Вівторок, 19.09.2017, 19:09
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Березень » 15 » ПОЛІТИКА
12:21
ПОЛІТИКА
Шевченко: між двома міфами

Господь дарував українському народові пророка, який став для нього ідейним, моральним та духовним дороговказом. Парадокс полягає у тому, що впродовж багатьох десятиліть, канонізуючи Тараса Шевченка, мало що було зроблено для пізнання причин його істинної слави та величі.
До речі, викривлене сприйняття, а той відверте фальшування місця і ролі Шевченка у суспільному та духовному житті нації розпочалося аж ніяк не в радянську добу, як вважає чимало нинішніх апологетів Кобзаря.


Відомий поет і філософ Євген Маланюк справедливо зазначав, що біля витоків першого міфа, який спотворив образ справжнього Шевченка у XIX сторіччі, стояли українські "народники".
Саме вони послідовно нав’язували стереотип "кожушного поета" – співця жіночої недолі та майстра чарівних сільських пейзажів.
"На тім тлі і в тій атмосфері, – писав Маланюк, – покалічена цензурою і в пень закобзарена суспільством поезія Шевченка обернулася у вельмишановну, але майже мертву реліквію, а образ Шевченка сплощився і завмер народницькою іконою, перед якою відбувалися нелегальні і безнадійно-панахидні відправи".
Така вульгаризація творчості Великого Кобзаря неминуче призводила до деградації національної свідомості.
Просякнута етнографічно-культурницьким змістом, вона так і не вийшла на рівень усвідомлення неминучості жертовної боротьби за державницькі ідеали нації.
А тому на зламі віків, коли у вихорі революцій народжувалися молоді національні держави, коли поляки здобули Польщу, фіни – Фінляндію, мадяри – Угорщину; українці отримали соціалізм і "довгу ніч бездержавності" (Маланюк).
У мороці соціалістичного реалізму народився другий міф про Шевченка як "пролетарського поета", який, начебто, передбачив "світле майбутнє" та був виразником соціальних прагнень робітників і селян.
"Трагізм цієї псевдонародної легенди полягає в тім, що, точнісінько як у випадку з "кожухом і шапкою", авторами її були земляки поета.
Сучасні бєлінські лише скористали з творчості наївних шевченколюбів і відповідно обробили і спопуляризували готовий матеріал, – писав Маланюк.
І все ж, незважаючи на "окожушнення" і "пролетаризацію" Шевченка, підсвідомо зберігався його "первісний" образ. Не випадково під час національного відродження у ХХ сторіччі на чолі синьо-жовтих колон люди несли поруч образом Божої Матері й портрет Кобзаря.
Це, власне, мало символізувати національну правду.
Так хто ж такий – "справжній Шевченко"?
Найвлучніше з цього приводу висловився Панько Куліш: "Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою, і співану народну річ обернув на живопис того, що було і що єсть на Вкраїні... і з того часу всі в нас поділилися на живих і мертвих, та й довго ще ділитимуться".
Іншими словами, сенс буття нації Тарас Шевченко бачив у самій нації та її прагненні реалізувати свій ідеал, який чітко означив: "У своїй хаті, своя правда, і сила, і воля".
При цьому "свою хату" не можна випросити чи виторгувати, за неї треба боротися: "Борітеся-поборете, Вам Бог помагає".
В іншому місці:
А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру
Та й заходиться вже будить.
Його "Кобзар" викликав страх у засновника вітчизняного сентименталізму Григорія Квітки-Основ’яненка. Він писав: "Волосся настовпужилося власне на голові, коли вперше прочитав "Кобзаря".
І це не дивує, бо з появою Шевченка завершувалася епоха естетики принизливих страждань, "нещасних Оксан", плазування і покори. Натомість складовою нової естетики ставав культ героїчного, світовідчуття і світобачення, яке передбачало бунти, революції і свободу.
Не складно побачити, що домінанти Шевченкових художніх узагальнень сильно переплітаються з ідейними засадами націоналізму.
Відтак стає зрозумілим, чому таким страшним і небезпечним був, є і залишатиметься Шевченко для ворогів Української держави.
"Дух попередньої козацької доби, мілітанний і мілітарний дух "козацької шаблі" переданий Шевченком не лише поколінню "живих", а й поколінню "ненароджених". Переданий через бездоріжжя і тьму ночі бездержавності і всупереч тій ночі", – писав Маланюк.
Квінтесенція "справжнього Шевченка" віддзеркалена у відомій поезії цитованого класика:
Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — "Кобзар Тарас"
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум'я, на котрім тьма розстала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим  ріже,—
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.
А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.
Було б наївним вважати, що цьогорічне відзначення дня народження Великого Кобзаря радикально змінить образ Тараса Григоровича. Але з упевненістю можна констатувати, що сьогодні як ніколи нація потребує пізнати саме "справжнього Шевченка".
Богдан Червак, для УП
Переглядів: 360 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]