Понеділок, 23.10.2017, 18:54
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Лютий » 16 » НА КОНЯ
10:53
НА КОНЯ
Сьогодні ведучий рубрики заслужений журналіст України Роман Фабрика зустрівся з генерал-майором Іваном Жуковим. Іван Андрійович в роки війни визволяв Прикарпаття і наше місто від німецько-фашистських загарбників. У 1944р., визволяючи Станіслав, отримав важке поранення. Після війни живе в Івано-Франківську. Вже у незалежній Україні став кавалером трьох орденів Богдана Хмельницького. 

Трофеї війни — осколки під серцем

Був би вдячний Всевишньому, щоб бути присутна торжествах з нагоди славного 350-річчя міста, яке мені дороге і рідне. Хоч народився я в Росії, але коли був підлітком, сім’я переїхала на Донбас. Коли підріс, почалася Друга світова війна. На фронт пішов добровольцем, хоч ще й не мав 18-ти. Був піхотинцем. Рядовим. Служив у 161-й Станіславській стрілецькій дивізії. Перш ніж зустрів День Перемоги, а це було у Празі, довелося з боями пройти фронтовими дорогами, бездоріжжям. Полк 569-й, в якому служив, брав участь у визволенні Коломиї, Печеніжина, сіл Городенківського району. Добре пригадую бої за визволення Радчі, Лисця. Коли бої йшли за звільнення Станіслава, то в самому місті на залізничній станції побачили два військові ешелони, вщерть завантажені німецькими танками, гарматами, різною амуніцією. Ми блискавично знищили охорону, оперативно відчепили паровози і наказали машиністам їхати в напрямку Калуша.
Під кінець війни я був у званні капітана. Командував стрілецькою ротою. А ще отримав п’ять поранень. Три з них були важкі. До речі, й досі під моїм серцем ворожа куля, а в легенях — осколок. Ось уже понад шість десятиліть ці трофеї час від часу дають про себе знати.
А ще про Другу світову нагадують мені, дітям, онукам і правнукам ордени та медалі. Орденів у мене – сім. Уже в незалежній Україні став кавалером трьох орденів Богдана Хмельницького. Ці нагороди мені вручали в Івано-Франківську, як і орден Слави ІІІ ступеня, який шукав мене 40 років. І таки знайшов.
Донедавна я очолював обласну асоціацію інвалідів усіх категорій. Як дозволяло здоров’я, займався соціальними питаннями. Намагався всім допомогти, порадити, посприяти. Оце тепер, коли за вікном тріскучі морози, дуже болять ноги, лежу й читаю місцеву пресу. Газет у місті тепер багато. Не так, як після війни, коли виходила одна. І дуже мені приємно читати, зокрема й у «Західному кур’єрі», про те, що нарешті «розсекретили» генеральний план Івано-Франківська. Чому його тримали «під замком», хто забороняв показувати мешканцям обласного центру основний  містобудівний документ?
Нам справді треба жити більш відкрито й прозоро. Як про це нещодавно на сторінках «ЗК» розповів молодий депутат міськради з фракції ВО «Свобода» Михайло Сеньків.  Як старожил міста, яке визволяв від фашистів в роки Другої світової війни, гаряче підтримую ідею  про збереження і примноження історичної пам’яті нашого міста. Особливо відкриття алеї слави видатних уродженців Прикарпаття.
На своєму довгому життєвому шляху довелося багато бачити. Добре пам’ятаю, яким був у післявоєнні роки наш Станіслав-Івано-Франківськ. Нині деякі куточки, райони міста дуже змінилися, помолоділи. Навіть за прикладом не буду далеко ходити. Разом з донькою, правнуком Андрійком мешкаємо у багатоповерховому будинку на вул. Героїв УПА. Це колишня околиця, яку називали Софіївкою. Дивлюсь крізь широкі вікна, споглядаю панораму... Місто росте, розширюється. І мене це радує.
Переглядів: 421 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]