Загалом добра, але необов’язкова й непостійна
Сьогодні виповнюється 16 років з часу прийняття Верховною Радою Конституції України. Ухвалений пам’ятної конституційної ночі Основний Закон є, за оцінками фахівців, одним з найкращих у Європі. Але це на папері, а в реальному житті чимало конституційних положень не виконуються, а кожна нова влада старається хоч трошки переписати Конституцію під себе. У зв’язку з цим ми попросили експертів оцінити чинну Конституцію України та потребу в її вдосконаленні, відповівши на такі три запитання:
1) Як би Ви оцінили Конституцію України? Які її плюси і мінуси?
2) Чи потребує Конституція вдосконалення? Якщо так, то які положення, на Вашу думку, треба змінити в першу чергу? Що це дасть?
3) Яку мету, на Ваш погляд, переслідує створення Президентом
Конституційної асамблеї, що мала б до 2014 року запропонувати новий текст Основного Закону?
«Основна проблема полягає у дотриманні Конституції»
Володимир НАВРОЦЬКИЙ,
кандидат політичних наук, заввідділу Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника
1) Ведучи мову про Конституцію України, слід відзначити, що її прийняття фактично завершило формування України як незалежної демократичної європейської держави. Тоді в 1996 році текст Основного Закону отримав достатньо схвальні відгуки від світових експертів, зокрема, від Європейської комісії за демократію через право («Венеціанська комісія»). Це вже зараз ми можемо говорити про те, що у Конституції недостатньо передбачені механізми стримування та противаг між гілками влади, надто розширені повноваження Президента, відсутні чіткі гарантії забезпечення прав людини, потребують оновлення норми стосовно організації місцевого самоврядування тощо.
Проте основна проблема полягає у дотриманні Конституції. Боротьба за владу в Україні, її утримання та реалізація часто супроводжуються неоднозначним трактуванням, а в деяких випадках і порушенням статей Основного Закону. Тому з потенційним внесенням змін до Конституції України слід говорити і про потребу зростання рівня політичної культури, національної свідомості та суспільної відповідальності у вітчизняному політикумі.
2) Перш за все, необхідно наголосити на тому, що Конституція є основним законом держави, фундаментом її політико-правового функціонування та розвитку. Тому до питання перегляду тексту Конституції потрібно ставитися надзвичайно обережно та відповідально. У цьому плані Україна вже має негативний досвід конституційних змін 2004 року, проведених окремими групами осіб з метою реалізації власних владних інтересів, що в результаті призвело до глибокої політичної кризи у державі.
Стосовно внесення змін до Конституції України, то, на мою думку, на сьогодні важливим є завдання перебудувати систему відносин між владою та громадою. Соціологічні дослідження свідчать, що органи влади дискредитували себе в очах суспільства. Зрозуміло, що довіра визначається не словом, а ділом. Проте це може мати і конституційну основу, зокрема, у вигляді обмеження депутатської відповідальності, збільшення автономії гілок влади і в той же час збереження їх взаємозалежності, запровадження ефективної системи політичної відповідальності, створення дієвих інститутів захисту прав людини тощо. Проведення таких змін у перспективі дозволило б зробити владну еліту більш відкритою для суспільства та розвинуло б народовладдя в Україні.
3) З точки зору ідеалістичних міркувань створення Конституційної асамблеї є свідченням відкритого та системного підходу до організації конституційного процесу в Україні. Адже, згідно з Указом Президента, до складу Асамблеї увійшли провідні вітчизняні фахівці у галузі конституційного права, які повинні надати свої пропозиції щодо змін до Основного Закону держави.
Проте чинні політичні реалії в Україні, на жаль, дозволяють говорити про небезпеку переведення конституційного процесу у сферу маніпуляцій та спекуляцій різних політичних сил.
Згідно з Конституцією України, народ є єдиним джерелом влади в державі і зміни конституційного стану затверджуються на всеукраїнському референдумі. Тому, на мою думку, значно важливішим за роботу Конституційної асамблеї виступає організація широкого обговорення нового проекту Конституції в суспільстві та забезпечення поінформованості населення про його переваги та недоліки. Потрібно усвідомити, що, приймаючи зміни до Конституції, ми закладаємо основу для подальшого суспільно-політичного життя нашої держави.
«Права людини не можуть підпорядковуватись інтересам держави та влади»
Кирило РУБАНОВСЬКИЙ,
експерт з конституційного права
1) Значна частина тексту Конституції України створена на доволі пристойному рівні юридичної техніки, що не поступається кращим європейським взірцям.
Як на мене, цінність чинного Основного Закону полягає, зокрема в тому, що він проголошувався як акт прямої дії та гарантував безпосередній захист – звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадян на підставі Конституції (ст. 8). Спрощувався механізм реалізації деяких конституційних прав громадян. Наприклад, для проведення мирних зібрань вимагалося лише повідомлення органів влади, а не отримання дозволу від них (ст. 39). Проголошувалася непорушність права приватної власності, водночас Конституція вказувала на те, що власність зобов’язує власника утримуватися від дій, що шкодять людині і суспільству (ст. 13 та ст. 41). Норма Конституції про невід’ємне право людини на життя (ст. 27) стала підставою для скасування смертної кари в Україні. До переваг чинної Конституції, на мій погляд, належить і те, що вона ввела поняття територіальної громади села, селища, міста та відокремила місцеве самоврядування від державної влади, а комунальну власність територіальних громад – від державної власності (ст. 140 та ст. 142).
Водночас, оскільки новоприйнята Конституція стала результатом компромісу між різними парламентськими та позапарламентськими силами, вона, як і кожен компроміс, не була позбавлена низки недоліків. Окремі її положення є розмитими та неточними, зокрема в частині соціальних та економічних прав людини, забезпечення яких було особливо проблемним в умовах перехідного періоду. Деякі конституційні норми, очевидно, залишатимуться ще тривалий час деклараціями (наприклад, норма ст. 47, про те, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, або положення ст. 49, згідно з яким охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм). Проголосивши територіальні громади суб’єктами місцевого самоврядування, Конституція залишила старий територіальний устрій, одиницями якого є не громади (що було б логічним), а населені пункти. Система місцевого самоврядування є вразливою перед виконавчою вертикаллю місцевих державних адміністрацій, при цьому між цими двома системами на конституційному рівні закладено якщо не антагонізм, то конфлікт. На цьому перелік недоліків далеко не вичерпується – можна говорити про незбалансований розподіл державної влади між гілками, про недостатній контроль над Президентом та виконавчою вертикаллю тощо.
2) Серед українських політиків, незалежно від забарвлення, поширена думка, що для покращення нашого життя вже сьогодні потрібно за будь-що змінювати Конституцію. Тоді, мовляв, і громадяни стануть захищенішими, і влада буде ефективнішою та чеснішою, і корупція зникне. Як на мене, це чистої води мольфарування-шаманство, якому бракує як наукового підходу, так і чесності. Треба насамперед виконувати та поважати чинну Конституцію, яка є не тільки збіркою формалізованих правил – буквою, але й виразом державотворчої ідеї – духом законів. Без цього цінність вдосконаленої Конституція не перевищуватиме витрат на її тиражування.
Нині ж ми навіть слово «державотворення» вивели з ужитку, і це не лише лінгвістичне явище. Втрата довіри до влади – це проблема для будь-якої держави, але повинні існувати конституційні механізми виправлення цієї проблеми. Однак втрата довіри до самих конституційних механізмів через те, що ці механізми не діють або діють не так – це проблема на кілька порядків серйозніша. Якщо держава звикла жити незалежно від Конституції, вона ніколи не буде правовою та цивілізованою, яким би чудовим не був її Основний Закон. Передумовою для зміни Конституції має бути мінімально прийнятний рівень правової культури, поваги до права, якої сьогодні немає.
Якщо ж дійсно говорити про необхідні зміни до Конституції, то у системі органів влади, як на мене, слід посилити контрольні функції парламенту, зокрема ввести норму про погодження ВР президентських призначень на ключові посади в уряді, чіткіше прописати норми щодо імпічменту, зробивши їх нормами прямої дії, ввести виборність очільників виконавчої влади в регіонах. І що дуже важливо – потрібно створити реальні механізми юридичного самозахисту людини та громадянина від зазіхань на його права і свободи, включаючи право на ненасильницьку непокору неправовим діям влади. Права людини мають стати безумовним пріоритетом і не можуть підпорядковуватись інтересам держави та влади.
3) Кожен Президент України складає присягу на Конституції та клянеться її дотримуватись. Разом з тим, після 1996 р. кожен з глав держав робив спроби змінити Конституцію. Можна згадати сумнозвісний конституційний референдум у квітні 2000 р. за президентства Леоніда Кучми, Національну конституційну раду, що була утворена Віктором Ющенком у 2008 р., і так нічого не напрацювавши, була розпущена у 2010-му.
Треба визнати, що дії зі створення Конституційної Асамблеї (КА) вирізняються системністю підходу – вперше оприлюднені критерії створення Асамблеї (чого, наприклад, не було при формуванні конституційної ради В.Ющенком). Щоправда, саме назва цього дорадчого органу є не зовсім адекватною її ролі, адже конституційною асамблеєю в інших державах називається орган, який спеціально скликається не для напрацювання пропозицій, а для безпосереднього прийняття Конституції.
КА має намір не підготувати новий текст Конституції, а напрацювати зміни, які, за словами Л. Кравчука, можуть зкоригувати до третини положень чинного Основного Закону. Асамблеї заданий дедлайн – 2014 рік, що безпосередньо передує президентським виборам. При цьому В.Янукович не озвучує завдань, чи навіть очікувань від КА, принаймні публічно. З одного боку, це дає КА певний карт-бланш і навіть може створити враження, що вона сформує бачення Президента щодо майбутніх змін до Конституції, а не навпаки. Однак, для подібних висновків, як на мене, немає достатніх підстав. Чинний Президент навряд чи погодиться схвалити та внести до ВР зміни, що обмежують його повноваження чи посилюють контроль над главою держави та урядом. Мова може йти, наймовірніше, навпаки про посилення і без того надто вагомої ролі Президента у політично-правовій системі України та/або збільшення терміну повноважень Президента України за прикладом його російського колеги. І в цьому КА може відіграти роль елемента антуражу, що забезпечує бодай про людське, про європейське та про венеціанське око ефект публічності конституційних реформ. VOX POPULI Чи знайомі ви зі змістом Основного Закону – Конституції України?
Аліна, медсестра:
– Ні, не знайома і не збираюсь знайомитись. А навіщо? В нашій країні закони і так не виконуються – ні основний, ні другорядні.
Софія, підприємець:
– Ні, ніколи навіть в руках не тримала. Але не думаю, що це правильно. Треба знати Основний Закон країни, у якій живеш. Навіть якщо він, на жаль, існує більше на папері…
Юрій, програміст:
– Поки що ні, але в недалекому майбутньому обов’язково ознайомлюсь. Річ у тім, що я заочно навчаюсь у духовній семінарії, і вивчення Основного Закону України є невід’ємною частиною учбового процесу. Викладач уже роздав нам Конституції, і ми мусимо з ними ознайомитись як слід.
Олег, будівельник:
– Я нічого не читаю, і це не збираюсь. Хай це депутати вчать, їм за це гроші платять – і за те, що пишуть закони, і за те, що їх читають, і за те, що стежать, чи вони виконуються.
Валерій Тимофійович, пенсіонер:
– Ну, я напам’ять не знаю, але читати читав, і ще, може, колись почитаю. Це цікаво, і для життя необхідно. Щоб права свої знати і обов’язки не порушувати. Справедливості по тому закону все одно не доб’єшся, але раптом?
Опитував Тарас ЯКОВИН
|
