ДІЛО - 7 Серпня 2014 - Західний курєр
Четвер, 08.12.2016, 02:04
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Серпень » 7 » ДІЛО
09:38
ДІЛО

Топ «машин»
П’ятірка найкращих підприємств машинобудівної промисловості міста


 

ТО ВГОРУ, ТО ВНИЗ
Машинобудівна галузь у нас таки є. І, виявляється, всупереч прогнозам скептиків, навіть може дечим похвалитися. А саме пристойними показниками в динаміці розвитку (окремі підприємства за останніх півроку подвоїли об’єми виробництва) та твердими 87% загальнообласного обсягу реалізованої продукції.
Машинобудівники міста чесно зізнаються: перспективи в них попереду не райдужні, а швидше чорно-білі. В минулому одна із найпотужніших галузей країни сьогодні втримується на плаву лише за рахунок іноземних інвесторів та давальницьких схем роботи. Ми ж, як завжди, маючи серйозні можливості, не використовуємо їх на повну потужність. А не так давно в Івано-Франківську розробляли навіть власні проекти вертольотів…


Іноземці починають  і виграють
У структурі машинобудівної галузі Івано-Франківська, до якої належать різнокаліберні заводи, лідерські позиції нині утримують іноземці – шведи з всесвітньовідомої компанії «Електролюкс» (у нас виробляє пральні машини) та американці з «Тайко Електронікс» (електрообладнання для легкових машин). Обидва інвестори з’явилися на Прикарпатті нещодавно. «Електролюксівці» восени 2010 року придбали фабрику виробництва пральних машин у Хриплинській промзоні в італійської компанії, що працювала там з  2003 року. Інвестори з «Тайко» на окремій земельній ділянці з нуля звели потужні модульні цехи та у липні 2008 року запустили у місті лінію з виробництва електрокабельної продукції.
Саме ці два підприємства, за даними управління економічного та інтеграційного розвитку МВК, реалізують найбільші обсяги продукції та мають найкращі показники в динаміці розвитку. «Електролюкс» за останні півроку наростив потужності на 9%, «Тайко Електронікс» – вдвічі. Працюють іноземні бізнесмени здебільшого на експорт.
«Обидва інвестори – це  всесвітньовідомі компанії, які мають представництва по всьому світу, – коментує керівник відділу промисловості та інвестиційного супроводу управління економічного та інтеграційного розвитку МВК Надія Карабін. – У свої підприємства вони вклали багатомільйонні інвестиції (приміром, одне тільки зведення модулів обійшлося «Тайко Електронікс» в 5 млн. євро. – ред.) і, звісно, мають плани щодо розширення виробництва».
Але у зв’язку з політичною  ситуацією поки що їх заморозили.   
Виробництво наше, інвестиції – їхні «Корінні» машинобудівники Івано-Франківська, навіть державні, також вимушені орієнтуватися на експорт. Коли  вони залишилися без милиці державної підтримки, багато підприємств врятувала саме співпраця із закордонними партнерами. В першу чергу це стосується заводів військово-промислового комплексу, які найболючіше відчули різке згортання держзамовлення.    
«Ми змушені були самостійно шукати замовників та інвесторів і врешті знайшли їх за кордоном, – коментує директор державного ВО «Карпати» Дмитро Втерковський, під керівництвом якого підприємство має найкращі темпи розвитку серед вітчизняних  місцевих машинобудівників. – Саме це допомогло нам розвинути завод. З 2007 року ми почали співпрацювати з такими відомими марками автомобілів, як «Фольксваген», «Мерседес», «Шкода», «Порше», з якими працюємо і зараз».
За минулі півроку підприємство наростило обсяги реалізації на 20%. Експорт складає 94% продукції «Карпат».
«Частку експорту в структурі реалізації ми плануємо згодом збільшувати, оскільки сподіватися на державне замовлення не можемо, – продовжує Дмитро Втерковський. – Ми планували збільшити об’єми поставок за кордон на 30%, у нас є відповідні вільні площі для розширення виробництва. І тільки ситуація на сході країни завадила нам реалізувати ці плани».
За словами Дмитра Втерковського, держава могла б допомогти машинобудівникам у нинішній скруті хоча б відміною мораторію на відчуження майна держпідприємств. Тоді банки охочіше надавали б кредити, а  підприємство було б менш залежним від зарубіжних партнерів.
У пошуках партнерів менше, ніж «Карпатам», поталанило таким потужним  підприємствам, як «Автоливмаш», Котельно-зварювальний завод, ПАТ «Родон». У складних умовах, без держзамовлення, очільники цих заводів опинилися на місці героїв казки про обід без ложки. Маючи у розпорядженні унікальні виробничі потужності, але без можливості їх завантажити. Повністю не втратити позиції на ринку їм вдалося лише за рахунок того, що машинобудівному заводу значно легше, ніж, скажімо, меткомбінату, пристосуватися до ринку, змінити номенклатуру. Відтак, «Автоливмаш» кілька років тому виготовив лінію з переробки сміття. На «Родоні» почало працювати невелике виробництво вікон – дерев’яних та пластикових. Завод «Індуктор», інженерно-технічний склад якого свого часу навіть розробив власні проекти вертольотів, нині переорієнтувався на виробництво інфрачервоних систем опалення.  
«Сьогодні наша головна проблема – відсутність доступу до кредитних ресурсів, – пояснює голова правління ПАТ «Індуктор» Ігор Волошинюк. – Банки дають гроші лише своїм корпоративним фірмам. Усім іншим – максимум на один рік та під нереальні відсотки. Кредити банку ЄБРР теж дають тільки з умовою покупки їхнього обладнання… Іншими словами, сьогодні у країні немає реального механізму втілення якихось розроблених нами проектів у життя. Ми виживаємо. Якщо маємо передоплату – працюємо. Не маємо – стоїмо».


Заводам заважає політизація…  
Машинобудівники невійськового профілю, на відміну від підприємств оборонно-промислового комплексу, менш болісно пережили нестачу держзамовлення та перехід на комерційні рейки. Приміром, продукція «Івано-Франківського арматурного заводу» – трубопровідна арматура – була потрібна і комунальникам, і нафтовикам, і металургам, і газовикам, і енергетикам. Від 90-х до сьогодні завод пережив свої злети і падіння, скорочення та перепрофілювання. Після розвалу СРСР вийти із затяжного піке допоміг знову-таки контракт із закордонним замовником.
«У 2000 році ми виграли тендер на поставку арматури для будівництва Тяньваньської атомної електростанції в Китаї, – розповідає директор підприємства Зіновій Проців. – Цей  довгостроковий контракт – майже 4 роки – дав нам можливість завантажити виробничі потужності, відкинув проблему самостійного пошуку сировини, дав старт розширенню номенклатури».
Завод почав співпрацювати із замовниками з Росії, Білорусії, Казахстану, Туркменії. З 2000-го по 2008-й кожного року подвоював потужності. В період кризи, як і всі підприємства, арматурний завод  почав убувати в показниках. У 2011-му  знову пішов угору за темпами розвитку.  
Протягом минулого півріччя завод подвоїв об’єми реалізованої продукції, але, на думку Зіновія Проціва, це, на жаль, не показник стабільного розвитку підприємства.   Структурам, що орієнтуються на довгі контракти з країнами з багатим бюджетом, переживати складні часи простіше. Однак і в них можуть виникнути труднощі, якщо в економіку таки втрутиться політика.
«З початку цього року у нас відпала співпраця з металургійними комбінатами на сході країни – в Алчевську, Маріуполі, Єнакієво, – скаржиться керівник заводу. – Також під питанням величезний ринок Росії, втратити який означає для нас одне – необхідність значного  скорочення працівників».


…і приватизація
«Хотілося б, щоб економіка у нас не була залежна від політики», – продовжує думку колеги  керівник найстарішого заводу Івано-Франківська – державного «ЛРЗ» Ярослав Ленів. Протягом минулого півріччя «Локомотиворемонтний» наростив  потужності на 20% не лише за рахунок замовлень «Укрзалізниці», а й співпраці з іноземними фірмами. Однак політична нестабільність може перешкодити освоєнню нових ринків.
«Широка номенклатура допомогла нам вижити у дев’яностих. Ми завжди мали простір для маневру, працювали не тільки з «Укрзалізницею», а й із меткомбінатами, цукровими заводами, – роз’яснює Ярослав Ленів. – В останні роки у нас пішла тенденція до збільшення експортних поставок. Якщо минулого року вони складали у нас 4% продукції, то у поточному – 13,5%. Але у закордонних тендерах багато що зав’язано саме на політичній ситуації».
В нинішніх умовах, каже очільник держпідприємства, не можна представити точного плану щодо подальшого розвитку заводу. У відповідну стратегію, розроблену аж до 2020 року, свої корективи час від часу вносять не лише політичні обставини, а й безпосередньо керівництво держави.
«Днями було опубліковано Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 р. №667-р «Про затвердження переліку об’єктів права державної власності, що підлягають приватизації у 2014 році», куди включено і наш  завод, – розповідає Ярослав Ленів. – Наш колектив – рішуче проти».
«За минулий рік ми сплатили заробітної плати і податків більше, ніж коштує завод, – продовжує керівник. – То навіщо продавати підприємство, яке не є збитковим? Тим більше у період кризи економіки, коли воно піде з молотка практично за копійки. А що сталося після передачі на приватизацію з іншими заводами нашого профілю в Україні? Жодне з цих підприємств не працює стабільно або майже не працює».
Оксана ГЛУШКЕВИЧ


ТОП-5
1. ТОВ «Електролюкс Україна»  
2. ТОВ «Тайко Електронікс Юкрейн Лімітед»   
3. ДП ВО «Карпати»  
4. ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»
5. ПрАТ «Івано-Франківський ЛРЗ»

Дмитро Втерковський,
директор державного ВО «Карпати», під керівництвом якого підприємство має найкращі темпи розвитку серед вітчизняних місцевих машинобудівників:
 


– Ми змушені були самостійно шукати замовників та інвесторів і врешті знайшли їх за кордоном. Саме це допомогло нам розвинути завод. З 2007 року співпрацюємо з такими відомими марками автомобілів, як «Фольксваген», «Мерседес», «Шкода», «Порше». За минулі півроку підприємство наростило обсяги реалізації на 20%.

 

Переглядів: 421 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]