Павло ДВОРСЬКИЙ:
«Назарій Яремчук був для мене і другом, і побратимом»
Наприкінці грудня в Івано-Франківську відбувся благодійний фестиваль «Мистецький храм». Одним із найбільш поважних гостей дійства був відомий не лише в нашій державі, а й далеко за кордоном народний артист України, композитор Павло Дворський. Йому судилося стати головним вершителем долі молодих талановитих виконавців. Це не перша суддівська роль артиста, його часто запрошують на такі заходи. Сам пан Павло минулого року багато гастролював, адже на сцені він вже 35 років. У розмові із маестро нам стало відомо, що Павло Дворський любить частенько погостювати на Прикарпатті, бо це для нього дуже близький і майже рідний край.
– В Івано-Франківську буваю досить часто, також навідуюся у Коломию, в Карпати, особливо Ворохту, Яремче. Дуже часто в мене тут відбуваються концерти або просто зустрічі з друзями. Мені приємно, що моя дружина коломиянка. Вона навчалася в музичному училищі, закінчила музичний інститут. Маю тут чимало творчих побратимів, а тому сюди приїжджаю як до себе додому – у Чернівці. Івано-Франківськ має дуже багато творчих талантів, а мені це дуже до вподоби.
– Ви відзначали ювілей – 35 років творчої діяльності. У репертуарі з’являлися все нові і нові пісні. Ці роки на сцені для вас пролетіли, напевно, як мить?
– Я пам’ятаю ті години та хвилини, коли, ще будучи студентом Чернівецького музичного училища, я разом із своїм вокальним тріо був запрошений на зйомки Чернівецького телебачення. А режисером там тоді працював Левко Дутківський. На той час він вже записав декілька пісень для ансамблю «Смерічка». Саме пан Левко запитав мене: «Як ви дивитесь на те, щоби стати співаком ансамблю «Смерічка»? Я відповів, що навчаюся на двох факультетах, займаюся вокалом, а тому не маю достатньо часу, щоби співати в ансамблі. Тоді він сказав, що це можливо зробити після закінчення вузу. Так і сталося. У 1976 році після закінчення Чернівецького музичного училища дирекція Чернівецької обласної філармонії запросила мене солістом ансамблю «Смерічка», в якому солістом також був Назарій Яремчук.
– Як вам працювалося із Назарієм? Ви стали друзями?
– То був справді друг понад усе. Він став членом нашої родини, бо був хрещеним батьком нашого із Світланою сина В’ячеслава. Мені зараз дуже приємно, що В’ячеслав співає ті пісні, які ми написали разом із Назарієм Яремчуком. Я знаю, що пісня Назарія завжди буде звучати у серцях людей, які шанують і бережуть українську пісню. Назарій Яремчук був для мене і другом, і творчим побратимом, патріотом України, якого не було ні в найменших селах, ні в найбільших містах України і світу.
– Зараз ви спілкуєтеся з його синами?
– Звичайно. Ми часто робимо спільні концерти, зустрічаємося на вечорах пам’яті Назарія. У 2011 році ми робили концерт у Чернівцях, а у листопаді в будинку культури міста Вижниця, звідки починала своє життя «Смерічка» і де вперше вийшов на сцену Назарій Яремчук. Це була велична музична подія, я пригадую той переповнений зал людей, котрі пам’ятають Назарія і шанують його пам'ять. То було щось надзвичайне і дуже щемливе.
– Чи є, на вашу думку, на українській естраді виконавці, достойні сягнути такого ж рівня таланту, яким Бог наділив Яремчука?
– Так, є. Особливо якщо говорити про творчі конкурси. Деколи там можна знайти талановитих артистів. Нещодавно у Чернівцях відбувся фестиваль імені Назарія Яремчука, в якому взяли учать представники сімнадцяти областей України. Туди приїжджають справжні таланти. Ми бачимо, що в Україні є талановита молодь, навіть у таких шоу-програмах, як «Х-фактор» чи «Голос країни». Але хочу сказати, що, на жаль, репертуар у цих шоу не український. Там все готують для шоу-бізнесу, але не для української пісні. Я дуже хочу, щоби ті діти, які взяли участь у благодійному фестивалі «Мистецький храм» і стали його лауреатами, в подальшому стали справжніми посланцями української пісні. Сподіваюся, що вони будуть примножувати свій талант, а не просто використають фестиваль як стартовий стрибок у розвитку подальшої кар’єри. Головне, щоби вони співали рідною мовою, а не так, як ми бачимо – співають різними мовами, тільки не рідною. Я чомусь вірю у потенціал тих дітей, котрі не тільки в Івано-Франківську на конкурсі співатимуть стрілецькі пісні, але і в себе в Донецьку чи Дніпропетровську.
– Майже у кожного співака є та пісня, з якою він виходив на сцену і котра стала його візитівкою. Для вас це була «Смерекова хата». Чи не задумувалися ви з роками над тим, що вона до вас занадто прив’язана, що, може, не варто її вже співати?
– Думаю, що ні. У кожної людини є діти, в яких ти віриш, за яких молишся. Так само і в композиторів – пісні як діти. Тому і «Смерекова хата», і «Мама Марія», і «Будуймо храм», і «Місячна дорога» є для мене дуже дорогими. Ці пісні живуть і в моєму репертуарі, і так, як їх співав Назарій Яремчук чи Софія Ротару, Ліля Сандулеса, Іво Бобул, дует «Писанка», мої сини Павло Дворський-молодший і В’ячеслав.
– Ваш старший син Павло подався у проект «Голос країни». Ви його благословили на такий крок? Чи задоволені ви тим, що він братиме участь у такому шоу?
– Я не дуже задоволений таким рішенням сина. Якщо він хоче, то нехай бере участь. Він нещодавно заспівав оперу «Запорожець за Дунаєм» у постановці Дмитра Гнатюка, тепер готує італійську оперу.
– Ви не боїтеся, що за ним закріпиться певний стереотип, мовляв, це син Павла Дворського?
– Ні. Він зовсім інший. У нього потужний голос, він співає класику, оперні арії. Це абсолютно інший артист.
– Невдовзі на сцені появиться ще один співак із родини Дворських – ваш молодший син.
– Звичайно. Минулого року ми вже дали цілий концерт у Львівському оперному театрі у супроводі симфонічного оркестру. В’ячеслав підтягується до старшого Павла. І я цьому тільки радий.
Розмовляв Володимир БОДАК
Фото Тараса ЯКОВИНА
|
