Субота, 22.07.2017, 16:41
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Серпень » 6 » А що за брамою? або Сучасні підробки «під старовину»…
14:16
А що за брамою? або Сучасні підробки «під старовину»…
Як гадаєте, чому коли в пресі з’являються публікації про палац Потоцьких в Івано-Франківську, то об’єк—тив фотокореспондентів фіксує винятково браму?.. Відповідь очевидна: палацу як такого – нема. Є гучне слово «пам’ятка», яке вже давно асоціюється зі словами «проблема», «небезпека», «руйнація»… Про необхідність порятунку «палацу», визнаного пам’яткою місцевого значення  розпорядженням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 26 травня 1981 р., говорено-пере(не)договорено чимало. Та коли врешті маєток засновників міста оживе і на його території, як зазначив у 2005 році в ексклюзивному інтерв’ю «Західному кур’єру» новітній Потоцький Олег Бахматюк, з’явиться музейно-туристичний комплекс – досі не відомо. Чому?

Золото – в землі

Спостерігаючи за перипетіями, що вирують довкола палацу ще з вересня 2003 року, коли він разом з іншими об’єктами майна розформованого військового гарнізону перейшов у власність приватної структури, складається враження, що проблема в одному: ті, кому маєток не дістався, намагаються вишукати в ньому бодай якусь скриню золота… Нагадаємо, на такий ласий куточок в центральній частині міста мітила не одна бізнесова структура. І те, що об’єкт так чи інакше був би приватизований, сумнівів не виникало ні в кого. Питання стояло одне – кому з нащадків вдасться отримати «спадок».
Власне скандал довкола палацу Потоцьких і зробив відомим на той час ще не відомого широкому загалу (але вже потужного) підприємця Олега Бахматюка. Як відомо, пройшовши судову тяганину, маєток залишився у власності приватної структури. Та крапку ставити виявилося рано.
Знаємо ще з казок: золото заховане в землі… У випадку з палацом – точніше з 1,5 га, котрі досі перебувають, як полюбляють висловлюватися «захисники прав народу», у власності територіальної громади міста. Тобто майно – у приватної структури, земля – в громади. Щоб якось прилучити найкращих представників громади до спадку Потоцьких, а це, звичайно, не лише керівники області та міста, а й обласна та міська ради, «Прикарпатська фінансова компанія», а відтак «Карпатська нафтова компанія» (що перебувають в орбіті інтересів Олега Бахматюка) почергово передавали об’єкт то в обласну, то в міську комунальну власність. І область, і місто радо приймали… Але чи то «скриня» була аж надто велика (тягнули-тягнули – не витягнули) – в результаті всі залишилися при своїх інтересах – майно і далі у приватної структури, земля – в громади, брама палацу, яка, за твердженням фахівців, фактично єдина залишилася автентичною – за мить до цілковитої руйнації…
Отже, виникає запитання: хто відреставрує бодай браму? Відповідальні за це, очевидно, три суб’єкти: і приватник, і обласна влада (в особі відділу охорони культурної спадщини ОДА, який, згідно з законом, здійснює нагляд за станом пам’ятки), і міська влада…
У 2008 році відділ охорони культурної спадщини облдержадміністрації видав припис власнику пам’ятки («Карпатській нафтовій компанії»), в якому акцентував увагу на потребі «нагального вжиття заходів по збереженню палацу Потоцьких, як цінної пам’ятки архітектури», наголошувалося, що «власник пам’ятки не вживає відповідних заходів щодо її належного утримання – адже згідно охоронного договору, необхідно своєчасно проводити поточні та капітальні ремонти пам’ятки, заходи з упорядкування території».
Вимагалося «термінового проведення першочергових протиаварійних заходів з метою збереження пам’ятки та приведення її до належного технічного та естетичного стану».  Припис мав бути виконаним до 30 грудня 2008 р. Втім, не сталося. «Карпатська нафтова компанія» невиконання припису пояснила тим, що місто не дає в оренду землю під палацовим комплексом, а тому, мовляв, проводити там будь-які роботи незаконно, а відповідно й фінансово ризиковано.

Стихія допоможе?
Отже, тупцюємо на місці. Приватник чекає… очевидно стихії, адже, згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини», вилучення пам’ятки з Реєстру здійснюється лише у разі, «якщо пам’ятку зруйновано». А ось чого чекає влада – незрозуміло.
Зауважимо, згідно з тим же ж законом, «У разі, коли власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, не в змозі виконати розпорядження органу охорони культурної спадщини щодо охорони пам’ятки, орган охорони культурної спадщини може вжити необхідних заходів самостійно (повністю або частково), профінансувавши їх за рахунок спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини». Скажете, грошей немає?.. Не факт… Пригадується, як у розпал скандалу з приватизації палацу в 2005 році після «помаранчевої революції» дехто з заступників  голови ОДА зазначав, мовляв, «маємо можливість навіть сьогодні виділити з бюджету 5,5 мільйона гривень для того, аби збудувати житло для військових, а натомість лишити ці об’єкти для громади».
Чимало води (словесної шуми «як треба» і «що треба») спливло з того часу. І ось минулого року міська рада, а цього року обласна рада звернулися до Кабінету Міністрів з метою підготовки до 350-річчя Івано-Франківська виділити кошти, які, зокрема, будуть спрямовані і на реконструкцію палацу Потоцьких.
Від багатьох сьогодні доводиться чути думку, що реставрувати варто практично лише браму палацу, адже самі приміщення, які і так не є автентичними, – це практично руїна. Про це приватно говорять як архітектори, так і історики, розмірковуючи, що на місці пам’ятки доцільніше звести, так би мовити, нові палаци, де і розмістити музейно-туристичний комплекс. Вголос цю думку висловив хіба що голова ОДА Михайло Вишиванюк. Ну не вміє Михайло Васильович «завивати в папірці». Він озвучив те, що потай розумів кожен чиновник, хто впродовж останніх п’яти років намагався знайти у маєтку Потоцьких хоча б  якогось срібняка зі згаданої вище скрині.
Цього вочевидь прагне і приватна структура, розуміючи, що вкладати кошти в реконструкцію палацу, якого фактично немає, – недоцільно і нерентабельно. Хоча це, звичайно, не може виправдати мовчазне споглядання, як брама пам’ятки сиплеться на очах. А можна ж було не лише відреставрувати «єдину автентичність», а й вибудувати на цьому хорошу піар-кампанію з залученням громадськості. В час, коли чиновницька машина, зокрема, гальмує «земельне питання» – це міг бути залізний аргумент на користь новітнього Потоцького,  власника маєтку, мовляв: я хочу робити… а мені не дають...

Як буде тепер?

Коли ж врешті замість нинішнього «чорного лісу» на території палацового комплексу перед очі громади постане палац?
У статті 22-й Закону України «Про охорону культурної спадщини» йдеться про те, що «пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, переміщувати на інші місця. Знесення, зміна допускаються як виняток із дозволу Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за умови проведення комплексу науково обґрунтованих заходів із вивчення та фіксації пам’ятки».
Стаття 24 цього ж закону передбачає: «Використання пам’ятки повинне здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам’ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо».
І це лише окремі законодавчі пункти, в яких і без апелювання до інших пам’яткоохоронних законів, чорним по білому виписано правила поводження з архітектурною спадщиною. Як бачимо, навіть прогнилі вікна без дозволу відповідних органів міняти не можна.
Як висновок: реалізувати задумане – не просто. Інвестору, який прийняв рішення вкласти кошти у будівництво в історичній частині, потрібно бути готовим до неабияких труднощів, особливо щодо низки пам’яткоохоронних дозвільних процедур. Не додають оптимізму інвестору і величезна кількість обов’язкових до виконання документів: різноманітних інструкцій, стандартів, будівельних норм, технічних умов, суперечливих законів, які лише створюють ілюзію систематизації пам’яткоохоронних процедур, а насправді нечіткі та двозначні формулювання дають привід чиновникам створювати численні проблеми та диктувати необґрунтовані умови. Не один тут шукатиме «скрині»…
Ймовірно, навіть якщо власник маєтку отримає дозвіл на знесення будівель – залишиться фундамент, який, наприклад, можуть визнати автентичним. І тут  постане нова проблема – «як і що будувати» та «як і що охороняти». Думка багатьох фахівців вочевидь зводитиметься до необхідності відтворення колишніх будівель. Але виникає питання щодо доцільності такого копіювання, адже відповідно до низки міжнародних документів архітектура повинна уникати псевдоісторичного будівництва та створення сучасних підробок «під старовину».
…І знову ж таки навряд чи варто очікувати якихось рухів у бік вирішення палацової проблеми, доки інвестор не отримає у власність землю під комплексом. Чи спроможна віддати більшість голосів «за»  виділення 1,5 га у приватну власність нинішня міська рада? Питання риторичне. Втім, якщо пригадати, що міськрада все-таки вирішила таку дилему, як передачу стадіону «Рух», на що раніше категорично не погоджувалася, – то стає зрозуміло, що перед виборами у декого – рівня Потоцького – стає можливим здійснення найрізноманітніших бажань…
Антін ТИМУРА
Фото Володимира ГОРОЩАКА
Переглядів: 654 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]