Понеділок, 29.05.2017, 03:55
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Березень » 7 » СОЦІУМ
10:46
СОЦІУМ
Дві дороги, два шляхи…



З нагоди Міжнародного жіночого дня «ЗК» вирішив знайти в нашому місті сильну, вольову, строгу, але водночас стриману і терплячу жінку. І ми таки знайшли її. За фахом – медик і юрист, тепер – на заслуженому відпочинку, а взагалі – привітна і добродушна жінка, колишній старший радник юстиції, ветеран прокуратури України Світлана Іванівна Васюренко.
За своє  життя пані Світлана побачила чимало. На її долю випали і буремні воєнні роки, і післявоєнні будні, коли довелося допомагати виживати ветеранам – свідкам жахливого лихоліття. З самого дитинства Світлана Іванівна мріяла стати лікарем або юристом. І як не дивно, обидві мрії жінки здійснилися. Спочатку вона стала фельдшером, згодом вступила на навчання у Харківський юридичний інститут, де в одній групі вчилась із майбутнім чоловіком, з яким разом прожили вже 48 років. Тепер жартома каже, що у них – юридична сім’я. Юристами стали син, невістка і внук. І хоча онук обирає іншу дорогу з професією юриста, пані Світлана пишається досягненнями своєї родини.


У розмові із Світланою Васюренко мені стало зрозуміло: ця жінка не дозволить нікому скучати. А ще вона має дивовижну пам'ять: пам’ятає про всі конкретні події, що відбувались в її житті. Втім, кажуть, що працівникам прокуратури з широким розмаїттям законів потрібні люди саме із такою пам’яттю. Це хороша риса. Дотепер жінка в деталях пам’ятає ті справи, прізвища фігурантів справ, за якими їй доводилося підтримувати у судах державне обвинувачення. Так, ніби щойно переглянула чергову категорію справ у касаційній інстанції чи в суді і одразу ж переповідає.
На життя жінка не бідкається, каже, що воно, хоча й не було гладеньким, проте дарувало їй саме те, чого вона прагнула.
«Неоднозначним був мій шлях трудової діяльності. Ще у шкільні роки мені дуже подобалися дві професії – юриста і лікаря. Але для вступу на юридичний необхідно мати трудовий стаж два роки. Отож, я вступила в медичне училище на фельдшерське відділення, бо вважала, що саме з медучилища починається шлях до професії лікаря. Так вчили нас педагоги в училищі. Після закінчення училища працювала у хірургічному відділенні 2-ї міської лікарні. Це було перше моє робоче місце, про яке я з теплотою і приємністю згадую все життя», – так розповідає про світанок професійного життя пані Світлана.
І тепер жінка підтримує хороші стосунки із медпрацівниками хірургічного відділення, хоча зі старої гвардії залишились одиниці, з котрими доводилося працювати.
«Я дуже любила професію медсестри. І цю любов пронесла через роки. У мене всі друзі правоохоронці і медики», – зауважує Світлана Іванівна.
Коли жінка набула необхідного статусу, з’явилась можливість здійснити другу мрію життя – здобути юридичну освіту. Із чотирнадцяти прикарпатських абітурієнтів у Харківський юридичний інститут вступило тільки четверо, серед них студенткою стала і пані Світлана.
Свою трудову діяльність після закінчення вузу розпочала стажером помічника прокурора в м. Івано-Франківську, а згодом, за наказом прокурора області, – помічником прокурора кримінально-судового відділу прокуратури області, де і пропрацювала майже 20 років.
Наполегливість і бажання завжди допомагали Світлані Іванівні долати труднощі. Доводилося підтримувати державне обвинувачення і проти високих посадових осіб за вчинення небезпечних і тяжких злочинів в обласному і місцевих судах області. Часто жінка виступала з висновками в касаційній інстанції. Але це не заважало виважено підходити в кожному випадку до долі людини і залишатись справжньою. І це незважаючи на те, що працювала в прокуратурі – органі, який намагались оминати.
У радянські роки, як переконує пані Васюренко, у Кримінальному кодексі, як і в житті, не існувало поняття організована злочинність, рекет, рейдерство, зате була кримінальна відповідальність за валютні операції, дармоїдство, згодовування хліба худобі та інші. Життя, зрозуміло, підказує нове, необхідне сьогоденню.
Пані Світлана не впевнена, чи змогла б вона в теперішній час працювати так само, як це робила ще десять років тому. «Тоді було справедливіше, швидше і якісніше. А тепер ми спостерігаємо тяганину в судах при розгляді справ, винесення суб’єктивних, незрозумілих нам і пересічним громадянам вироків. Якби я не пропрацювала у 70-80-х роках у цій системі, ніколи б не повірила, що за певні небезпечно тяжкі злочини суд може виносити вироки, невідповідні закону і скоєному, – розповідає жінка. – Коли я ще працювала, прокуратура мала право опротестовувати вироки навіть до Верховного Суду. Зараз, на мій погляд, оскарження прокурорами таких вироків досить неефективне.
У наші роки прокуратура і міліція були у великій пошані. Їм довіряли люди. Тоді і більше уваги ми звертали на загальнонаглядову діяльність, але пріоритети змінювались і в прокурорській діяльності, і в самому житті.
Останні 11 років перед виходом на пенсію Світлана Іванівна пропрацювала старшим помічником прокурора області з питань систематизації законодавства і правової пропаганди. Часто доводилось зустрічатись з людьми не тільки в залі, а й у цехах підприємств, заводів, на колгоспних фермах чи із ланками на полі. Завжди було про що поговорити з людьми, не соромно виступати від імені органів прокуратури.
Протягом 10 років жінка викладала на юридичному факультеті Західноукраїнського економіко-правничого університету. З 2003 року – голова спілки ветеранів прокуратури області.
Коли запитую, чим Світлана Іванівна займається на пенсії, вона усміхається і каже: «В мене є дача, я дуже люблю вирощувати квіти. Зараз весна тільки починається, а як тільки потепліє, поїдемо на дачу. Любимо з чоловіком природу. А в колі друзів я почуваюся молодою, сповненою життєвих сил. Тому і друзі в нас переважно молодші за нас. Нам, Васюренкам, приємно дружити з молодшими за себе. Ми вдячні, що їм цікаво і комфортно з нами. А загалом життя моє вдалося, змінювати нічого не хотілось би, навіть якби була така можливість», – зізнається жінка.
Володимир БОДАК

Переглядів: 366 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]