П`ятниця, 23.06.2017, 19:04
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Січень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Січень » 23 » ІВАНО-ФРАНКІВСЬК 100 РОКІВ ТОМУ
10:57
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК 100 РОКІВ ТОМУ
Рік 100-ліття Шевченка і початку Великої війни

В історію людства 1914 рік увійшов як рік початку жахливої за розмірами і наслідками світової війни. У попередні роки в Австро-Угорщині вже давався взнаки передвоєнний психоз. Газети рясніли повідомленнями про викриття російських шпигунів, зокрема і в нашому місті, про новітнє озброєння різних держав.

Новорічна ніч – Сильвестрова ніч
Новий рік, для католиків «ніч на Сильвестра» – то святе, і його станиславівці відзначили досить безтурботно. Як завжди закликали до себе ресторації і кав’ярні. Місцева газета критикує звичаї «ночі на Сильвестра»: «Товариське життя по приватних домах відходить, натомість зростає життя кав’ярняне, – а поступ у тому керунку доходить до того, що до нічних забав по кав’ярнях учащають навіть панни (який жах! – М. Г.). Кожний гість вважає за свій моральний обов’язок залитися до неможливості, учинити авантуру з кельнером, побити склянки й келишки і тоді, після такого святкування задоволеним  повертатися додому». І нині, через 100 років можемо стверджувати: новорічні традиції незнищенні!
В січневих газетах танцмейстер Розенраух закликає записуватися до його школи танців (тепер Мельничука, 16), де обіцяє вивчення у цьому сезоні нового англійського танцю two-steep, нині ми його знаємо як «тустеп». Послуги для еміграції до Америки мають сталий попит, і агентство Linia Kunard рекламує переправляння з Трієста до Нью-Йорка ІІІ класом всього за 160 корон.

Щиро святкували 100 років Тарасові Шевченку
В укранців велике національне свято – 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Громада ретельно готувалась до святкування. Заздалегідь був обраний Ювілейний комітет, який очолив відомий лікар-офтальмолог і громадський діяч Я. Грушкевич. 25 березня відбувся урочистий похід вулицями міста, який закінчився біля будинку українського «Сокола» (Грушевського, 18).  На фасаді було відкрите погруддя Кобзаря, виконане львівським скульптором Г. Кузневичем, і мармурова меморіальна дошка з написом «Кобзареви України Тарасови Шевченкови 1914-1914».
У заході взяло участь не менше 2000  українців, у тому числі вся інтелігенція.   Польська газета  Kurjer stanislawowski    тоді писала: «Мимоволі насувається порівняння з нашою польською  і не на її користь. Позаздриш русинам з такою патріотичною і демократичною інтелігенцією». Чи можемо ми стверджувати, що такою є наша міська інтелігенція і нині? А ось у погруддя буде сумна доля, воно через кілька місяців буде знищене російським окупантом і відновлене аж у 1989 році (ск. М. Тимків).
Принцеса Гізела, донька Франца Йосифа І, з нагоди своїх заручин у 1873 році дала згоду Станиславову на заснування так званого «посагу принцеси Гізели» із міського бюджету. Його щороку, це 200-300 корон, могли розігрувати бідні претендентки.   До 1914 року понад 700 дівчат випробували своє примарне щастя, але посміхнулось воно лиш 41-й  із них. Правда, були і тут виняткові щасливиці. Швець Білоус, померши, залишив трьох доньок незабезпеченими.  Старша, Марія виграла «посаг» у 1903 році, середульша, Олена – у 1911-му, молодша, Ольга – останній, 20 квітня 1914-го серед сімнадцяти претенденток. Місто жартувало: «доньки шевця з посагом цісарівни»! 

Найдорожча кам’яниця  і кам’яниця «за сигаретку»
Приватники цього року не будують нічого. Магістрат зводить дві школи на вул. Матейка – чоловічу і жіночу в одному великому будинку. Державою розпочате будівництво 2-ї польської гімназії позаду колишнього монастиря тринітарів на вул. Старозамковій, 2. Війна зупинить ці будови, школи будуть закінчені аж у 1926 році, гімназія не буде побудована взагалі.
Наймасштабнішою будовою тих часів була дирекція залізниць на вул. Грюнвальдській. Це великий чотириповерховий будинок у формі каре. Проект був розроблений арх. Р. Тростом в архітектурній службі міністерства залізниць Австро-Угорщини, будівництво вела фірма Ю. Райнігера зі Львова. Спорудження тривало нецілих два роки. Кам’яниця належить до найкращих споруд австрійського періоду.
Першого травня дирекція залізниць займає нову споруду. У зв’язку з вивільненням старого будинку дирекції (Галицька,1) туди переходять відділи магістрату. Сюди ж, на третій поверх ненадовго вселяється міська бібліотека.
За своє столітнє існування нова кам’яниця змінила багато господарів. У січні-травні 1919 року в будинку розміщувався уряд ЗУНР. Від 1934-го приміщення займав воєводський уряд. В радянські часи будинок займали керівні органи області, а від 1987-го – міськрада і міськвиконком. У 1994 році тут розмістились суди, прокуратура, управління юстиції. Над головним аттиком красується девіз правоохоронців Sine ira et studio (без гніву і упередження).
Також першого травня відкриваються заклади у збудованій торік великій кам’яниці на розі вулиць Січових стрільців та Шевченка – покій для снідань, ресторан, кав’ярня, готель, четвертий у місті кінотеатр. Усі вони отримують назву «Австрія». Вінчав будинок великий ліхтар, у ньому в липні був встановлений баштовий годинник. На сьогодні не збереглися ні ліхтар, ні годинник.
 У січні-травні 1919 року, коли Станиславів був столицею ЗУНР, кінотеатр, який тоді мав назву „Одеса”, став місцем засідань Національної Ради. Тут працювали відомі діячі ЗУНР  Є. Петрушевич, Л. Бачинський, К. Левицький, Д. Вітовський. В цьому приміщенні 3 січня 1919 року була прийнята знаменна ухвала про об’єднання ЗУНР з Українською Народною Республікою. У лютому-березні того ж року в готелі зупинялись визначні українські діячі М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра.
Хоча, як було сказано вище, приватники цього року будов не розпочинали, але початі добудовували. Таким був С. Райслер, власник чотириповерхової кам’яниці на розі вулиць Гаркуші і Франка. Не маючи достатньої готівки, він отримав у касі ощадності позику в сумі 125000 корон. Коли будова була закінчена, вибухнула війна. Райслер податків не платив, а прибуток від здачі квартир внайми нагромаджував. У післявоєнній Польщі, коли буяла жорстока інфляція, пан Райслер спробував всучити касі цю ж суму боргу, але у польських марках, за яку можна було придбати тоді хіба що одну сигарету. Гострі на язик журналісти  дали назву цій афері «Кам’яниця за сигаретку».
Завдяки громадським організаціям розбудовується спортивне життя. В місті побудований  другий стадіон. Належав він польському культурно-спортивному товариству "Сокіл”. Товариство придбало у міста  земельну ділянку на місці колишніх викопів глини для цегельні площею 2,6 га. 1914-го побудовані роздягальня, павільйони, будинок для сторожа. Вже тоді стадіон мав три майданчики для ігор, у тому числі стандартний майданчик для футболу з трибунами на 3000 глядачів. Це нинішній стадіон «Наука» ім. Р. Микитюка.

Банківська справа в непевні часи ризикована
Подією, що посіяла багато тривог у мешканців передвоєнного Станиславова, стало банкрутство двох місцевих банків – Авансового і Міщанського. На те були причини об’єктивні і суб’єктивні. Від 1910 року в Австро-Угорщині спостерігалася нестійка фінансова ситуація. Настав час ліквідації кредитів, зменшення цін, загального браку готівки. Не створивши достатніх резервних запасів, ці банки були змушені у 1914-му оголосити про припинення діяльності.
Але були відомі містянам і причини суб’єктивні:  спекуляція й фінансові махінації їх керівників, слідство прокуратури у справі директора Авансового банку Л. Пренговського. Фінансист д-р Я. Вербовський у газетній статті різко критикує польську громаду та засновників банків.  Він хвалить інші національні громади та висловлює цінний афоризм,  що ті виросли – «єврейська з конституції, українська з власної праці, німецька видобута із землі однією людиною – пастором (Цеклером –  М. Г.)». Авансовий банк був змушений продати свої офіси в пасажі Єгера (Січових стрільців,16), Міщанський – цілу кам’яницю на вул. Незалежності, 15. Надалі, поки йшла ліквідація, тіснилися лише на другому поверсі на вул. Незалежності, 8.
У Станиславові зароджується громадський транспорт. Минулого року підприємець В. Сівінський впровадив рух таксі у місті, якими можна скористатися вдень і вночі (на третину дорожче). А цього року у середині квітня інший підприємець Кольнік впроваджує рух омнібусів (тепер ми їх називаємо автобусами). Два омнібуси місткістю 30 осіб кожний мали сполучити вокзал з парком через нинішні вул. Гаркуші, Грушевського, Незалежності – почергово по вул. Шевченка і по вул.Чорновола. Не знаємо, чи довго возили пасажирів омнібуси, через початок воєнних дій. І взагалі автобусному рухові у місті не щастило. У міжвоєнний час він відновився лише у 1938 році, тут знову війна, і остаточно автобуси прийшли в місто знову через десять років.

У Станиславів прийшла Перша світова

Мирне життя переривається влітку. Після червневого вбивства в Сараєві австрійського ерцгерцога Фердинанда Австро-Угорщина 28 липня оголосила війну Сербії. Газети друкують маніфест цісаря Франца Йосифа І «До моїх народів!». 6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну ще й Росії, що захоплено вітало населення Станиславова: «Війна з одвічним ворогом вольності!». Оголошений збір коштів для польських добровольців. На війну з росіянами виступили також два курені Українських січових стрільців, що пройшли вишкіл на Закарпатті.
Початок війни для Австро-Угорщини невдалий. Вже 3 вересня місто захопили російські війська. За опублікованими спогадами очевидця-єврея С. Шпунда, вступ росіян так відбувався з боку Тисмениці: «Вже видно перший козацький загін. Це була ціла «сотня», тобто 100 розбійників на конях на чолі  з «сотником», в різноколірному шматті. Міський годинник пробив другу годину, коли раптом перед лицем сотника зупинилася чорна магістратська машина. На широкому перехресті Сапіжинської, Карпінського, Казимирівської і Бельведерської вулиць  з неї вийшов тимчасовий міський голова Карл Фідлер в супроводі членів місцевої ради, налякано чи то роздратовано привітався  і вручив сотнику білий прапор та ключі від міста».
Тоді Станиславів увійшов до створеної окупантами Тернопільської губернії. Заборонені партії і громадські організації, припинений випуск газет, закриті школи, переважно перетворені на госпіталі. Українська мова не визнавалась, оголошення друкувались лише російською і польською мовами. Одним із перших «подвигів» москалів було знищення погруддя Т. Шевченка на будинку українського «Сокола». Почався перший період окупації (всього їх було три), що тривав до 20 лютого наступного року. Так закінчувався ювілейний шевченківський рік.
Майбутнього патрона міста І. Франка початок війни застав у Криворівні. Йому, тяжкохворому, помагав 15-літній гімназист зі Львова. 20 серпня вони виїхали із села і, дочекавшись за кілька днів перепустки на залізничній станції у Ворохті, виїхали поїздом до Львова На прохання письменника  для нього на вокзалі востаннє грала трембіта. Поїзд, звісно, прямував через Станиславів. З вагонного вікна Франко востаннє бачив  місто, яке через півстоліття назвуть його ім’ям.
Михайло Головатий
Поштівки з колекції Зеновія Жеребецького


P.S. Протягом 1996-2014 років краєзнавець М. Головатий подавав у січні щороку, крім 2004-го, статті під рубрикою «Івано-Франківськ 100 років тому». Ці матеріали стали основою його книжки «Етюди старого Станиславова» (2007). Подачу матеріалу за 1914 рік автор робить завершальною у зв’язку з тим, що з початком війни не виходили газети і різко скоротилася кількість інформаційних матеріалів. Для заповнення прогалини рекомендуємо книжку С. Адамовича «Станиславів у часи лихоліть Великої війни».
Переглядів: 468 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]