Дуель невидимок

Після суботніх партійних з'їздів стало остаточно зрозуміло, що основна боротьба за пост нового президента країни розгорнеться між двома давніми політичними суперниками – Петром Порошенком і Юлією Тимошенко. Ще кілька місяців тому мало хто міг уявити собі таке протиборство. Тимошенко здавалася надійно захована в лікарняну палату своїм головним супротивником – Віктором Януковичем, що почав своє правління з «зачистки» недавньої суперниці на виборах глави держави. Порошенко теж не виглядав реальним претендентом: навіть під час Майдану його можливу участь у виборах президента сприймалося швидше як примху бізнесмена, який старався таким чином зробити заявку на, власне, політичний вплив і парламентські вибори, але вже ніяк не на перемогу.

Але пропуском у велику політику виявилася якраз відсутність у «першій трійці» Майдану. Юлія Тимошенко була відсутня на сцені – і тепер може з чистою совістю говорити про більш радикальний підхід до протесту – тим більше, що саме такого, підкреслено радикального підходу вона дотримувалася у своїх зверненнях до присутніх на Майдані з 1 грудня. А Петро Порошенко на сцені був присутній – але в ролі «додаткового лідера». Спочатку він і сам, як і багато інших олігархів, був обережний і придивлявся до того, у що виллється протест. А коли обережність змінилася відвертою заангажованістю в протестний рух, до можливої ролі Порошенка з ревнощами стали ставитися вже три опозиційних лідери – і в результаті трійка так і не стала квартетом, і на всі переговори з Януковичем Яценюк, Кличко і Тягнибок ходили без колишнього секретаря Радбезу. Порошенко не став новим спікером – тому, що відповідальність за владу логічно лягала на «Батьківщину», і не став першим віце-прем'єром, тому що в момент формування уряду думав вже про президентські перспективи і, швидше, хотів бачити в уряді власних людей, ніж займатися поточною невдячною роботою. Так причетність до протесту – укупі з відсутністю реальної відповідальності за його результат і наступні дії нової влади – стали для нього непоганим стартовим майданчиком для участі у виборах глави держави.
Але є і ще одна, мабуть, найбільш важлива обставина, що допомагає передвиборній кампанії Порошенка – це страх перед Тимошенко, випробовуваний великою частиною суспільства і – особливо – частиною «олігархів». Тимошенко сприймається цими  «олігархами» як людина, з якою ніколи не можна було домовитися на рівних і надовго, Порошенко – як фігура, схильна до компромісних домовленостей. При цьому, насправді, ми не знаємо, як поведуть себе політики на президентському посту. Тимошенко завжди домовлялася в лідируючій позиції – те, що з нею важко знайти спільну мову або ж що домовленості з нею завжди містять у собі елемент її власного піднесення, стало ясно, коли вона стала прем'єром.
Порошенко завжди домовлявся в позиції другорядного гравця. Він не був провідною фігурою в президентській кампанії Ющенка – і саме тому, хоч і претендував на пост прем'єра, був змушений задовольнитися всього лише постом секретаря Радбезу, який так і не став альтернативним урядом України. Його скандальний відхід з влади перетворив його на компромісну і не найвпливовішу фігуру – і саме тому Порошенко зміг стати міністром закордонних справ в останньому уряді Юлії Тимошенко – при пізньому Ющенку – і міністром економіки в першому уряді Миколи Азарова – при ранньому  Януковичі. Так, це безсумнівна гнучкість, але негнучка людина не зможе в Україні стати великим бізнесменом. Питання в тому, наскільки ця гнучкість триватиме на посту президента парламентської республіки і чи не стане Порошенко, позбавлений власної серйозної опори в парламенті, куди менш схильним до компромісу, ніж розраховує на власну фракцію Тимошенко. Тимошенко в ролі президента є з ким боротися в бізнесі – і немає з ким в політиці. Порошенко може розраховувати на підтримку частини «олігархів» – але політична боротьба йому належить непроста і в умовах, коли Сполучені Штати і Захід в цілому будуть підтримувати уряд Арсенія Яценюка і розраховувати на адекватне сприйняття главою держави завдань Кабінету Міністрів – така боротьба може виявитися згубною для українського майбутнього.
Ще одна серйозна проблема будь-якого нового глави держави – це повна відсутність довіри серед основних гравців. Конструкція «Порошенко за підтримки Кличка» з явним задоволенням сприймається представниками угрупування «РосУкрЕнерго» – і тому головний конструктор попереднього авторитаризму Сергій Льовочкін не посоромився навіть публічно підтримати це поєднання – але вже ясно, що те, що подобається Фірташу, не може подобатися Ахметову – і навпаки. І справа тут, як бачимо, не тільки в реакції на висунення Порошенка та у відмові від балотування Кличка – а й у тому, що група Ахметова не допустила висунення ні Сергія Тігіпка, ні Юрія Бойка на пост президента від Партії регіонів і віддала перевагу фактично усунути партію від реальної участі в боротьбі, висунувши кандидатуру Михайла Добкіна.
Таким чином, ми і прийшли до чесної картини президентських виборів 25 травня. Це не боротьба Тимошенко і Порошенка. Це «дуель невидимок» – боротьба колективного Ахметова з колективним Фірташем. При цьому Ахметов аж ніяк не є великим шанувальником колишнього прем'єра – і я навіть не схильний думати, що він буде підтримувати Тимошенко. Але зате він буде робити все можливе, щоб послабити позиції претендентів, які сприймаються ним як висуванці його головного конкурента. Група Фірташа буде робити все можливе, щоб допомогти перемозі Порошенка і представити Тігіпка і Бойка гідними претендентами на пост глави держави. Ахметов, зі свого боку, постарається перешкодити цьому. Тимошенко буде використовувати цей розкол серед «олігархів» для того, щоб набрати очки і перемогти в ситуації, яка навіть багатьом її прихильникам здається безнадійною.
Що нас чекає в разі успіху того чи іншого претендента? Конфронтація. Порошенко, ставши президентом, просто не зможе вийти з тієї системи домовленостей, заручником якої він стає, починаючи передвиборну кампанію в відсутність Кличка – таким чином, йому потрібно буде докладати титанічних зусиль для ослаблення ролі уряду і посилення власних позицій у виконавчій владі, що не всім сподобається, тому що інші групи будуть чинити опір і нагадувати новому президенту, що його завдання – вірчі грамоти і збройні сили, а не фінансові потоки. Тимошенко, ставши президентом, буде продовжувати зусилля в напрямку ослаблення позицій групи Фірташа і тих, хто пов'язав себе з нею політичними зобов'язаннями в ході передвиборної кампанії – що призведе до звинувачень в авторитаризмі, концентрації влади в руках однієї політичної сили і спробах налаштувати суспільство проти завідомо непопулярних реформ.
Уникнути всього цього все одно не можна. Мені вже доводилося писати, що головний результат Майдану – це демонтаж кримінальної республіки і повернення до олігархічної  держави. Питання, чи вдасться від олігархічної держави перейти до цивілізованої економічної, політичної і, що найголовніше, моральної моделі України – залишається відкритим. Ну а те, хто з провідних претендентів на пост глави держави сприятиме такому переходу, вирішить сам український виборець – і сам він, як це бувало вже не раз, буде після виборів робити традиційну роботу над помилками.
 Віталій ПОРТНИКОВ,  «Лівий берег»

vox populi

Які, на вашу думку, якості мають бути притаманні кандидатові, гідному стати президентом України?

Мирослав, менеджер:
– Це має бути, перш над усе, чесна і порядна людина. Він чи вона має бути справжнім патріотом України і доводити це не гарними словами, а гарними вчинками. Також це має бути хороший фахівець у галузі зовнішньої політики та економіки. На мою думку, з усіх зареєстрованих кандидатів у президенти України найбільше цим характеристикам відповідає Петро Порошенко.

Наталя, товарознавець:
– Слід обрати людину мудру, комунікабельну, яка вміє передбачати розвиток подій, розбирається у фінансових та економічних питаннях. Також обов’язково ця людина мусить мати високі моральні засади і незаплямовану репутацію. Бажано, щоб і не бідна людина, щоб не добралась до державної скарбниці і з жадібності не стала злодієм. Досить нам уже злодіїв!  

Валентина, прибиральниця:
– Думаю, це має бути така людина, як Юля Тимошенко. Вона  у ролі прем’єра  старалась для людей, навіть у тюрмі сиділа, а вийшла – і далі за Україну дбає. Могла б собі жити десь спокійно за кордоном, але ж ні, її хвилює доля людей. Тому вона буде хорошим президентом і зможе змінити Україну в кращий бік.

Віктор, слюсар:
– Як на мене, то головне, щоб за людиною не було ні криміналу, ні корупційних скандалів, ні розгульного життя зі зневагою сімейних цінностей. Плюс це має бути хороший дипломат і економіст, але не екстреміст!!! Гаряча голова – не для президента. Ламати дрова можуть дроворуби, а лідер нації повинен холоднокровно зважувати все і приймати такі рішення, які б зберігали життя громадян і їх здоров’я та добробут. Добрим був би Турчинов, шкода, що не балотується.

Тетяна, медпрацівник:
– Це повинна бути людина, що має авторитет і в своїй країні, і у світі, досвід керівництва на вищих рівнях, яка довела свою любов до народу хоча б якимись конкретними діями. Це мусить бути особа, яка має як навички дипломатії і уміння стримуватись, так і харизматичні лідерські якості, і здатність до рішучих дій.

Володимир, вчитель музики:
– Кандидат у президенти України повинен мати хороші лідерські задатки, а також володіти вмінням вирізняти хороших фахівців з-поміж безлічі потенційних і призначати їх на керівні посади саме через їх високі професійні якості, а не з родинних міркувань чи власних меркантильних інтересів. Також ця людина має бути переконаним християнином і не на словах, а на ділі, тоді це буде і хороший дипломат, і гарний господар, і моральна людина.