дії теперішніх «майданних завсідників» іноді обчислюється дуже дрібними числами. А в останній час їх ще й почали використовувати як найманців під час рейдерських захоплень. Це неприпустимо, це злочинна дискредитація Майдану, дискредитація святої справи Небесної сотні. З іншого боку, в  нас поки що не проведена люстрація, не «перезавантажена» влада, чиновники та правоохоронці постійно піддаються спокусі грати за правилами часів «золотого батона». Тому потрібний такий собі громадський «батіг», щоби бюрократи та корупціонери знову не відчули свою безкарність. Я виступаю за збереження очищаючої «майданної напруги», але категорично проти таких профанацій громадянської активності, як атаки профспілкових зборів, або проплачені зацікавленими особами напади на держустанови і підприємства.
Роман Ткач:
– Знаєте, в мене часом складається враження, що люстрація скоро буде потрібна для самих отих громадських активістів. Бо виходить так: студент-ПТУшник вискочив, взяв балаклаву – і він уже громадський активіст!? Я, може, зараз скажу непопулярну річ, але для чого у Франківську сьогодні, в червні, потрібні якісь палатки? З ким вони тут воюють, кого стережуть? Хто хоче знайти собі застосування у війні – заяву і на фронт! Або ще недавно бачив інформацію: вийшла якась там групка людей і сказала: ось цей чоловік буде головою адміністрації. Бо «ми вирішили». Ну, це хіба нормально? В цих умовах, коли була така величезна підтримка Президента суспільством, коли багато що залежить від нього, всім – і активістам, і експертам, і політикам – варто трохи заспокоїтися і адекватно, нормально сприймати всі його призначення (за винятком, звісно, одіозних фігур). Бо поряд з війною, нас чекає страшна, в економічному плані, осінь.
Кирило Рубановський:
– Як правник я мав би сказати, що такі заходи є не зовсім правомірними. Як людина розумію, що інколи люди доведені до відчаю. Проте блокування, перекриття – це крайні заходи, часто до них вдаються, не використавши заходів менш радикальних. До того ж чи досягають такі заходи сьогодні мети? Коли вся країна живе вістями з фронту, коли підсумки кожного дня вимірюються кількістю вбитих та поранених, навряд викличе інформаційне збурення перекриття регіональної автодороги – це може навіть не потрапити у випуск новин. Люди втомилися від екстремального, а коли це екстремальне викликане другорядними мотивами на нинішньому кривавому тлі – це може викликати роздратування.
Ярослав Ткачівський:
– Є доцільними. Наприклад, у питанні силових відомств. На рівні Києва чомусь не хочуть слухати, що  хоче громада Прикарпаття, присилають варягів. Напевно, невигідно мати керівника, який спілкується з людьми, який здатен приймати «неправильні» рішення. Але є момент: будь-яке заперечення має бути без якихось особистих інтересів. Приміром, у нашій Координаційній раді я наголошував на всіх засіданнях, що ніхто із членів не повинен йти на посади. Але так не сталося…
Оксана ГЛУШКЕВИЧ

 

Переглядів: 241 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]