Вмирати по-новому
З кінця жовтня ми нулого року поча ли діяти нові правила констатації та перевірки причин смерті. Їх встановив спільний наказ Генпрокуратури, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я. Ініціатори цього документа кажуть, що він виданий для того, щоб уникнути прецедентів, коли людині з корисною метою «допомагають» відправитися у кращий світ, а у свідоцтві про смерть вказують, що вона померла природною смертю.
Та на ділі все стало набагато складніше, ніж було дотепер. Більше клопотів додалося як для родичів померлої особи, так і для медиків, правоохоронців, голів віддалених сіл. До чого тепер треба бути готовим у випадку смерті людини?
Кожна смерть в Україні – злочин?
За новими правилами «вмирання», повідомлення про смерть приймає «швидка» (у селах – фельдшер) та служба «102». Медики відразу дають знати у міліцію. Повідомляти слід про кожен випадок смерті людини, незалежно від місця її настання, за винятком смерті від захворювань у закладах охорони здоров’я. На місце смерті виїжджає слідчий. До його приїзду не можна порушувати обстановку на місці події, переміщувати тіло, наряджати померлого. Втім цього правила, здебільшого й не дотримуються прибиті горем родичі покійного – поки ще тепле тіло, вони наряджають його.
Слідчо-оперативна група виїжджає до місця смерті людини, проводить перевірку, отримує свідчення лікаря, родичів та інших свідків. Якщо слідчий запідозрить, що людину «відправили» на той світ, на місце події викликають судово-медичного експерта, і тіло відправляють на розтин. У кожному випадку, коли людина помирає раптово чи поза місцем постійного проживання (навіть коли на власному подвір’ї, на вулиці, у сусідів, у церкві), слідчий зобов’язаний ініціювати розтин.
Єдиною складністю у роботі слідчих з появою нових правил перевірки причин смерті стала надмірна завантаженість працівників, через це люди нарікають, що «міліція довго їде». У кожному населеному пункті області є медичний працівник, який може зафіксувати факт смерті. А от слідчі виїжджають з районного центру, що створює певну затримку у роботі лікарів із правоохоронцями. Кажуть, що лікар часто змушений чекати міліціонера навіть до 5 годин.
«Введення в дію нового наказу додало навантаження і на правоохоронні органи. Зараз вимагається, щоби слідчий виїжджав на кожен факт смерті. Раніше виїжджали на місце, де були ознаки насильницької смерті чи підозри на кримінал. Тепер слідчий зобов’язаний виїжджати навіть на повідомлення про природну смерть жінки 1913 року народження. Слідчий має засвідчити смерть разом із судово-медичним експертом та дільничним терапевтом», – зауважив начальник СГЗ УМВС в області Василь Гультайчук.
Не так багато судмедекспертів працює на території області. Скажімо, для того, аби виконати свою роботу у Тлумацькому районі, судмедексперти їздять аж з Богородчан і «обслуговують» три райони – Богородчанський, Тисменицький і Тлумацький. Труп на розтин везе службовий автомобіль чергової частини міліції, але назад тіло померлого повинні забирати родичі. Процес перевірки слідчим причин смерті та прийняття рішення про відмову чи порушення кримінальної справи може тривати від трьох до десяти діб.
Поки протилежне не доведуть слідчі
Чи не найважчим морально для родичів покійника є вирішення питання: віддавати чи не віддавати тіло на розтин. Неоднозначна ситуація склалася нещодавно в с.Делева Тлумацького району. Там, за словами головного міліціонера району, під час ДТП помер водій автівки, що «врізалася» у дерево. Тіло померлого навіть після довгих роз’яснювальних розмов родичі для розтину так і не віддали. У результаті міліція не має права видати довідку про смерть. Тобто у цьому конкретному випадку юридично людина, котру вже давно поховали, вважається живою. Якби був зафіксований момент насильницької смерті, то тіло на розтин забирали б будь-яким способом, навіть із застосуванням спецпідрозділів та зброї.
Роботи працівникам закладів охорони здоров’я із введенням в дію зазначеного вище наказу ніби й не додалося. Як і раніше, констатацію смерті людини здійснює медпрацівник у тому чи іншому населеному пункті. Право видачі лікарської довідки про смерть має дільничний терапевт. А от сам факт видачі такого документа залежить від того, чи людина знаходилася на диспансерному обліку, чи мала хворобу, яка спричинила смерть, а також від віку.
Якщо помирає молода людина працездатного віку, яка не була на диспансерному обліку чи на стаціонарному лікуванні, то причина смерті має бути встановлена за допомогою патолого-анатомічного дослідження. Якщо людина померла в одному із стаціонарних відділень лікарні, то патолого-анатомічний розтин проводять у райлікарні. При смерті поза межами лікувальної установи тіло досліджують судово-медичні експерти.
Не менш складним моментом є те, що дільничні терапевти не працюють вночі, оскільки у них законодавством встановлений 40-годинний робочий тиждень. З іншого боку, це і не є функція «швидкої». «Швидка» повинна надавати допомогу, а не бути сторожем біля покійника», – вважають медики. Можливо, саме в той момент, коли медперсонал зі «швидкої» метушиться біля покійника, він зможе врятувати життя іншого хворого пацієнта.
Родичам померлих все ж доведеться змиритися з ситуацією – у будь-якому випадку вони мають телефонувати в заклад охорони здоров’я і міліцію, а не наряджати покійника, як це могло бути раніше. І жодні християнські звичаї та моральні суспільні устої не дають права відступати від «наказу трьох», як його вже «охрестили» у народі. Тим більше, що поховати покійника родичі не зможуть без довідки про смерть.
Дмитро ГУСАК
|
