Субота, 23.09.2017, 03:52
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Січень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Січень » 19 » НА КОНЯ
10:50
НА КОНЯ
З нагоди ювілею – 350-річчя Івано-Франківська, яке відзначатимемо цього року у травні, редакція «ЗК» започатковує спеціальну рубрику «Мій Івано-Франківськ». Це не будуть екскурси в загальну, традиційну історію Станіслава, а згодом Івано-Франківська. Ми хочемо показати наше місто через людей, які його творили, через їхні власні історії і долі, пов’язані саме з Івано-Франківськом. Вестиме цю рубрику заслужений журналіст України Роман Фабрика. Добре знаний в нашому місті, Роман Фабрика починає першу розповідь з себе, з того, яким є Івано-Франківськ у його житті. 

Я був учасником  і свідком багатьох подій

Я народився в Радчі, під Станіславом, де жила мамина мама, однак довго ми там не прожили, бо батько, залізничник за професією, піднайшов у місті квартиру і ми оселилися на Майзлях. А вже восени 1945-го перебралися в будинок поляка п. Новака, який виїхав до Польщі, на вул. Плянтову. Згодом це була Жовтнева, а нині – вулиця Сагайдачного. День і ніч повз будинок курсували потяги: з військовою амуніцією, з солдатами, з полоненими німецькими вояками, з вугіллям, деревиною...
Моя дитяча пам’ять дуже цупка. Пригадую, як десь у 1946 році мамі вручили «Медаль материнства» – нагороду за те, що народила шестеро дітей. А ще їй видали кілька метрів шовкової тканини, але вона не пошила собі з неї плаття: тканину відкупила сусідка, а отримані гроші мама витратила на шкільні підручники для найстаршого сина Ярослава.
Минали роки, виростали діти. Школа навчала читати й писати, а вдома виховувала праця: крутили жорна, ходили до магазину купувати хліб. Пригадую хлібні картки, черги. Чомусь вони й нині мені приходять у снах. Може, їх навіюють сучасні черги до електронних кас у супермаркеті «Сільпо»?..
Навчався я в колишній середній залізничній школі №12, що на Вовчинецькій, 103. Тепер там ЗОШ №16. Може, нинішнім учням мало що відомо про ті далекі роки навчання моїх ровесників у залізничній школі. Але моя пам’ять береже усе до найменших подробиць. Пам’ятаю вчителів, директорів – щирих, вимогливих, досвідчених… особливо вчителя фізики та астрономії Володимира Івановича Лисенка. Він умів відкривати перед нами не тільки закони фізики, але й щось значно більше, те, що допомагало нам знаходити вірні життєві дороги. Його наука супроводжує і сьогодні, коли календар відраховує мені 72-й рік. Добре пам’ятаю післявоєнні руїни міської ратуші і день, коли був позолочений купол на цій найвищій будівлі історичної частини нашого міста.
Як репортер я був учасником і свідком багатьох подій: першого рейсу міського тролейбуса, відкриття руху по новому шляхопроводу на Галицькій вулиці, торжества з нагоди здачі в експлуатацію нових заводів, поліклінік, лікарень, дитячих садків, шкіл, магазинів, ресторанів… Мені пощастило першим розповісти світові про розкопки жертв тоталітарного режиму в Дем’яновому Лазі 22 роки тому; разом з кількома однодумцями першим вийшов в ефір на хвилях міського телебачення, ввів у широке використання звертання «Шановні краяни», провів перший мистецький аукціон... Та хіба можна зараз перелічити усе, що бачив, чув, пережив, описав за 55 років праці у газетах, на українському та обласному радіо, на телебаченні, в українському національному інформаційному агентстві «ТАРС-РАТАУ-Укрінформ»?
Про моє життя, про життя моєї родини, сім’ї в Івано-Франківську уже сьомий рік розповідає створений мною музей родинних професій, який до ювілею рідного міста запропонує відвідувачам оновлену експозицію.
До наступних зустрічей, шановні краяни, на сторінках «Західного кур’єра».
Роман ФАБРИКА
Переглядів: 464 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]