«Не можу претендувати на абсолютне авторство його рецептури, але загалом "склала" його з різних рецептів, десь підганяючи співвідношення інгредієнтів під доступні продукти. Отож, в основі – шоколадний шифоновий бісквіт (ароматний соковитий корж з вираженим смаком чорного шоколаду) та два види вершкового суфле – на основі чорного та білого шоколаду. Наповнювач – в’ялена вишня, яка чудово гармоніює з шоколадним смаком», – ділиться секретами майстриня. Свої торти відома в Івано-Франківську арт-кондитер Уляна Коцаба не просто пече, а творить – придумує, фантазує, втілює. Виходять сюжети – теплі, веселі, іронічні. І смачні. Всі фігурки, прикраси, оздоби на солодкому печиві – їстівні. У доробку Уляни понад три сотні тортів. І ювілейних, і весільних, і дитячих. Кожен має свою історію. Ну, приміром, шестикілограмовий медівник під назвою «Карпатська пастораль». Його Уляна змайструвала на ювілей лауреата Державної Шевченківської премії, літератора Степана Пушика. Надихнули його легенди про Карпати. Адже сама родом із Косова, то етнос гуцулів їй особливо близький. На вершині її Говерли сидів шоколадний крук, на схилах «росли» солодкі смерічки, біля них «паслися» баранці і овечки, а внизу стоїть такий собі Дударик, який має мужність постійно грати на сопілці. Й не слухати, що говорять пані Параска й пані Васюта. «Ось тільки не знаю, чи Степан Григорович з’їв їх усі, чи залишив на пам’ять», – сміється Уляна. Каже, за кордоном прийнято фігурки з тортів залишати на пам’ять. Вони з часом твердіють, але не псуються. Щоправда, міль їх дуже полюбляє. «Але наші люди ще до того не дозріли, – каже Уляна. – Мене просять, щоб крему і мастики було якнайбільше, бо то смакує особливо на другий день гостини». Уляна Коцаба не кулінар і навіть не художник. Випічка для жінки з трьома вищими освітами, магістра державного управління, мами двох дітей Уляни Коцаби завжди була її хобі. У кондитерських виробах жінка знайшла себе півтора року тому. Спочатку Уляна пекла звичайні пляцки найближчим – на свята, дні народження. Рідні хвалили і просили повторити. З часом взялася експериментувати. «Якось у «неті», вишукуючи на авторитетних сайтах цікаві рецепти, я натрапила на мастичні торти. Мене вразили ці твори мистецтва», – розповідає жінка. Свій перший «художній» торт майстриня приготувала на десятиріччя подружнього життя. Пригадує, що там були маки й з шоколаду зроблена стояча 10-ка. Щоправда, до святкового столу торт у первозданному вигляді не дожив. Шоколадний смаколик, лише прокинувшись, з’їли Віточка і Зірочка. Незважаючи на те, як каже Уляна, що торт видався трохи кособоким та й квіти були завеликі, припав до смаку чоловікові Руслану. Ще й так сподобався, що він почав усіляко стимулювати дружину набиратися досвіду. З його легкої руки на YouTube з'явилося кілька майстер-класів від Уляни Коцаби – з виготовлення мастичного декору та випічки, а згодом і власний сайт. Замовлення почали надходити несподівано. Якось після дня народження дочки, якій спекла торт, колежанка замовила два торти для «Буковеля». Виявилось, у Олександра Шевченка – день народження, колектив хотів його привітати. А через день чи два – у його сина. Зробила семикілограмові торти. З незвички й хвилювання трусилися руки. А потім пішли замовлення. Це, каже, чудова практика, бо не було часу розслабитися. Навпаки, треба було довести, що ти майстриня високого класу. Для неї, каже, найбільша допомога рідних – це коли вони їй не заважають творити шедеври. Адже це майже філігранна робота. Її удосконаленню немає меж. Уляна розповідає, що на початках троянди на торт робила за п’ять хвилин, тепер одна квітка займає не менше 15 хвилин. Зате пелюстки тонкі й прозорі, немов живі. Її квіткові кошики, здається, прикрашені живими орхідеями, трояндами чи незабудками з вазонів чи квітників. Деколи в своїх роботах (як і багато інших кондитерів) використовує кріплення букетів на флористичному дроті. Такі букети виглядають природніше і дозволяють створювати вишукані композиції. В контакт з тортом дріт не вступає – він закріплюється в коктейльну трубочку, що пронизує торт. Рецепти тортів Уляна зібрала з родинних кулінарних книг. Зараз арт-кондитер використовує сім класичних пляцків: «Медовик», «Пісочний», «Перлина», «П'яна вишня» та ін. А також сім бісквітів, серед яких екзоти – бісквіт з білим шоколадом та апельсиновою цедрою, бісквіт на йогурті, бісквіт на згущеному молоці. Плюс ще сім варіантів кремів і суфле. Але двох однакових робіт ви не зустрінете – ані за наповненням, ані за оздобленням. – Я працюю в основному з молочною мастикою, – розповідає вона. – З цього матеріалу можна ліпити що завгодно – і туфельку, й машинку, й ляльку чи ангелика. Мастика – це суміш сухого молока, згущеного молока і цукрової пудри. На смак нагадує цукерки «Корівка» або іриски. І хоч з'їсти одразу велику кількість мастики фізично неможливо, я знаю людей, які її дуже люблять. Всі продукти для тортів – натуральні. За час роботи має постійних постачальників, вивірених часом. Каже, на закупи ходить Руслан. Його особливо люблять жінки, бо з кожною пожартує, комплімент скаже. Втім, ні вершки, ні масло на базарі не купують, а лише у магазині, із сертифікатом. Бажано, тернопільського виробництва. Шоколад, а не кондитерська плитка. Домашні яйця, а не консервований продукт чи порошок, тільки натуральний мед, харчові фарби замовляє у Росії або Америці, – наголошує жінка. Зазвичай робить один торт за два дні. Найдовше часу займає декор. Найвідповідальніше і найважче зробити композицію. Втім, потяг до творчості в Уляни з’явився невипадково. Молода косівчанка після закінчення десятирічки мріяла вивчитися на художника-модельєра. Але шлях до інституту легкої промисловості мусів пролягти через ПТУ. Гонорова мама не могла дозволити дочці-медалістці вступити до училища – що сусіди скажуть? Отож пішла Уляна до Прикарпатського університету на філологію. Після закінчення приїхала до Косова й ледь влаштувалася вчителем на продовжену групу. Дівчину вимучувала нелюба робота. А тут ще й подруги щодень не про настрій чи проблеми розпитують, а цікавляться лише, коли заміж піде. Поїхала до Тернополя, пройшла перекваліфікацію. Знайшла тимчасову роботу у держадміністрації. Випадково отримала рекомендацію у Львівську академію держуправління. Там зустріла Руслана. Хлопець сидів з Уляною за одною партою й годинами не зводив з неї очей. Минуло 11 років, а він і досі закохано називає її «моє сонечко, Улянця». «Ось так минає життя, а ти котишся по ньому, не помічаючи днів. І лише коли я знайшла свою улюблену справу, здається, життя заграло іншими фарбами. Коли ти бачиш здивовані дитячі очі, що ту ляльку можна їсти, або дивуєш солодким букетом запеклого циніка-бізнесмена, то відчуваєш щастя від зробленого, витвореного. Такі моменти дорого коштують», – ділиться жінка. Олександра ЛІСКОНОГ
