Понеділок, 26.06.2017, 21:02
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Вересень » 26 » ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
09:35
ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
Народний міністр

17 вересня минула сто сорок перша річниця з дня народження доктора права, адвоката, міністра ЗУНР, посла Галицького сейму і Польського сенату Івана Макуха, громадсько- політичне життя якого тісно пов’язане з Прикарпаттям, особливо  із містом Тлумач, де з 1907 по 1939 рік він займався  адвокатською діяльністю.

Народився Іван Макух 17 вересня 1872 року в селі Дорожів (присілок Мельники Долішні)  Самбірського повіту, що на Львівщині, в бідній селянській родині. Сім’я була багатодітною, крім Івана, в Іллі та Марії Макухів було ще шестеро дітей, однак Іван особливо вирізнявся серед них своєю допитливістю та потягом до знань. Батько в шестирічному віці записав його до Дорожівської однорічної школи, однак через складнощі у подоланні шляху до школи, а потрібно було долати дорогу з Мельник Долішніх через річку, й зайнятість батьків виснажливою сільськогосподарською працею, щоб прогодувати сім’ю, навчання  він так і не розпочав. Тільки в десятирічному віці Іван за сприянням місцевого пароха, який розгледівши в хлопцеві неабиякі задатки, розпочинає навчання у школі й згодом перевершує свого вчителя.
У 1887 році п’ятнадцятирічним юнаком Іван Макух вступає до Дрогобицької гімназії й вже на третьому році навчання утримує себе сам, читаючи приватні лекції у місцевій бурсі Святого Івана Хрестителя молодшим учням. Під час навчання він познайомився й потоваришував з Лесем Мартовичем та Василем Стефаником й захопився радикалізмом, через що тут же потрапив під пильне око  повітової поліції й змушений був покинути навчання у Дрогобичі.          Продовжив навчання Іван Макух у Львівській гімназії. Постійно прагнучи знати про суспільно- політичне життя якомога більше, він не був задоволений своїм навчанням у Львові, самокритично зізнаючись у цьому. "Я не навчився ніяких світових мов, за винятком німецької, не навчився політичних наук, як того бажав, і з того я був невдоволений сам ціле своє життя. При моїх природних здібностях я міг далеко вище піти у своїй самоосвіті”, – зізнається він пізніше.
По закінченні навчання в гімназії Іван Макух в грудні 1895 року  записався на правничий відділ Львівського університету, де захопився західноєвропейським політичним рухом – соціалізмом, який в Галичині особливо презентував Драгоманов. Так званий драгоманівський соціалізм поширювали серед народних мас Іван Франко, Остап Терлецький, Михайло Павлик, Марко Черемшина і його давній товариш, з яким розділяли квартиру під час навчання в Дрогобичі, майбутній письменник- новеліст – Василь Стефаник.
Редагуючи газету "Громадський голос”, яка була основним часописом Української радикальної партії, створеної в 1890 році у Львові під первинним головуванням Івана Франка, Іван Макух поринає у вир громадсько-політичної й наукової діяльності. Так з 1894 року він працює в адміністрації Наукового товариства імені Шевченка поряд із його засновником – видатним українським істориком, професором – Михайлом Грушевським, а з 1908 року й до початку Першої світової війни він був  послом до Галицького сейму.
З початком Першої світової війни доктора Івана Макуха було призвано до австрійської армії, але наприкінці 1914 року його звільнили зі служби з огляду на хворобу, й він прибув до Відня, де від УРП став членом Загальної Української Ради. Після звільнення території Галичини від російських військ Макух повернувся  до Львова, де був секретарем кооперативних організацій "Сільського господаря” та "Союзу для збуту худоби”, а пізніше – до Тлумача.
Загальний розвиток політичних подій, який ставав не безпечним для українського політичного табору, особливо проголошення Регентською радою у Варшаві 8 жовтня 1918 року утворення незалежної польської держави й ухвалення 9 жовтня польськими колами в австрійському парламенті ухвали приєднати до польської держави всі землі, на яких історично й культурно переважає польський народ, в тому числі й Східну Галичину, не міг залишити байдужим Івана Макуха. Він взяв активну участь у створенні у Львові 18 – 19 жовтня 1918 року Української Національної Ради, яка повинна була вирішити подальшу долю українського народу.
Після першолистопадового зриву Івана Макуха було призначено повітовим комісаром Тлумаччини, де він перші два місяці української влади пропрацював на цій посаді, активно займаючись вирішенням цивільних справ. У повіті під його керівництвом було організовано адміністрацію, друкованим  органом якої стала газета  "Товмацькі вісти”, яка видавала розпорядження, що служили взірцем для інших повітів.
У грудні 1918 року на конференції в Тернополі Івана Макуха було обрано державним секретарем внутрішніх справ й 3 січня 1919 року під час роботи першої сесії Української Національної Ради в Станіславові, куди було вирішено перенести столицю ЗУНР, відбулось його затвердження на цій посаді, де інтенсивно працюючи й дотримуючись законів Української держави з особливою безкомпромісністю й суворістю він боровся із спекуляцією й зловживанням владою й становищем, суворо караючи винних.
Як державний секретар внутрішніх справ Іван Макух видавав різноманітні накази й розпорядження, в основі яких був заклик про допомогу суспільства війську, зокрема, про збір для його утримання різноманітних пожертв, особисто здійснюючи строгий контроль за цим видом діяльності повітових комісарів.
Утворення 13 листопада 1918 року української держави на західноукраїнських теренах привело до українсько-польської війни 1918-1920 років, ускладнюючи ситуацію  ще й беззаконністю й свавіллям на повітовому рівні, що вимагало наведення порядку в державі, іменованій Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР), з чим успішно справлявся  держсекретар внутрішніх справ Іван Макух. Так в Дрогобицькому повіті, де великий вплив мав Семен Вітик, утворилася так звана "Дрогобицька республіка”, діяльність якої було поборено.
Державний секретаріат внутрішніх справ на чолі з Іваном Макухом викрив дрогобицьку, долинську, бучацьку нафтові афери, корупцію на цукроварнях тощо. Водночас, приділяючи велику увагу господарським питанням, завдяки його старанням у селі Милування Тлумацького повіту було організовано першу в Галичині зразкову молочну ферму, а у селах Нижнів, Олеша, Братишів  було утворено  селянські спілки, придбано насіння на посів церковних й індивідуальних угідь.
Великий польський наступ  проти УГА, що розпочався 14 травня 1919 року, невдоволення державним проводом, критичний стан ЗУНР привели до  передачі повноважень Державного Секретаріату як диктатору Євгену Петрушевичу, й Івана Макуха було усунено від влади, а натомість створено Раду уповноважених у складі Сидора Голубовича, Степана Витвицького, Віктора Курмановича та Івана Мирона.
Відступивши в липні 1919 року з УГА за Збруч, на територію Наддніпрянської України, вже у грудні того ж року Іван Макух очолив Крайову раду в Хмільнику, яка на початку січня 1920 року припинила свою роботу, оскільки Вінницю та Хмільник зайняли більшовицькі війська, а доктор Макух виїхав до Могилева, а через два місяці він у Вінниці  знову став міністром внутрішніх справ. За міністра Саліковського почалося гоніння на галичан, доктора Івана Макуха було усунено з посади товариша міністра внутрішніх справ, а Симон Петлюра видав наказ заарештувати його за організацію Крайової ради й узурпацію влади у своїх руках на час його відсутності, який не було виконано у зв’язку із відступом українсько-польських військ.
Після поразки національно-визвольних змагань 1917-1921 років Іван Макух жив у Західній Україні, в основному у Тлумачі. З 1930 по 1939 рік був головою УРП (з 1926 року – Українська соціалістично-радикальна партія), впродовж 1928-1935 років був членом польського сенату. В 1944 році,  переїхавши до Зальцбурга (Австрія), написав книгу спогадів "На народній службі”, яку оформили й упорядкували його політичні соратники, оскільки у розпалі творчої праці у 74-річному віці 18 вересня 1946 року він відійшов у вічність.
Для вшанування пам’яті Івана Макуха рішенням третьої сесії Тлумацької міської ради від 5 жовтня 2007 року встановлено премію його імені, якою за вагомі трудові здобутки  щорічно  нагороджують жителів Тлумаччини, а на будинку міської ради, де він жив під час свого перебування у Тлумачі, встановлено пам’ятну дошку.
Виступаючи  на окружному віче в Коломиї 6 травня 1919 року й характеризуючи тогочасне політичне становище, державний секретар внутрішніх справ  Іван Макух сказав: "Український народ від нікого допомоги не отримає, якщо хоче мати свою державу, то повинен боротись за неї. Кожен українець повинен стати на оборону нашої держави та посвятити цій обороні своє життя”. То ж пам’ятаймо, що слова таких людей, як Іван Макух,  є пророчими й актуальність їх не стреться часом. Учімося у тих, хто закладав підвалини нашої держави,  берегти її, вписуючи в її історію сторінки, гідні шани майбутніх поколінь.
Володимир Бакала,
старший науковий співробітник Івано-Франківського
музею-меморіалу "Дем’янів Лаз”

Переглядів: 355 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]