П`ятниця, 26.05.2017, 15:09
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Вересень » 19 » ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
10:41
ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
Музей міста  під відкритим небом

«Не можу йти його тонкими, затишними зовні алеями, – писав про Меморіальний сквер відомий поет і прозаїк Іван Андрусяк. – Враження – ніби йду по напіврозкладених трупах. Гілочка хрусне під ногою, а здається – кістка хруснула…».  І справді, тут панує особлива, хоча й зовсім не зловісна атмосфера. На жаль, не всі іванофранківці ставляться з належною повагою до цього святого місця. Гуляють з собаками, вживають алкоголь, залишають сміття… Але ж тут знаходилося одне з найстаріших кладовищ України! Екскурсію до цього музею під відкритим небом здійснив «Західний кур’єр».

Непроста доля кладовища

Станиславівський некрополь старіший за славнозвісне Личаківське кладовище у Львові та Байкове у Києві, адже перші поховання тут були здійснені ще у 1782 р. Цей невеликий клаптик землі за свою історію прийняв у себе близько 10 тис. осіб. Виник цвинтар завдяки рішенню австрійської влади, яка вирішила розмістити його подалі від міста. З часом місто розрослося, й некрополь опинився майже у самому центрі. Тут було багато високохудожніх пам’ятників роботи відомих скульпторів, зокрема віденського майстра Антона Шімзера, що навчався у Паризькій академії мистецтв.
З приходом польської влади для цвинтаря настали непевні часи. Адже тут знаходилися могили січових стільців, які всіляко вшановували українські патріоти. Це дуже не подобалося полякам, проте у тодішніх «батьків міста» так і не піднялася рука потривожити вічний сон «мешканців» некрополя.
У 1955 р. радянська влада, позбавлена «зайвих упереджень», прийняла рішення про закриття кладовища. Важливу роль у його долі відіграв відомий краєзнавець Володимир Полєк, який у 1969 р. вперше за радянські часи опублікував статтю про історію некрополя. Стаття набула великого резонансу, й рішенням обласної ради 11 могил оголосили пам’ятками історії й взяли під охорону.
Місто продовжувало розвиватися, й старому некрополю ставало дедалі важче вписатися у його нове обличчя. Поруч з кладовищем почали будувати готель і новий театр. На місці театру, ліворуч від входу на цвинтар,  раніше знаходилася німецька євангельська кірха, що спочатку була перетворена на спортзал, а потім знищена. На кладовищі все частіше відбувалися акти вандалізму – як підозрюють, з мовчазної згоди тодішньої влади, яка прагнула знищити цю історичну пам’ятку.  В 1980 р. було прийняте рішення про перетворення кладовища на Меморіальний сквер.

Алея пам’яті старого Станиславова

За переказами старожилів, у станиславівських парубків була своєрідна «мода» –робити на старому кладовищі пропозицію руки і серця своїм коханим. Підводили дівчину до склепу своєї родини й питали: «Чи не хотіла би ти тут лежати?» Якщо панянка погоджувалася на шлюб, то відповідала щось на кшталт: «Лише після довгого й щасливого життя з тобою!» Сучасні дівчата навряд чи належно оцінять таке незвичне освідчення. А тому до Меморіального скверу варто завітати перш за все для того, щоб дізнатися більше про історію міста.
Минаємо ошатну арку й бачимо першу пам’ятку – могилу відомого природознавця Івана Яхна, одного з творців української природничої термінології. Він вважав, що природа не лише оздоровлює людину, а й облагороджує її. Одна з його праць так і називалася – «Красота природи і її вплив на нашу моральну сторону». Іван Яхно був також власником найдавнішої лазні міста на вул. Низовій.
Ідемо далі й бачимо незвичний пам’ятник у готичному стилі. Тут похований Зиґмунт Мрочковський. Він працював головним лікарем міської лікарні й так самовіддано боровся за здоров’я хворих тифом, що заразився сам і помер від цієї недуги. Лікарську практику Мрочковський поєднував з активною громадською роботою: був депутатом Галицького сейму, головою філії культурно-спортивного товариства «Сокіл», певний час також очолював «Касу ощадності». Могила Мрочковського – це своєрідний символ для молодих лікарів, який надихає на самовіддану працю й служить певним застереженням. Адже робота з інфекційними хворими без відповідних заходів безпеки може бути дуже небезпечною.
Ліворуч від головної алеї бачимо ще одну могилу, якій неодмінно повинен вклонитися кожен філолог та й просто патріот. Адже тут спочиває Євген Желехівський, відомий український лінгвіст. Він розробив «желехівку» – унікальний правопис, що враховував особливості галицьких говірок. Желехівка була затверджена австрійським урядом для офіційного вжитку в шкільному навчанні і безроздільно панувала в Західній Україні аж до 1922 р., а деякі твори друкувалися нею й пізніше. Желехівський був також автором двотомного «Малорусько-німецького словаря», багатьох праць з літературознавства, етнографії.
Недалеко від каплиці розташовані могили відомого польського поета Кароля Свідзінського та Дениса Січинського – знаменитого композитора і … холостяка. За переказами, Січинський страждав від нещасливого кохання, що завадило йому створити сім’ю й насолоджуватися родинним щастям. Свої почуття він виражав у неповторних музичних композиціях. Якщо звернути від каплиці у бічну алею, побачимо гробницю родини Крушельницьких. Тут поховані батьки письменника і педагога Антіна Крушельницького, який загинув у сталінських концтаборах.
Йдемо далі вузькою алеєю і бачимо зліва могилу «українського поляка» – Мауриція Ґославського. Він народився в сім’ї збіднілого польського шляхтича, але все життя любив і оспівував Україну: красу природи, історичні традиції, ратні подвиги козаків. Часом ми схильні звеличувати чуже й недооцінювати рідне. В такі миті варто почитати твори цього польського митця.
Недалеко від могили Ґославського спочивають відомий станиславівський нотаріус, письменник і перекладач Михайло Мочульський та знаменита станиславівська красуня, яка підкорила серце самого Івана Франка – Юзефа Дзвонковська. Ось як описував її Фелікс Дашинський, друг Франка, у своїх листах: «Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись. Гляньте, вона ж Дантова Беатріче! О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки… обняти тільки раз – і вмерти…»
Справа від алеї – могила Левка Бачинського, відомого українського політика і громадського діяча. Він був віце-президентом ЗУНР і… борцем проти шахрайства на виборах, що дуже актуально і в наш час. У 1928 р. під час урочистого відкриття Варшавського сейму Бачинський вигукнув на весь зал: «Геть з виборчими насильствами й шахрайством! Випустити політичних в'язнів!»
Далі бачимо гробницю Мелітона Бучинського – друга Івана Франка, відомого фольклориста й перекладача, який перекладав українські народні пісні німецькою мовою.
А ось відновлені стрілецькі могили. Їх на кладовищі було 143, але в часи застою вони були по-варварськи знищені. Лише у 1990 році їх відновили, але символічно і в іншій частині скверу. Майже поряд з ними – п’єдестал із високим металевим хрестом – пам’ятник жертвам комуністичних репресій 1939-1941 рр.
Завершують алею пам’яті братська могила закатованих енкаведистами в’язнів тюрми та пам’ятний знак загиблим полякам.

Знищені посмертно

Дуже багато могил Станиславівського некрополя були безповоротно знищені, і нащадки вже ніколи не зможуть віддати їм належну шану. Чи не найбільшою втратою для історії міста є могила Ігнаци Камінського – бургомістра Станиславова, який відбудував місто після сумнозвісної Мармулядової пожежі. Втрачена й могила видатного педагога, директора Станиславівської гімназії Миколи Сабата, завдяки якому в лексикон жителів міста увійшов новий вираз – «сабатівський порядок», тобто бездоганна чистота й дисципліна. Деякі поховання були перенесені на інші кладовища. Так, відомому публіцисту Агатону Гіллеру довелося здійснити посмертну мандрівку аж до Польщі.
Як писав в одному зі своїх оповідань датський казкар Ганс Крістіан Андерсен, всі люди смертні, а отже, історія кожного людського життя колись, через багато років, накриється могильною плитою, неначе книжковою обкладинкою. Тож нехай Меморіальний сквер завжди буде відкритою книгою пам’яті нашого міста.
Олена БУЧИК

Переглядів: 384 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]